Джон П. Стрелекі - Кафе на краю світу, Джон П. Стрелекі

Це має бути пов’язане з найгіршим можливим сценарієм, так? — уточнив я.

Кейсі кивнула.

Я на мить замислився.

— Гадаю, найважливіше те, що людина в умовах найгіршого сценарію завжди могла б обрати якесь інше заняття.

Кейсі просто кивнула знову, тож я продовжив:

— Це і є найгірший можливий сценарій. Вочевидь, є кращий. Людині могли б платити багато грошей за те, чим їй хочеться займатися, за те, заради чого вона тут.

Кейсі ще раз кивнула.

Я знав, що досі не дійшов до того, чого, як мені здавалося, бракувало. Відкинувшись на спинку, я випив трохи води. Я вже хотів попросити якогось натяку, аж раптом мене осяяло:

— Можливо, гроші перестають бути такими значущими. Ну, тобто це залежить від людини та обставин, але я пам’ятаю, як під час розмови з Енн замислився, чому люди взагалі працюють. Ми тоді зауважили, що мотивація для роботи частково пов’язана з прагненням до вдоволення.

— Можете навести якийсь приклад? — попросила Кейсі.

— Ну, я працюю для того, щоб заробляти гроші, — відповів я. — Гроші мені потрібні, щоб оплачувати різні покупки. Якщо подумати про мої покупки, то я, гадаю, трохи схожий на тих людей, про яких говорили ми з Енн. У мене дуже багато речей, які допомагають ненадовго відволіктись, речей, які допомагають розвіятись і краще сприймати своє середовище. Мені цікаво ось що: скільки із цього я б захотів, якби не мав потреби «відволіктись» чи «розвіятись»? Якби я завжди робив те, що хочу робити, то в мене було б менше потреби відволікатись і, мабуть, набагато менше стресу, після якого треба розвіюватись. Я не маю на увазі, що хотів би жити в якійсь хатинці в лісі, але мені цікаво, чи не залежить те, як людина визначає для себе «багато грошей», від того, якою мірою її життя відповідає її МІ.

Кейсі знову кивнула.

— То ви натякаєте, що людям треба відмовитися від бажання мати більше грошей?

— Ні, — заперечив я та спробував знайти правильні слова для пояснення своєї думки. — Я не це маю на увазі. Я кажу лише про себе: мабуть, якби я зрозумів, чому я тут, і мав заняття, що, як я визначив, відповідає МІ, то, певно, менше переймався б грішми, ніж тепер. Ось і все, що я намагаюся сказати.

Кейсі встала з-за столика й, забравши дві порожні тарілки, всміхнулася:

— Цікаві думки, Джоне.

Я провів її поглядом до кухні.

— У вас цікавий заклад.

XV

Повернувшись, Кейсі знову налила води мені у склянку й сіла навпроти.

— Джоне, коли я занесла ваш посуд на кухню, Майк нагадав мені про дещо. Це може вас зацікавити. Воно пов’язане з нашою розмовою про те, з якими проблемами можуть стикатися люди, що намагаються досягти своєї МІ.

— Тобто йдеться про моє запитання про те, як вони заробляють?

— І про це, і не тільки про це.

Я поглянув на Кейсі.

— Я уважно слухаю.

— Для цього, — почала вона, — прошу вас згадати декого з тих людей, про яких ми говорили раніше.

— Тобто тих, хто, як я знаю, щиро зацікавлений у своїй справі? — запитав я. — Тих, хто неначе щодня займається тим, що подобається йому по-справжньому?

— Саме про них. Ви нічого в них не помітили?

— Ну, одна жінка займалася продажами в…

— Узагалі-то, Джоне, — втрутилася Кейсі, — думайте ширше, не тільки про те, чим вони займалися. Що ви загалом у них помітили?

Я відкинувся назад і на мить заплющив очі. Мені уявлялися ті, про кого я думав.

— Ну, як я вже казав, усі вони видаються по-справжньому щасливими. Вони, мабуть, насолоджуються тим, що роблять. А ще вони дуже впевнені в собі. І це не схоже на браваду. Вони наче просто знають, що все буде так, як вони хочуть. Це може прозвучати дивно, однак їм усім завжди щастить. Тобто з ними постійно стається щось хороше і несподіване.

— Не можете навести приклад? — запитала Кейсі.

— Ну, я тут саме думаю про одну жінку. Вона працює в рекламі, що видається дивним після розмови з Енн. Хай там як, вона намагалася здобути великого клієнта. Я вже забув деталі, але пам’ятаю, як це було важливо і як багато було претендентів.

Ну, вона вирішила, що хоче його здобути. За два тижні роботи над презентацією їй зателефонував давній друг з вишу. Вони вже давно не розмовляли. Обговорюючи різні справи, вони дійшли до теми роботи, і ця жінка розповіла, як намагається здобути важливого клієнта. Виявилося, що в її односума друг працював у тій компанії, на яку полювала жінка.

Ще один телефонний дзвінок — і вони втрьох зустрічаються за вечерею. Звісно, кілька тижнів по тому жінка здобула клієнта. Ось що я маю на увазі, кажучи, що з ними стається щось несподіване. Ці люди просто здаються великими щасливчиками.

— Як думаєте, Джоне, чому це так? — запитала Кейсі.

Я випив води.

— Точно не знаю. Може, це просто збіг. От тільки цікаво, що ви попросили мене згадати людей, які справді насолоджуються тим, що роблять. Ці люди присвячують свій час справам, які, схоже, відповідають їхній МІ. Здається, з ними постійно стаються такі щасливі збіги.

Кейсі всміхнулася й поглянула на мене.

— Таке буває лише з цими людьми? Чи бувало таке коли-небудь із вами?

Я відкинувся на спинку дивана.

— Мабуть, так. Ну, тобто одразу не згадаю конкретний приклад, але я знаю, що траплялися моменти, коли мене вражало, що якась несподіванка ставалася саме тоді, коли мені було вкрай потрібно.

— Джоне, щось мені підказує, що якби ви пригадали конкретні приклади, то змогли б відшукати те, що їх пов’язує.

— Може, то були випадки, коли я робив саме те, що хотів робити? — запитав я.

Сказавши це, я відчув, як мене пройняв дрож. Те саме відчуття приходило до мене раніше, коли я неначе дізнавався щось важливе про себе.

— Джоне, я не можу говорити конкретно про вас, але, працюючи в цьому кафе, я помітила дещо в людях загалом. Ті, хто знає свою МІ та робить усе, що хочеться, щоб її досягти, справді здаються неймовірними щасливчиками. З ними стається щось несподіване й нібито випадкове саме тоді, коли це їм найбільше потрібно. Я розпитувала про це, і, хоча всі вони погоджуються, що так буває, думки щодо того, чому так може бути, у них різні. Правду кажучи, більшості з них насправді нецікаво визначати, в чому саме річ. Ці люди знають, що це спрацьовує, коли вони йдуть до мети свого існування, і просто вважають, що так влаштований світ.

— Дивина, — відповів я.