Євгеній Шульженко - Гра почалась 2. Місто Сонця, Євгеній Шульженко

До вежі витягли пакет з камінням. На рамі балкону закріпили резинки для фітнесу. До резинки підшили кишеню для каміння. От і була організована велика рогатка. До обіду ж чотири балкони були облаштовані під вежі. Воїн вискакує до будинку, забирається вгору та сидить тихо, щоб його ніхто не бачив. Як тільки ворог підходить до воріт – починає стріляти. Всіх не перестріляє, але настрій зіпсує.

Обід в Замку Вітрів почався за розкладом. Та як тільки діти сіли їсти, з вулиці почули сигнал тривоги. До них наближався ворог. Всі покинули їжу та почали вибігати на вулицю. Дозорні швидко випустили хлопців та дівчат ззовні, до бойових веж. За собою зачинили ворота та підперли автомобільною гумою, набитою землею. Ворота огортала колючий дріт, але якщо його зрізати, то не зможуть зразу відкрити ворота.

Діти, що були призначені до бойових веж – залізли нагору, витягли мотузку та сіли на балконі. Вони мали чекати особливого сигналу, щоб зненацька почати обстріл ворога.

Запасні ворота теж закрили та підперли колесами. Там ворота були справжні, тому їх зламати взагалі було не можливо. Та ради безпеки все ж таки посилили захист.

З даху почувся ще один сигнал, який попереджав, що ворог наближається не тільки зі сторони Імператорської Школи, але й зі сторони фортеці колишнього племені Зодчих. Також попередили про ворога дозорні на запасних воротах. Імператорська Школа прийшла з трьох сторін. Або напасти з усіх напрямків, або просто злякати дітей своєю кількістю.

Плем’я Вітрів не боялось, вони навпаки зітхнули з полегшенням. Оскільки очікування нападу виснажувало більше, ніж сам напад. Так думали поки що. Ворог наближався.

Мілана в натовпі, що йшов зі сторони фортеці, впізнала дітей племені Тойота. Ті ж що йшли зі сторони самої Школи – були всі місцеві. Зі сторони запасних воріт також йшли місцеві. Всі були з палицями та прутами. Підходячи, ворог влаштовував галас. Кричали образи, гупали палками та прутами по землі та залізним парканам. Вони намагались налякати.

Воїни ж племені Вітрів та загін поселення Порожньої Руки були готові до битви. Кожен тримав рогатку, за спиною закріплена палиця. В іншій же руці зроблені з дошок щити. Оскільки вони знали, що Імператорська Школа любить кидати каміння, щитами можна було закриватись. Буде боляче, але не так як отримати камінням по голові чи кінцівці. Всі пам’ятали випадок з Міланою, та не кожен розраховував, що після такого удару зможе прокинутись.

Ворог дійшов своїх позицій, та став за декілька метрів від воріт. Галас та гуркіт припинився, як тільки з натовпу вийшов той самий кремезний командир, та підняв догори руку.

- Я хочу бачити ватажка вашого дикого племені, - крикнув хлопець, підійшовши до паркану, - негайно!

- Негайно не буде, - відгукнулась Аніта, - ми тобі не слуги якісь.

Двері школи відчинились та на ґанок вийшла Аліна. Вона оглянула натовп, що заполонив вулицю навколо Замку Вітрів, подивилась на командира Імператорської Школи.

- Що Вам потрібно?, - наївно запитала ватажок племені Вітрів, - Чим ми заслужили такий візит?

- А ти не знаєш?, - засміявся кремезний командир, - Ви влаштували бунт та захопили нашого Імператора! То ж я прийшов забрати Люду назад, - він зробив паузу та продовжив, - я один раз пропоную по доброму. Віддайте нам Люду та здавайтесь. Я обіцяю, що ніхто не постраждає. Звичайно, - він всміхнувся, - всі командири та ватажок вашого дикунського племені будуть покарані. Та Ви врятуєте життя всім іншим дітям, які не винні в тому, що ви такі пустоголові.

- Чуєш, хлопче, - вийшла вперед Аніта, - ти себе уявив великим генералом, чи що? Ми не збираємось вислуховувати ці нісенітниці. Забирайтесь звідси.

- Я тобі не дозволяв відкривати роти, - закривився кремезний хлопець, - отже я даю Вам десять хвилин на те, щоб Ви привели Її Величність сюди, відкрили ворота та склали зброю.

Командир Імператорської Школи опустив палицю, подивився на свій годинник та почав рахувати час. Але Аліна зійшла з ґанку та підійшла ближче до воріт.

- Можеш не чекати, ми не будемо віддавати Вашу Імператрицю, - повідомила ватажок племені Вітрів, - Люда залишається у нас, вона наша полонена та чекає свого покарання.

Кремезний командир засміявся та почав стукати палицею по землі. Всі його воїні почали повторювати за ним. Потім в натовпі ворога почали кричати, вигукувати образи та співати пісні про перемогу Імператорської Школи. Хлопець повернувся до натовпу та вигукнув щось дальнім рядам. Деяка група дітей відділилась та почала кидати каміння за паркан.

В цей же момент воїни племені Вітрів підняли щити. Каміння почало падати на щити. Хтось крикнув, не встиг закрити себе та відскочив до школи. Група дітей в кімоно забігли до школи. Напад камінням продовжився та результату майже ніякого не мав.

Військо Імператорської Школи розділилось на три частини. Дві його частини дістали великі товсті покривала та почали кидати на паркан саме там де стирчав колючий дріт. Прижавши дріт, вони почали підсаджувати один одного та перелазити за паркан. Третя ж група підбігла до воріт, розійшлась, та командир вже тримав великі ножиці. Він почав зрізати дріт з дошок.

Мілана подала сигнал бойовим вежам. Хлопці та дівчата висунулись з балконів, та почали стріляти камінням по ворогу, який стояв біля воріт. Почулись крики болю, діти почали ховатись один за одного. Інші почали кидати каміння по балконам у відповідь. Та оскільки засідки були на четвертому та п’ятому поверхах, діти не могли докинути каміння до цілі.