Єва Щер - Помста Кривднику , Єва Щер

Ми зупинилися в лісі, коли сонце почало ховатися за горизонтом, кидаючи останні промені на наш шлях. Здавалося, що день протягом якого ми натрапили на таку важливу знахідку, хоче попрощатися з нами теплими фарбами, наповнюючи навколишній світ золотистим сяйвом. Ліс, здавалося, дихав спокоєм, лише легкий шелест листя підказував, що тут живе життя, приховане від людського ока.

Каре швидко розпалив багаття, і його полум'я весело затріщало, освітлюючи наш маленький табір. Намід знайшов кілька палиць, які ми використовували як шампури для смаження невеликої здобичі, яку ми спіймали по дорозі. Вечеря була простою, але смачною, і запах підсмаженого м'яса приємно заповнював повітря, змішуючись з ароматом соснової смоли і вологи землі. Полум'я розсипалося на тисячі іскор, кожна з яких піднімалася вгору, щоб приєднатися до зірок на нічному небі.

Я сиділа біля багаття, вдивляючись у вогонь, що тепер починав згасати. Відчувалася якась незвичайна атмосфера. Небо було настільки ясним, що зірки здавалися ближчими, майже досяжними. Їхнє світло мерехтіло крізь гілля дерев, створюючи ілюзію, що ми опинилися в зовсім іншому світі, де лише природа була нашою компанією.

Каре сидів трохи віддалік, вдивляючись у темряву, а Намід вже влаштувався спати, обгорнувшись у свій плащ. Тиша розповзалася між нами, лише іноді порушуючись звуками лісу — шелестом листя, далеким криком нічної птиці, шурхотом невідомої істоти в кущах.

Я намагалася заснути, але неспокійні думки не давали мені спокою. Вони кружляли у моїй голові, немов осіннє листя, яке ніяк не може знайти собі місця на землі. Я переверталася з боку на бік, але сон не приходив. Відчувалося, ніби щось важливе лишалося недосказаним, щось, що вимагало бути зрозумілим саме цієї ночі.

В якийсь момент я помітила, як Каре піднявся і наблизився до мене. Його кроки були м'якими, але впевненими, як кроки людини, що добре знає, чого вона хоче. Він сів поряд, і я відчула його тепло поруч із собою. Тиша між нами стала ще густішою, майже відчутною на дотик.

— Не можеш заснути? — тихо запитав Каре, його голос здався мені майже шепотом.

Я кивнула, не відриваючи погляду від вогню, який вже почав згасати. Його світло тьмяніло, залишаючи нас в обіймах ночі.

— Багато думок в голові, — сказала я, відчуваючи, як Каре уважно слухає мене.

— Я розумію, — відповів він. — Іноді ніч тільки підсилює ці думки.

Каре говорив про те, що й сам часто відчував, і це відразу створило між нами невидимий зв'язок, яку неможливо було ігнорувати. Ми сиділи поруч, і здавалось, що весь світ навколо зник, залишивши тільки нас двох.

Ми довго мовчали, лише зрідка обмінюючись короткими фразами, але це мовчання не було важким. Воно було наповнене змістом, який важко було б передати словами. Відчувалося, що в цьому мовчанні приховувалося щось більше, ніж просто відсутність слів.

Каре тихо заговорив про своє минуле, про ті моменти, які формували його таким, яким він є. Його голос був м'яким, немов шерсть старої ковдри, якою хочеться вкритись у холодну ніч. Він розповідав про втрати і здобутки, про ті рішення, які змінили його життя, і я слухала, відчуваючи, як наші душі починають відкриватися одна одній.

—Ти розкажеш про те, що пов'язує тебе з моїм батьком?

—Так, обов'язково, але про це має почути і Намід також—спокійно каже Каре

Коли слова вичерпалися, ми знову замовкли. Я поглянула на Каре, і наші погляди зустрілися. У його очах було щось, що змусило моє серце пропустити удар. Я бачила в них відображення власних почуттів, тих, що накопичувалися в мені за весь цей час. Його погляд був настільки глибоким, що я відчувала, ніби тону в його очах.

Каре повільно нахилився до мене, його рухи були плавними, немов він боявся порушити ту тендітну рівновагу, яка виникла між нами. Я відчула, як його рука обережно торкнулася моєї щоки, і це дотик був настільки ніжним, що я мимоволі заплющила очі. Він нахилився ще ближче, і в той момент, коли я відчула його подих на своїх губах, весь світ навколо нас перестав існувати.

Його поцілунок був таким, як я собі уявляла — м'яким, ніжним, але водночас сповненим тієї глибини почуттів, яка накопичувалася між нами. Це було як знайомство з чимось новим, але водночас рідним і зрозумілим. Його губи торкнулися моїх, і я відчула, як моє серце почало битися швидше.

Цей поцілунок був мовчязним зізнанням у тому, що ми обидва відчували, але не наважувалися сказати вголос. Він був ніжним і водночас пристрасним, і я відчула, як його рука обережно обіймає мене, притягуючи ближче. Моє тіло відповіло на цей дотик, і я, нарешті, зрозуміла, що це почуття, яке я носила в собі, було справжнім.

Коли ми відсторонилися, я побачила, як Каре легенько усміхається, і його погляд був настільки м'яким, що я відчула, як у моїй душі запалюється світло, яке раніше було приховане у тінях сумнівів.

— Тепер тобі, мабуть, буде легше заснути, — тихо промовив він, залишаючи невеличкий поцілунок на моєму чолі.

Я посміхнулася у відповідь, і ми ще довго сиділи поруч, відчуваючи тепло один одного. Ніч продовжувала свій хід, а ми все ще не розлучалися, насолоджуючись тією тишею, яка тепер наповнювалася новим змістом.

Цей момент, коли наші душі торкнулися одна одної, змінив щось важливе в нас обох. І тепер, навіть коли я знову вклалася спати, я знала, що сон прийде легко, бо серце моє тепер було спокійним, а душа — зігрітою теплом Каре.