Bogdana reider - Зоряні Війни : Еніка Скайвокер ( Відновленя ), Bogdana reider

— Еніка, ти знаєш, що я завжди намагалася захистити тебе і дати тобі найкраще. Але є дещо, про що ти повинна знати. Гай — це не просто магістр джедаїв, він твій батько.

Еніка дивилася на Шмі та Гая, її очі були широко розплющені від здивування.

— Батько? — повторила вона, її голос був напівшепотом. — Але чому ви мені це не сказали раніше?

Гай взяв слово, його голос був спокійним і рішучим.

— Ми довго думали, як і коли розповісти тобі правду. Шмі боялася, що це поставить тебе в небезпеку, і вирішила захистити тебе, зникнувши та змінивши своє ім'я. Але тепер, коли ти стала частиною Ордену джедаїв, ми вирішили, що ти маєш право знати правду.

Еніка відчувала, як її серце стискалося від змішаних емоцій. Вона завжди мріяла знати свого батька, уявляла, що це буде магістр Скайвокер.

— Це багато для мене, щоб осмислити, — сказала вона тихо, дивлячись на них обох. — Але я вдячна вам за те, що ви мені сказали.  І я готова дати нам шанс як семь*й 

Наступного дня

Обі-Ван задумливо потер підборіддя, приглядаючись до Еніки, яка старанно закуталася в його мантію. Він міг відчувати її біль і розгубленість, але також бачив у її очах рішучість і бажання довести свою вартість.

— Еніка, — почав він, обережно підходячи ближче, — не звертай уваги на слова Шейла. Він ще сам не до кінця розуміє, що значить бути джедаєм. Падаванстава — це не тільки місії та битви. Це також навчання, розвиток і пізнання себе.

Еніка відчувала, як слова її майстра проникають глибоко в її серце, але сумніви все ще тримали її у своїх тенетах. Вона ніколи не відчувала себе настільки вразливою.

— Але, майстре, — почала вона, намагаючись знайти слова для своїх почуттів, — як я можу стати справжнім джедаєм, якщо не маю можливості проявити себе в реальних ситуаціях?

Обі-Ван посміхнувся і, нахилившись, поклав руку на її плече.

— Еніка, ти вже багато чого досягла, і твоє навчання лише починається. Кожен джедай проходить через цей етап. Ти вже показала свою сміливість і відданість. Але справжня сила джедая полягає не тільки в його вміннях, а й у його мудрості та здатності приймати правильні рішення.

Еніка відчула, як тепло і підтримка її майстра допомагають їй знову знайти рівновагу. Вона знала, що Обі-Ван завжди буде поруч, щоб допомогти їй подолати будь-які труднощі.

— А зараз давай ти вилазь мені знадобиться моя мантія

— Для чого ?

– Ми сходимо в одне цікаве місце тобі сподобається. Чи ти хочеш сидіти тут і думати які всі хлопці бовдури.

– Не всі, ти не бовдур Обі-Ван. Вона піднялась з дивана і відала йому мантію.

Кафе куди Обі - ван перевів свою падаван було дуже уютним воно знаходилось в промисловому районі.Власник кафе спочатку налякав Еніку.Декстер Джеттстер був бесалиском Еніка цікавістю дивилася на Декса. Обі-Ван посміхнувся і сказав:

— Еніка, це Декстер Джеттстер, власник цього кафе і мій давній друг. Він завжди знає, де можна знайти найкращу їжу на Корусанті.

Декстер, своєю чергою, привітав їх своїм широким усміхом і махнув рукою, запрошуючи сісти за один з вільних столів.

— Обі-Ване, старий друже! Радий бачити тебе знову. І хто це з тобою? Твоя нова падаванка? — запитав він, оглядаючи Еніку з цікавістю.

— Так, це Еніка, — відповів Обі-Ван, сідаючи за стіл. — Еніка, це Декстер, справжній експерт з усього, що стосується кулінарії та не тільки.

Еніка сором'язливо посміхнулася і привіталася з Декстером.

— Приємно познайомитися, — сказала вона, відчуваючи, як її напруга починає зникати в теплій атмосфері кафе.

Декстер, помітивши її нерішучість, підморгнув і сказав:

— Не хвилюйся, дитино. У мене є дещо особливе для тебе. Обі-Ване, ти ж знаєш, що я завжди готую щось екстраординарне для своїх друзів. 

З цими словами він пішов на кухню, залишивши Обі-Вана та Еніку наодинці.

— Еніка, — почав Обі-Ван, дивлячись на неї з турботою, — я привів тебе сюди не тільки для того, щоб ти спробувала найкраща банта-стейк на Корусанті. Я хотів, щоб ти зрозуміла, що життя джедая — це не тільки битви та тренування. Це також зв'язки, дружба і підтримка оточення.

Еніка задумливо подивилася на свого майстра і кивнула.

— Я розумію, майстре. Це важливо, щоб мати людей, на яких можна покластися і відчувати себе частиною чогось більшого.

Обі-Ван посміхнувся, відчуваючи, як його слова знаходять відгук у серці падаванки.

— Саме так, Еніка. І я завжди буду поруч, щоб підтримувати тебе, як і наші друзі, такі як Декстер.

У цей момент Декстер повернувся з кухні, несучи на таця дві великі тарілки з ароматним стейком і гарніром.

— Ось, спробуйте це, — сказав він, ставлячи тарілки перед ними. — Сподіваюся, вам сподобається.

Еніка взяла виделку і ножа, відчуваючи, як апетит прокидається від чудових ароматів. Вона відрізала шматочок стейка і спробувала його, відчуваючи, як смак вибухає у роті.

— Це неймовірно, Декстере, — сказала вона, посміхаючись. — Дякую.

Декстер посміхнувся у відповідь.

— Завжди радий бачити нових друзів у своєму кафе. Приходьте ще.

Після смачного обіду Обі-Ван і Еніка залишили кафе, відчуваючи себе спокійніше і впевненіше. Вони знали, що попереду ще багато викликів, але також були впевнені, що разом вони зможуть подолати будь-які труднощі.

Тим часом Гай і Шмі, залишившись у храмі, обмірковували, як найкраще підтримати Еніку в цей складний час. Вони знали, що правда про її походження була важким випробуванням для неї, але вони також вірили, що з часом вона зможе прийняти це і знайти в собі сили йти далі.

— Ми повинні бути поруч з нею, — сказав Гай, дивлячись на Шмі з рішучістю. — Вона сильна, але зараз їй потрібна наша підтримка більше, ніж коли-небудь.

Шмі кивнула, її очі були сповнені турботи та любові.

— Ми будемо поруч, Гай. Разом ми зможемо подолати все.