Френк Херберт - Єретики Дюни

неї — це він міг розгледіти. Та тепер заглибилися у щось інше, таке далеке від розбещеності, що Теґ питав себе, чи й справді хоче це знати.

Але знання годі уникнути, воно було в його новій свідомості. Кожна з них без вагань піддала б усю планету катуванню, якби це принесло їй особисту вигоду. Або якби платою було якесь уявне задоволення. Або якби ці катування забезпечили бодай кілька днів чи годин життя.

Що приносить їм задоволення? Що їх тішить? Були як узалежнені від семути. Хай що давало б їм насолоду, щоразу вимагали більшого.

І вони це знають!

Як вони мусять шаленіти в глибині душі! Пійматися в таку пастку! Бачили це все, і ніщо з побаченого не було достатнім — ні достатньо добрим, ні достатньо лихим. Геть утратили здатність до поміркованості.

Проте були небезпечними. Можливо, в одному він помилявся. Можливо, вони вже не пам’ятали, як було раніше, до моторошної трансформації, до появи цього дивного, терпко-пахучого стимулятора, що забарвлює оранжевим їхні очі. Спогади про спогади могли бути викривлені. Кожного ментата привчають до чутливості на таку ваду в собі самому.

— Он черв!

Це був офіцер зв’язку.

Теґ обернувся на своєму кріслі та глянув на проєкцію, мініатюрну голограму ззовні, на південному заході. Черв із двома крихітними цятками людей-пасажирів був далекою смужкою, що звивалася в русі.

— Коли вони прибудуть, приведіть сюди Одраде, саму, — наказав він. — Шіана — ця молода дівчина — залишиться, щоб допомогти загнати черва до трюму. Він її послухається. Впевніться, що Бурзмалі поблизу й напоготові. У нас буде обмаль часу на передачу командування.

Ввійшовши до командного пункту, Одраде тяжко дихала. Від неї пахло пустелею, сумішшю меланжу, кременю та людського поту. Теґ сидів у своєму кріслі, начебто відпочиваючи. Його очі залишалися заплющеними.

Одраде подумала, що застала башара в незвичну для нього мить спокою, майже задуми. Та коли він розплющив очі, то вона помітила зміну, про яку Люцілла ледь устигла попередити, разом із квапливими словами про трансформацію гхоли. Що сталося з Теґом? Він майже позував перед нею, провокуючи її, щоб вона це побачила. Підборіддя було твердим і трохи піднятим — як зазвичай, коли він за чимось стежив. Вузьке обличчя, покрите павутинням вікових зморщок, не втратило й дрібки своєї чуйності. Довгий тонкий ніс, характерний для його предків — Корріно й Атрідів, став трохи довшим із плином літ. Але сиве волосся зоставалося густим, а цей трикутний виступ на чолі далі привертав погляд спостерігача…

До його очей!

— Звідки ти знав, що застанеш нас тут? — зажадала Одраде. — Ми гадки не мали, куди занесе нас черв.

— В екваторіальній пустелі дуже мало заселених місць, — сказав він. — Ставка гравця. Це здавалося ймовірним.

Ставка гравця? Вона знала цей ментатський вислів, але ніколи не розуміла його.

Теґ підвівся з крісла.

— Забирай цей корабель і рушай до місця, яке знаєш найкраще, — сказав він.

Капітула? Майже сказала це, але подумала про інших дов­кола, усіх цих незнайомих військовиків, зібраних Теґом. Хто вони такі? Люціллине пояснення не було задовільним.

— Ми дещо змінили задум Тарази, — промовив Теґ. — Гхола не залишається тут. Він мусить летіти з вами.

Вони потребуватимуть нових талантів Дункана, щоб протистояти блудницям. Він більше не був приманкою, що мала призвести до руйнування Ракіса.

— Звичайно, йому не слід покидати схованку не-корабля, — сказав Теґ.

Вона кивнула. Дункан не був захищений від пошуків ясновидців… таких як навігатори Гільдії.

— Башаре! — Це був офіцер зв’язку. — Супутник нас засік!

— Усе гаразд, замурзані свині! — гукнув Теґ. — Усі назовні! Бурзмалі сюди.

Люк ззаду командного пункту відкрився, крізь нього ввірвався Бурзмалі.

— Башаре, що ми…

— Нема часу! Приймай командування! — Теґ підвівся з командного крісла й махнув Бурзмалі зайняти його. — Одраде скаже тобі, куди рушати.

Керуючись імпульсом, як він сам знав, почасти мстивим, Теґ ухопив Одраде за ліву руку, схилився і поцілував її в щоку.

— Роби, що мусиш, дочко, — прошепотів він. — Цей черв скоро може виявитися єдиним у Всесвіті.

Тоді Одраде побачила: Теґ знав увесь задум Тарази і збирався виконати накази своєї Матері Настоятельки до самого кінця.

«Роби, що мусиш». Це сказало все.

***

Ми бачимо не новий стан матерії, а нововідкритий зв’язок між свідомістю та матерією, який забезпечує більш проникливий погляд на характер ясновидіння. Оракул формує проєктований внутрішній Усесвіт, щоб створити нові зовнішні ймовірності з сил, які залишаються незрозумілими. Нема потреби розуміти ці сили до використання їх для формування фізичного Всесвіту. Древні металурги не потребували розуміння молекулярної та субмолекулярної структури своїх металів — сталі, бронзи, міді, золота й цинку. Вигадали містичні сили, щоб описати незнане, а самі тим часом далі працювали у своїх кузнях й орудували своїми молотами.

Мати Настоятелька Тараза, Суперечки в Раді

Древня будівля, у якій Сестринство приховало свою Капітулу, свої Архіви та найсвятіші установи, не просто видавала звуки поночі. Ці звуки більше скидалися на сигнали. За багато проведених тут років Одраде навчилася їх читати. Оцей окремий звук протяжного скрипіння — це дерев’яна балка в підлозі, її вже літ вісімсот не міняли. Уночі вона корчилася, витворюючи цей звук.

Таразина пам’ять була в її розпорядженні, допомагаючи тлумачити сигнали. Їхні пам’яті ще не зовсім злилися, часу минуло дуже мало. Тут, у давній робочій кімнаті Тарази, Одраде скористалася кількома вільними хвилинами, щоб продовжити зливання.

Дар і Тар, урешті одне.

Це був цілком розпізнаваний коментар Тарази.

Ганятися за Іншими Пам’ятями — це як існувати в кількох площинах одночасно, деякі з них залягали дуже глибоко, але Тараза залишалася поблизу поверхні. Одраде дозволила собі глибше зануритися у ці множинні існування. Ось розпізнала саму себе, ту, що дихала цієї миті, але була віддаленою, а інші тим часом вимагали, щоб вона пірнула у всеохопні видіння, у всій їхній повноті, включно із запахами, дотиками, емоціями — усім, що оригінали утримували неторканим у її свідомості.

«Неспокійно бачити чужі сни».

Це знову Тараза.

Тараза, що вела таку небезпечну гру, ризикнувши майбутнім усього Сестринства! Як ретельно розпланувала вона витік інформації до блудниць про те, що тлейлаксу вбудували у гхолу небезпечні здібності. А напад на Твердиню Гамму підтвердив, що ця інформація дійшла, куди слід. Але брутальний характер цього нападу перестеріг Таразу, що часу обмаль. Блудниці, напевне, зберуть сили для повного знищення Гамму. Лише для того, щоб убити одного гхолу.

Як багато залежало від Теґа.

Вона бачила башара там, у своєму зібранні Інших Пам’ятей. Бачила батька, якого насправді ніколи не знала.

«Наприкінці я теж його не знала».

Закопування в ці пам’яті могло призвести до ослаблення, та годі було втекти від вимог цього спокусливого резервуара.

Одраде подумала про слова Тирана: «Жахливим є поле мого минулого! Відповіді злітають, як перелякана пташина зграя, затемнюючи небо моїх неуникних спогадів».

Одраде трималася, мов той плавець, що балансує просто під поверхнею води.

«Мене, найімовірніше, змістять, — подумала Одраде. —