Френк Херберт - Єретики Дюни

— Ви певні, що це тут, башаре? — Голос належав одному із застільних товаришів з гаммійського бару, довіреному офіцерові з-під Рендітая, настрій якого вже не нагадував того, хто намагається наново пережити емоції своєї молодості. Він бачив, як його старі друзі гинули в битві на Гамму. Як і більшість інших, що вижили й прилетіли сюди, він покинув сім’ю, долі якої не знав. У його голосі була нотка гіркоти, наче він намагався переконати самого себе, що його хитрістю затягли в цю авантюру.

— Вони невдовзі будуть тут, — сказав Теґ. — Приїдуть верхи на червові.

— Звідки ви знаєте?

— Це було узгоджено.

Теґ заплющив очі. Не потребував їх, аби бачити все довкола. Командний пост, схожий на багато інших, які він займав: овальна кімната з інструментами та людьми, що їх обслуговували, офіцерами, які чекали наказу.

— Що це за місце? — спитав хтось.

— Ось скелі на північ від нас, — відповів Теґ. — Бачите їх? Колись це був високий кліф. Це місце звалося Вітровою пасткою. Там була фрименська січ, тепер від неї зосталася печера, не більше. У ній живе кілька ракіанських піонерів.

— Фримени, — прошепотів хтось. — Боги! Хотів би я побачити наближення черва. Ніколи не думав, що побачу щось таке.

— Чергове з ваших неочікуваних залагоджень, чи не так? — спитав офіцер з дедалі сильнішою гіркотою.

«Що ти сказав би, якби я виявив свої нові здібності? — міркував Теґ. — Може подумати, наче я приховую заміри, які не витримають детальнішого вивчення. І матиме рацію. Цей чоловік на краю прозріння. Зостанеться вірним, коли його очі розплющаться?» Теґ хитнув головою. Офіцер не мав вибору. Ніхто з них не мав іншого вибору, окрім як битися і вмирати.

«Це правда, — подумав Теґ, — що процес залагоджування конфліктів передбачає ошукування великих людських мас». Як же легко було впасти в поставу Всечесних Матрон.

Сміття!

Ошукування було не таким складним, як дехто припускав. Більшість людей хоче, щоб їх вели. Той офіцер позаду теж цього хотів. Це пояснювалося глибокими родоплемінними інстинктами (могутніми підсвідомими мотиваціями). Природною реакцією після усвідомлення того, як легко вдалося комусь повести тебе за собою, був пошук цапів-відбувайлів. І той офіцер теж прагнув зараз знайти такого цапа.

— Бурзмалі хоче з вами зустрітися, — сказав хтось ліворуч від Теґа.

— Не зараз, — відповів Теґ.

Бурзмалі міг почекати. Незабаром матиме свій день командування. Поки що він лише заважатиме. Пізніше настане час, і він сам небезпечно наблизиться до ролі цапа-відбувайла.

Як легко було творити цих жертовних козлищ і як легко приймав їх загал! Особливо легко тоді, коли натомість мав виявити, що сам або винуватець, або дурень, або і те, і те. Теґ хотів сказати всім довкола себе:

— Стежте за ошукуванням! Тоді знатимете наші справжні наміри!

Офіцер зв’язку ліворуч від Теґа сказав:

— Та Превелебна Мати, яка зараз із Бурзмалі. Вона наполягає, що ви мусите з ними побачитися.

— Скажи Бурзмалі, що я хочу, аби він повертався і залишався з Дунканом, — відповів Теґ. — І нехай загляне до Мурбелли, впевниться, що вона під надійною охороною. Люцілла може ввійти.

«Так, видно, мусило бути», — подумав Теґ.

Зміни, що відбулися з ним, викликали дедалі сильніші пі­дозри Люцілли. Без сумніву, Превелебна Мати здатна легко помітити різницю.

Люцілла стрімко ввійшла до приміщення, її одежа розвіювалася. Була розлючена, але добре це приховувала.

— Майлсе, я вимагаю пояснень!

«Добрий початок», — подумав він.

— Пояснень чого? — спитав.

— Чому ми просто не полетіли до…

— Бо Всечесні Матрони і їхні тлейлаксанські спільники з Розсіяння захопили більшість ракіанських центрів.

— Як… як ти…

— І вони, знаєш, убили Таразу, — промовив він.

Це зупинило її, але ненадовго.

— Майлсе, я наполягаю, щоб ти розповів мені…

— У нас обмаль часу, — зауважив він. — Наступний прохід супутника виявить нас тут, на поверхні.

— Але захист Ракіса…

— Так само вразливий, як кожен інший захист, коли стає статичним, — не дав він їй договорити. — Сім’ї захисників тут, унизу. Захопи сім’ї — і матимеш ефективний контроль над захисниками.

— Але чого ми тут у…

— Щоб забрати Одраде й ту дівчину з нею. Ох, і їхнього черва теж.

— Що ми зробимо з…

— Одраде знатиме, що робити з червом. Знаєш, тепер вона — твоя Мати Настоятелька.

— Ти маєш намір забрати нас до…

— Заберетеся самі! Я і мої люди залишимося, щоб улаштувати тут обманний маневр.

Це викликало вражену тишу в командному пункті.

«Обманний маневр, — подумав Теґ. — Який невдалий вислів».

Опір, який він мав на увазі, викличе у Всечесних Матрон істерію, надто ж коли вони впевнять себе, що гхола тут. Не лише контратакують, а можуть вдатися до стерилізації. Більша частина Ракіса перетвориться на обвуглену руїну. Люди, черви й піщана форель мають невеликі шанси вижити.

— Всечесні Матрони марно намагаються розшукати й захопити черва, — продовжував він. — Я справді не розумію, як вони могли бути такими сліпими і не здогадатися, що ви транс­плантуєте одного з них.

— Трансплантуємо? — перепитала Люцілла.

Теґ рідко бачив Превелебну Матір такою розгубленою. Вона намагалася зібрати докупи сказане ним. Як він уже помітив, Сестри володіли певними ментатськими здібностями. Ментат може дійти правильного висновку, не маючи повноти даних. Подумав, що він довго буде недосяжним для неї (чи будь-якої іншої Превелебної Матері), перш ніж ці дані зберуть. Тоді почнеться боротьба за його потомство! Вочевидь, заберуть Дімелу для своїх Розпорядниць схрещення. Одраде теж. Вона не втече.

А ще вони мали ключ до тлейлаксанських аксолотлевих контейнерів. Невдовзі Бене Ґессерит здолають свої застереження й опанують це джерело прянощів, це лише питання часу. Прянощі створює людське тіло!

— Отже, ми тут у небезпеці, — сказала Люцілла.

— У певній небезпеці, так. Клопіт із Всечесними Матронами полягає в тому, що вони надто багаті. Роблять помилки багатих.

— Розбещені блудниці! — вигукнула вона.

— Раджу тобі підійти до вхідного порту, — промовив він. — Одраде ось-ось буде тут.

Вона покинула його, не кажучи й слова.

— Озброєння розставлено й розгорнуто, — доповів офіцер зв’язку.

— Нехай Бурзмалі приготується взяти командування тут, — наказав Теґ. — Решта з нас незабаром звідси відійде.

— Ви сподіваєтеся, що всі ми до вас приєднаємось? — Це був той, що шукав цапа-відбувайла.

— Я йду, — відповів Теґ. — Якщо треба, піду сам. До мене приєднаються лише ті, хто цього захоче.

Подумав, що після такого запевнення підуть усі. Мало хто, крім тих, що пройшли вишкіл Бене Ґессерит, розумів тиск рівності.

У командному пункті запанувала тиша, тільки прилади тихо гуділи й поклацували. Теґ поринув у міркування про «розбещених блудниць».

«Називати їх розбещеними неправильно», — подумав він. Інколи найбагатші стають розбещеними. Причиною цього є переконання, що за гроші (владу) можна купити всіх і все. Чому б їм у це не вірити? Бачать таке щодня. Легко повірити в абсолюти.

Та брость надії вічно зеленіє, і вся ця дуринда!

Це переростає в релігію. Певність, що за гроші купиш неможливе.

Тоді настає розбещеність.

Зі Всечесними Матронами було не так. Вони, на якийсь лад, були поза розбещеністю. Пройшли крізь