Степан Ріпецький - Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин), Степан Ріпецький

не тільки ті формально зареєстровані в канцеляріях стрілецьких формацій люди. УССтрілецтво, як носій революційної і визвольної ідеї – це одночасно символ і репрезентант тих багатьох тисяч інтелігентської, селянської і робітничої молоді, що в серці носили Стрілецьку ідею, визнавали її та для неї працювали і за неї боролися. Це та широка громада молодої української генерації по обох боках Збруча, що в переломовій добі нашої історії несла бойовий прапор української державности та створила новий тип українця.

Ставлячи Українське Січове Стрілецтво як кращий виховний приклад для сучасної української молоді, треба ще підкреслити ті основні моральні спонуки, що були рішальними мотивами громадсько-політичної праці і збройного чину УССтрілецтва.

Було це в першій мірі спільне почуття відповідальности, що керувало усією поведінкою УССтрільця. Тільки це почуття могло бути тою рішальною силою, що зібрала тисячі української молоді в рядах УССтрілецтва. Коли треба було діяти, УССтрільці не схотіли оставати в пасивній невтральності. Але знайшлися у нас люди, які ще сьогодні говорять, що УССтрільці не повинні були брати зброю в руки в 1914 р. Було це якраз почуття відповідальности, яке казало вийти кожному УССтрільцеві із атмосфери пасивізму і поставило його в бойові лави лицарів Червоної Калини. УССтрільці були свідомі своєї великої відповідальности. Своїми чинами доказали, що доросли до тих завдань, які перед ними поставила історична хвиля.

В УССтрілецтва було глибоке почуття обов'язку супроти своєї батьківщини. Був це той моральннй наказ, який зв'язує одиницю з громадою, до якої вона належить, і каже їй бути діяльною, працювати і нести жертви для добра і щастя своєї спільноти. УССтрілецтво взяло на себе обов'язок праці і боротьби за визволення України і за її незалежну державність. І цей обов'язок воно добровільно з гордістю виконувало. І коли хтось говорить про гордість УССтрільців, то була це в першій мірі свідомість чесно і совісно виконаного обов'язку. І тепер, коли б хтонебудь хотів критично оцінити, зганити чи хвалити минулу працю і боротьбу УССтрільців, то він може це зробити, тільки даючи пряму відповідь на питання: чи УССтрільці виконали чесно даний їм долею у свій час національний обов'язок? І нічого більше живі ще УССтрільці від сучасного громадянства вимагати не повинні.

І вкінці, тим найсильнішим, могутнім моральним мотивом Стрілецького визвольного чину була віра УССтрільців у їх ідею та в її перемогу.

Це той незбагнутий духовий елемент, що коріниться в глибині людської душі та є джерелом моральної сили людини, її рішальним дорадником та чудесною зброєю, що переборює усі труднощі, перешкоди і ворожі сили, та веде людину до перемоги.

Глибока віра УССтрільців в перемогу їх основної ідеї – у визволення України і її щасливе майбутнє, виросла з їх патріотизму, гарячої любови батьківщини та бажання бачити її вільною. Вони вірили в успіх їх тяжких зусиль і ця віра давала їм силу переносити всі удари долі. Вона загрівала їх до жертвенної праці та до геройських подвигів. Неспожита віра в ідею була джерелом їх одушевлення та перемоги на Маківці, на Лисоні, під Вовчухами, в Києві та під Мотовилівкою. Вони вірили, що «ідея, що їй у жертву кров пролито, ніколи не вмірає і з історичною конечністю мусить побідити.!»

І та сама глибока віра УССтрілецтва в їх визвольну ідею та в її перемогу кріпить нас і тепер, в добу великого лихоліття українського народу. Ми чуємо ще сьогодні живі і бадьорі слова із стрілецької землянки в Карпатах, що їх під Великдень 1915 р. писали з-під Маківки стрільці сотні Вітовського до Президії Союзу Визволення України:

«Ми віримо, що хоч би ворог все до тла знищив, а остала лише могила Шевченка і огненне Франкове пророцтво – то ще ніщо не пропало!»

ЗГАДУВАНІ ПОЕТИЧНІ ТВОРИ

ПАМ'ЯТІ Д.ВІТОВСЬКОГО Схилімо голови… Нова труна, Нова тяжка, безмірна втрата… Розбитий келих без вина, Народ без сина і без брата. Схилімо голови… Новий удар, Нова стріла в розбиті груди… Упав орел, упав з-під хмар; І вже його нема й не буде… Упав орел… Високі небеса Орлячих крил уже не бачуть, Умерла гордість і краса, Душа і очі плачуть… О, не хиліть голов своїх в журбі, Найдіть на рани ліки; Хто умирає в боротьбі, В серцях живе вовіки! Живе! Хай Чайка-Мати над Орлом Не в'ється і не квилить; Хай ворог сам віддасть чолом І голову похилить! О. Олесь ПІСНЯ ПРО ПЕТЛЮРУ То ж не сонце засвітило, не зорі засяли, То ж Петлюру із в'язниці на волю пускали. Як він вийшов із Лукіянівки, з позалізних гратів, Рушив з Києва Вкраіну знову рятувати. То ж не орел попід небесами високо літає, То ж Петлюра в Білу Церкву спішить, поспішає. Як приїхав в Білу Церкву, гукнув: «Годі спати! Час настав за зброю взяти, народ визволяти!» «Січовики й все козацтво, ще раз кличе мати, Або вмерти за Вкраїну, чи слави дістати!» То ж не море зашуміло, не земля здригнулась, То ж на голос Отамана козацтво проснулось.