Генрік Сенкевич - Вогнем і мечем. Том перший

С. 25. Теодорик Бучацький (помер 1456 року) брав активну участь у загарбанні польськими феодалами західної частини Поділля у 1434 році, після смерті великого князя Вітовта, що правив Литвою, а також у багатьох війнах із татарами. Через його провину 1452 року татари розбили польські війська на Поділлі.

С. 31. Ієремія Вишневенький (1612–1651) — син київського каштеляна Михайла Вишневецького і Раїни Могили (Вишневецької) — дочки молдавського боярина і господаря, двоюрідної сестри митрополита Петра Могили. Один із найбільших магнатів шляхетської Польщі. Володів величезними латифундіями в Україні, переважно на Лівобережжі, де йому належало 56 міст і містечок, зокрема Лубни. Навчався у єзуїтському колегіумі у Львові, вивчав військову справу в Нідерландах. 1631 року прийняв католицтво, яке намагався насильницькими й катівськими методами насаджувати у своїх величезних маєтках. Маючи 6 тисяч надвірного війська, у 30-роках XVII століття брав участь у придушенні селянсько-козацьких повстань в Україні. На початку визвольної війни повсталі народні маси Лівобережної України вигнали Вишневецького із його резиденції — міста Лубен. Він утік на Правобережжя, де зі звірячою жорстокістю чинив люті розправи, винищуючи населення. У боях під Махнівкою, П’яткою та Старокостянтиновом у 1648 році збройні сили Вишневецького й інших польських магнатів були розбиті селянсько-козацьким військом, очолюваним Максимом Кривоносом. Після розгрому під Пилявцями восени 1648 року Вишневецький утік до Львова. Улітку 1649 року він, діставши звання коронного гетьмана, очолював магнатські кола шляхетської Польщі, які домагалися нещадного придушення визвольної війни українського народу.

С. 33. Кодак — фортеця, заснована шляхетською Польщею у липні 1635 року на правому березі Дніпра проти Кодацького порогу, щоб перешкоджати втечі селян від феодалів на Січ і повністю ізолювати Запорожжя від України. Кодак будувався під керівництвом французького інженера Боплана. Фортеця мала гарнізон із 200 німецьких найманців — драгунів на чолі з французьким офіцером Маріоном. У серпні 1635 року загін запорозьких козаків під проводом гетьмана Івана Сулими, повертаючись із морського походу на Туреччину, захопив фортецю і зруйнував її. У 1639 році Кодак був відбудований і гарнізон збільшений до 600 вояків. Загін, посланий Хмельницьким, узяв фортецю восени 1648 року.

С. 33. Байдак (чайка) — бойовий човен запорозьких козаків, що вміщував 50–60 осіб зі зброєю та провіантом. Завдовжки був 18–20 метрів, завширшки — 3–3,5 метра, заввишки — 3,5–4 метри. Основою байдака був видовбаний із верби або липи стовбур, який обшивали дошками. На байдаках було два стерна (на кормі й носі), 20–30 весел і щогла. Для більшої остійності до бортів прив’язували довгі в’язанки очерету. На байдаках запорожці плавали по Дніпру, Дунаю, Бугу, Чорному й Азовському морях, воювали з турками й татарами, визволяли невільників.

С. 37. Богдан-Зиновій Хмельницький (1595–1657) — гетьман України, видатний державний діяч і полководець, керівник визвольної війни українського народу проти панування Речі Посполитої (1648–1654). Народився, ймовірно, у Чигирині. Освіту здобув у єзуїтській колегії у Львові. Добре знав російську, польську, латинську, турецьку мови. Мав неабиякі дипломатичні здібності. 1638 року у складі депутації козацької старшини їздив до Варшави для подання петиції про полегшення становища реєстрового козацтва і повернення йому привілеїв. У березні 1645 року на запрошення французького уряду їздив до Франції і вів перемови про вступ козаків на французьку службу. До подій визвольної війни, ще 1620 року, разом із батьком, Михайлом Хмельницьким, котрий був на службі у магнатів С. Жолкевського, Я. Даниловича, а згодом обіймав посаду чигиринського підстарости, брав участь у поході польського війська під проводом С. Жолкевського на Молдавію, у битві під Цецорою, де батько Хмельницького загинув, а сам він попав у турецький полон, у якому провів два роки. Після повернення на батьківщину вступив до реєстрового війська, був учасником козацьких походів на Крим і Туреччину, а також селянсько-козацького повстання 1637 року.

С. 38. Комісар — у давній Польщі особа, делегована сеймом для виконання певного завдання.

С. 40. Іван Барабаш (рік народження невідомий — 1648) — військовий осаул реєстрового козацького війська. Разом з Іллею Караїмовичем очолював реєстровців, відправлених урядом на придушення визвольного повстання під проводом Богдана Хмельницького під Жовті Води. Але повсталі козаки біля Кам'яного Затону на Дніпрі скарали їх і перейшли до табору повстанців (4 травня 1648 року).

С. 40…. як ото остряницевого… — Яків Острянин (Остряниця) був полковником реєстрових козаків під час їхнього походу 1634 року разом із польським військом на Чернігово-Сіверщину. Після придушення повстання Павлюка 1637 року Остряниця прибув на Запорозьку Січ і на початку 1638 року був обраний гетьманом нереєстрового козацтва. Зазнавши поразки у червні того самого року від польського війська під Жовтином, із частиною козаків-повстанців відступив на Слобідську Україну, де з дозволу російського уряду оселився у Чугуївському городищі. Брав участь у боротьбі проти нападів татар. На місці нового поселення під час заворушення через загострення стосунків між рядовим козацтвом і козацькою старшиною 1641 року був убитий.

С. 42. Підстароста — так у давній Польщі називали або помічника старости у місцевій адміністрації, або управителя фільварків у приватних володіннях.

С. 43…. нашому краківському панові… — тобто гетьманові Потоцькому, котрий був водночас і каштеляном краківським.

С. 43. Каштелян — урядова особа у Речі Посполитій, сенатор, член королівської ради.

С. 47. Галата — частина Стамбула.

С. 47. Трибунал — становий шляхетський суд.

С. 49…. свебодзінського сукна куртку… — Місто Свебодзін (нині Любуцьке воєводство) за давньопольських часів славилося своїми валюшними майстернями.

С. 50. Ще під Хойніцами… — Хойніце — місто (у нинішньому Бидгощському воєводстві), поблизу якого під час Тринадцятилітньої (1454–1466) війни Польщі з Тевтонським орденом за східне Помор’я у 1454 році було розбите польське шляхетське ополчення.

С. 52…. це не Наливайко і не Лобода. — Северин Наливайко (1560? — 1597) — керівник визвольного повстання в Україні і в Білорусії (1594–1596). За свідченням польського хроніста И. Бєльського, був «людиною незвичайною… до того ж чудовим гармашем, відзначався особистою відвагою і вважався талановитим воєначальником». Походив із родини ремісника — кушніра м. Гусятина (за іншими відомостями — Кам’янця-Подільського). Після смерті батька, закатованого слугами магната А. Калиновського, мати з синами Северином і Дем’яном жила в Острозі. Певний час Северин перебував на Запорозькій Січі й брав участь у походах козаків проти Туреччини й Кримського ханства, служив сотником надвірної хоругви у маєтках К. Острозького. У 1594 році Наливайко, залишивши службу, зібрав загін нереєстрових козаків і підняв визвольне повстання проти Речі Посполитої, а також почав боротьбу проти турецьких і татарських загарбників. На допомогу повстанцям прибули загони запорожців під проводом гетьмана Григорія Лободи й отамана Матвія Шаули.