Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

Коли виходжу з лабіринту – здається, що повітря за його межами значно тепліше. Чути запахи весни, щебет птахів і навіть сонячний промінь ковзає по обличчю. Чи то просто схлинула чергова хвиля туману?

Варто нам сісти в сідла і виїхати на дорогу, як увагу привертає рух на дорозі. Вершник чи вершники – ще не розібрати, швидко наближаються. Через кілька миттєвостей охорона розслабляється – вершник один і, схоже, навіть знайомий. Чекаємо ще кілька хвилин, щоб впевнитись. Здається, це справді Мірган? Серце підскакує в грудях і перевертається. І я нічого не можу з цим зробити.

Навіть втекти –адже до мене він й прямує. Хіба що далі, в Оукхіл… Проте я дуже сумніваюсь. Найрозумнішим, як і найввічливішим, є залишитися на місці і дочекатися. Та за ці кілька хвилин мені зовсім не вдається заспокоїтись. Серце так сильно б’ється, що я відчуваю це биття навіть в скронях… Це неможливо – так реагувати. Я вже налаштувалася ніколи більше не бачити його а тепер, попри все, спрагло вдивляюся в постать, що наближається.