Чайна М'євілль - Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю

Айзек побачив, як глитай-нетля повільно суне до нього пустирем, побачив, як ідеально симетричні округлі крила тріпотять, омиваючи його пам’ять, гіпнотизують.

А тоді його притомність зірвалась, як зламане коліщатко в механізмі, і він забув про все, окрім навали снів. Ці сни не були нав’язливі, як ті нічні жахи. Натомість вони були його власними, і навіть його самого не було, бо він сам являв собою бульйон образів, він був спомином і символом. Айзек сам був спогадом про батьківську любов, глибокими фантазіями й спогадами про секс, дивними нервовими вигадками, потворами, пригодами, логічними помилками, прикрашеною самосвідомістю й мутуючою масою підсвідомого, що перемагає раціональне й свідоме, і роздумами, що виникли в цій жахливій та неймовірній плутанині підсвідомого, снами

сни

вони

вони припинилися

припинилися раптово, аж Айзек скрикнув від несподіваного, захоплюючого повернення до реальності.

Він шалено кліпав, поки його пам’ять упорядковувала свої шари й підсвідоме відсунулось туди, де й мало бути. Він зглитнув. Голова, здавалося, недавно вибухнула, а тепер відтворювалась із хаосу розрізнених волокон усередині.

Він почув останнє слово в якомусь реченні Дерхан, котре було пропустив.

— ...неймовірно! — вигукувала вона. — Айзеку? Айзеку, ти мене чуєш? З тобою все гаразд?

Айзек на мить заплющив очі й повільно розплющив їх знову. Він поступово починав розрізняти деталі в нічному пейзажі.

Він упав на руки й коліна та зрозумів, що конструкт його більше не тримає, що стояв він лише завдяки гіпнотичній владі глитай-нетлі. Він підвів очі, витер з обличчя кров.

Йому знадобилась якась мить, аби усвідомити, що відбулось.

Дерхан і Яґарек стояли на краю пустиря, вільні. Яґарек відкинув каптур; було видно його велику пташину голову. Вони обоє завмерли неначе посеред руху, готові бігти куди завгодно. Обоє пильно вдивлялись у центр «арени».

Перед Айзеком виднілося кілька великих конструктів, що були позаду нього, коли приземлилася нетля. Зараз вони хаотично рухалися.

Над територією Ради Конструктів на звалищі нависала велетенська стріла підйомного крана. Вона опинилась у центрі простору, пролетівши над маленькою захисною стіною сміття.

Відразу під нею розсипом мільйонів небезпечних уламків лежав величезний дерев’яний ящик, куб, вищий за людський зріст. З розтрощених дерев’яних стін висипався вантаж — ціла гора заліза, вугілля й каменю, хаотичне поєднання найважчих залишків зі звалища Сірого Меандру.

Крізь розбиті дошки ящика повільно витікала щільна маса сміття.

Під ящиком було громаддя понівеченого екзоскелета, з якого сочилася рідина. Також виднілися зламані крила, поховані під горою відходів. Усе це було залишками глитай-нетлі, яка слабко борсалась і видавала жалюгідні звуки.

— Айзеку, ти це бачив? — прошепотіла Дерхан.

Він похитав головою, вражено витріщивши очі. Обережно здерся на ноги.

— Що сталося? — видушив чоловік. Власний голос здавався йому дивовижно чужим.

— Ти був не при тямі майже хвилину, — стривожено сказала Дерхан. — Вона тебе захопила... Я до тебе кричала, але вже було пізно... а тоді... а тоді вперед вийшли конструкти, — вона кинула на них допитливий погляд. — Вони йшли до неї, і вона їх відчувала... і здавалось, вони її заплутали і... неначе одурманили. Вона трохи відступила та ще ширше розгорнула крила, щоб спрямувати кольори і на конструктів, і на тебе, але вони просто йшли далі.

Дерхан пошкандибала до нього. Тягуча кров текла з її рани, що знову відкрилася. Вона обійшла напівмертву глитай-нетлю настільки широко, наскільки це було можливо, — та в’яло, благально мекнула, неначе ягня, коли Дерхан минала її. Хай як жінка боялася, нетля вже нічого не могла їй зробити. Лежала розбита і знищена, її крила були поховані та зламані навалою сміття.

Дерхан присіла на землю поруч із Айзеком, потягнулась до нього і тремтячими руками взяла за плечі. Вона кинула нервовий погляд на полонену глитай-нетлю, а тоді подивилася в очі Айзеку.

— Вона не могла їх перемогти! Вони все йшли, а вона... вона відступала... Вона не згортала крила, аби не втратити контроль над тобою, але їй було страшно... вона не розуміла, що відбувається. А поки вона задкувала, почав рухатися кран. Вона його не помітила, хоча від нього аж земля дрижала. А тоді конструкти завмерли, а нетля чекала... і її роздушив ящик.

Вона озирнулась на місиво органічного слизу й сміття, що вкривало землю. Глитай-нетля жалібно голосила.

Позаду аватар Ради Конструктів ступав по нерівному килиму зі сміття. Він опинився за метр від глитай-нетлі, яка вистромила язик, намагаючись упіймати його за щиколотку. Проте вона була занадто слабка й повільна, і йому навіть не довелося прискорювати крок, аби втекти.

— Вона не відчуває моєї свідомості. Я для неї невидимий, — сказав аватар. — І коли вона мене чує, помічає наближення моєї примітивної фізичної форми, моя психіка залишається для неї таємницею. Отже, вона нечутлива до гіпнозу нетлі. Її крила розмальовані складними формами, які стають усе складнішими у швидкій, безжальній послідовності... та й усе.

Мені не сняться сни, дер Ґрімнебуліне. Я — обчислювальна машина, що вирахувала, як думати. У мене немає мрій. У мене немає неврозів чи прихованої душевної глибини. Моя свідомість — зростаюча функція моєї обчислювальної потужності, а не плутанина, що розростається у вашій голові. Ніяких прихованих сенсів, ніяких потаємних комірок.

В мені немає нічого, чим може поживитися нетля. Вона стає голодною. Я можу її здивувати, — чоловік перевів погляд на понівечену істоту, що стогнала. — Я можу її вбити.

Дерхан уважно подивилась на Айзека.

— Машина, що мислить... — мовила вона.

Айзек повільно кивнув.

— Навіщо ти зі мною це зробив? — сказав він тремтливим голосом, дивлячись, як кров, що все ще цебеніла з носа, бризкає на суху землю.

— Розрахунок, — відповів аватар. — Я розрахував, що таким чином я з найбільшою вірогідністю покажу тобі, на що здатен, і водночас отримаю перевагу в цій боротьбі, знищивши одну нетлю. Нехай вона й найменш загрозлива.

Айзек роздратовано похитав головою.

— Бач... — процідив він крізь зуби. — В цьому й біда довбаної надмірної логіки... Вона не враховує змінні, такі, наприклад, як головний біль...

— Айзеку, — промовила Дерхан гаряче, — це ж наш шанс! Ми можемо використати Раду... як військо. Ми можемо знищити нетель!

Іззаду підійшов Яґарек та присів навпочіпки, прислухаючись до розмови. Айзек підвів очі та глянув на нього, напружено розмірковуючи.

— Чорт, — сказав він. — Свідомість без мрій.

— З іншими буде не так легко, — сказав аватар. Він дивився в небо, як і основне