Семен Дмитрович Скляренко - Володимир

Воєводи й бояри, мужі, що стояли в час прийомів під стінами палати, теж одягались по-новому: носили вони не темні прості платна, а оксамитні, барлатні* (*Барлат - шовк з срібними чи золотими нитками.) свити, схожі на грецькі коловії* (*Коловій - туніка-безрукавка.) каптани, не чіпляли на шиї, як колись, важких золотих чи срібних гривен, що заважали повертати й схиляти голову, князь Володимир став давати їм свої, схожі на печаті, золоті й срібні знаки, що носились на золотих, срібних чепах, на оксамитних стрічках на грудях.

Та й взагалі збори в палаті не нагадували вже давніх часів, коли на лавах сиділи й дрімали старезні бояри, сивоусі воєводи, просто старці, - деякі з цих похилих віком, немощних мужів доживали на Горі, інші виїхали в пожалувані їм городи й землі. Там, серед лісів, земель, рік, які довіку належали їм, вони почували себе вільніше, краще: не вони комусь служили, багато людей - смердів, закупів, рядовичів і просто холопів - працювали на них, належали тільки їм; на Горі ж у Золотій палаті стояли й ждали загаду князя Володимира їхні сини, часто вже й онуки, що в спадщину від дідів і отців одержали знамена, а від князя хотіли мати пожалування й для себе.

Втім, це було вже не пожалування: молоді бояри, сли, мужі нарочиті, тіуни, ємці, молоді воєводи, тисяцькі, сотенні, яких чимдалі ставало все більше й більше, - всі вони не могли надіятись на пожалування, бо для того вже мало було городів, за їхню службу князь Володимир мусив давати їм гроші.

Князь Володимир завів ці свої гроші: на Горі під наглядом тіунів сотня кузнеців день і ніч варила у ллячках срібло, виливали в опоках з нього довгі палиці, різали їх на кружальця, а на них вибивали печать - образ князя Володимира з вінцем на голові, у дивітисії, з хрестом у правиці й скіпетром у лівій руці; із знаком на звороті - трьома перехрещеними списами й написом: "Володимир на столі, а се його серебро".

Печать імператора - о, вона була страшніша й важча, ніж зброя, нею утверждалось золото й срібло княже, її малювали на стінах палат і храмів як знак сили, влади, всемогутності; вирізану в камені аспиді, ларник* (*Ларник - начальник двору й охоронець печаті.) двору князя Володимира втеплював у гарячий віск, ждав, доки той остигне, і на золотих шнурах чіпляв відбитку до грамот, що посилались в усі кінці світу, до харатій, які вводили нові й нові устави, до писаних на пергаментах пожалувань боярам і воєводам.

Бояри ж і воєводи з благословення князя заводили свої печаті - золоті, срібні, на твердому камені вінісі, голубих бірюзах, - вони веліли різати на них свої знамена - для дітей і онуків, довіку.

Тепер уже князь Володимир, визначаючи для земель і городів Русі дань житом, хутрами, воском, зобов'язував кожну землю давати певну кількість золота й срібла в гривнях: Новгород - дві тисячі гривень, Червен і Волин - по півтори, Тмутаракань, землі тиверців і уличів - по тисячі... Крім того, землі й городи мусили давати ще й воїв для княжної дружини: п'ять, чотири, три тисячі юнаків, ща тільки вчора ходили за ралом.

Діставалось і киянам - княжі тіуни визначали й брали з людей Подолу, передграддя, Оболоні податок за хижу й землянку, за місце на торзі, мостовщину, переїзне, священикам і дияконам, що нині хрестили, женили, ховали, також треба було платити, княже йшло князеві, боже - богу.

Маючи в своїй скотниці золото й срібло, спираючись на воєвод і бояр, сидів Володимир у Золотій палаті. Всіх їх разом охороняли полки, що стояли в городах ближчих земель, і в Києві, на Горі, день і ніч пильнувала гридьба. Спирався князь Володимир і боярство його та воєводство ще на одну, нову і, либонь, найдужчу, свою силу.

Повернувшись з Херсонеса, Володимир часто запрошував до себе єпископа Анастаса. В цьому не було нічого дивного - князь і єпископ радились, як хрестити Русь, у які городи посилати єпископів, а куди священиків, повергши ідолів і знищивши требища, думали, де і як будувати для християн храми.

Єпископ Анастас був дуже приємний, душевний чоловік з сивим волоссям, широкою окладистою бородою й невеликими вусами, голубуватими очима, мав він і голос м'який, щирий, переконливий.

Князь-християнин сам хотів частіше, докладніше говорити з Анастасом, разом вони домовились і послали єпископом у Новгород Іоакима - там був надійний посадник Добриня, через що Володимир і згодився учредити єпархію, в інші ж городи посилали тільки священиків болгарських, що давно жили в Києві, нових, яких висвячував Анастас.

Домовились вони й про будівництво храмів: Софії - в Новгороді, Богородиці - в Києві, а в Переяславі - на честь апостолів Петра й Павла.

Будувати ці церкви князь Володимир вирішив одразу ж, для чого велів посадникам своїм готувати в землях древо, камінь, збирати людей - дереводілів і здателів, з своєї ж скотниці дав чимало золота на церкви в Києві, Чернігові й Переяславі. Він сам стежив за будівництвом храмів - у Києві вже жило чимало здателів із Солуні* (*Солунь - город у Болгарії.), сюди ж один за одним приїжджали майстри з Херсонеса.

Володимир не дуже охоче приймає грецьких майстрів, він кличе руських градників, огородників, всяких дереводілів і здателів з города Києва й навіть далекого Новгорода - Миронога, Ждана, Косьмину.

Це - добрі майстри своєї справи, ще їхні діди й батьки, а вони також ставили в руських городах фортеці з стінами, княжі, боярські, воєводські тереми, прикрашаючи їх кнесами, писаними сволоками, різьбленими наличниками, вікнами, дверима, тесаними ганками; вміли вони оздоблювати узорами для цих споруд брили червоного шиферу й білого мармуру, ліпити на стінах образи богів, людей, звірів, листя та квіти, вапницями* (*Вапниці - пензлі.) фарбували їх.

Побудували градники й дереводіли до цього на Русі й кілька храмів - у Києві над Почайною, в Новгороді - на Опоках; це були чудові дерев'яні храми з рубленими стінами, по багато шатрів, вкриті гонтою, опасанями* (*Опасань - галерея навколо церкви.) навкруг них для простого люду.

Тільки самі для себе нічого не будували і не могли побудувати дереводіли й здателі, бо були вони, як і багато інших руських людей, княжими слугами, ремісниками, смердами, через що й жили, як і всі ниці люди, в землянках, так-сяк складених з дерева, а то й плетених з лози хижах...

Правда, й ці убогі