Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

якою ви їх мені виголосите, але я даю на них згоду просто зараз, авансом приймаю будь-які ваші нові правила. - Він широко розкинув руки, окреслюючи можливість. - Просто поверніться. Усе буде, як у старі часи. Будемо грати в «Залізного кухаря»[60] з працівниками вагона-ресторану, ви допомагатимете мені читати кореспонденцію від прихильників. Ми будемо кататися на моєму бронепоїзді просто так, без жодної мети, і всі ночі проводитимемо у вагоні-караоке. Будемо вигадувати нові види суші й ролів, хіба ви за цим не скучили? А пам’ятаєте гру в чан-ґі біля озера? Можемо провести турнір на цих вихідних, а ваші діточки літатимуть повз нас на моїх гідроциклах. Чи взяли ви дошку?

- Вона в машині, - сказала Сан Мун.

Великий Керівник усміхнувся.

- Де ж ми зупинилися? - замислився він. - Щось уже не пригадаю нашу партію.

- Коли ми востаннє грали, здається, рахунок був на вашу користь.

- Ви не дасте мені виграти, чи не так? - спитав він.

- Будьте певні, я не знатиму пощади, - відказала вона.

- О, чую мою Сан Мун!

Він витер решту її сліз.

- Складіть пісню на честь відльоту нічної веслувальниці. Прошу, хай ваша пісня понесе її в далеч. Надягнете червоний чосон-от, правда? Ну скажіть, що вдягнете! Просто приміряйте, приміряйте - і завтра ми відправимо цю американочку назад у ті непривітні місця, звідки вона родом!

Сан Мун опустила очі. Повільно кивнула.

Великий Керівник теж повільно кивнув.

- Так, - лагідно мовив він.

Тоді він підняв палець - і хто ж миттю примчав на автонавантажувачі? Товариш Бук, із чола якого лив рясний піт. Не задивляйтеся на нього, громадяни! Відведіть очі від його лицедійської, зрадницької посмішечки.

- Щоб бути на сторожі скромності Сан Мун, - сказав йому Великий Керівник, - нам потрібна якась така перевдягальня в аеропорту.

Товариш Бук набрав повітря і сказав:

- Тільки найкраща!

Великий Керівник узяв її під руку й повів туди, де горіло світло і грала музика.

- Ну ж бо, - сказав він. - Залишився ще один фільм. Візит американців навів мене на думку про ковбоїв і народну справедливість. То я придумав сценарій вестерну. Вам у ньому дістанеться роль багатостраждальної дружини техаського погонича худоби, якого нещадно експлуатують землевласники. Коли нечесний шериф звинувачує погонича в крадіжці…

Вона спинила його.

- Обіцяйте мені, що з ним не станеться нічого поганого, - сказала Сан Мун.

- Із ким? З погоничем?

- Ні, з моїм чоловіком. Чи хто він є, - промовила вона. - У нього добре серце.

- У цьому підмісячному світі, - промовив Великий Керівник, - ніхто не може давати таких обіцянок!

Командир Ґа курив на балконі і, мружачись, не зводив очей із темного шляху внизу, виглядаючи бодай якусь ознаку машини, яка мала б повернути йому Сан Мун. Почув далекий гавкіт собак у зоопарку, згадав того собаку на японському пляжі багато років тому, собаку, який виглядав у хвилях того, хто вже не вернеться. Є такі люди, що приходять у твоє життя й обходяться тобі в найбільшу можливу ціну. Тут Букова дружина має рацію. Ох і хріново ж бути одним із таких людей. Він і є ота сама особа, за яку розплачуються. І він же - та особа, якою розплатилися. І ще - він той, кого покинули, залишили й пішли далі. Тепер він дізнається, як це - бути всіма трьома одразу.

Загасив цигарку. На поруччі лежало кілька насінин селери з принади для хлопчикового сильця. Ґа покачав їх пальцем, дивлячись на місто, поверхня якого чорніла, але під тою поверхнею не згасав лабіринт бункерів, в одному з яких, він не сумнівався, перебувала нині Сан Мун. Хто вигадав це місце? Хто викликав його до життя таким? Якою некрасивою й сміховинною здалася сама думка про ковдру-спогад для дружини товариша Бука. Де той візерунок, на якій тканині, чи перетворюватиме в цих краях хтось життя на шиття? Коли він і дізнався щось про справжнього командира Ґа, ходячи в його одязі та ночуючи в його ліжку, то це те, що командира створило це місце. У КНДР людина не так роджена, як роблена - її цілеспрямовано створюють, і такий створювач цієї ночі довго не лягає спати…

Окремі насінини на поруччі балкону вели до купки таких самих. Дуже повільно, спроквола Ґа простягнув до них руку. Звідки ж, питав він себе, дружина товариша Бука бере той спокій перед лицем усього, що відбувається? Звідки в неї знання, що робити? Раптом смикнулася гілочка, упав камінець, нитка натяглась, і його палець спіймався в петлю.

Він обшукав будинок, шукаючи хоч якоїсь інформації; якої, навіщо, - і сам не знав. Переглянув колекцію рисових вин командира Ґа, помацав кожну пляшку. Виліз на стілець, засвітив свічку, оглянув безладну купу пістолетів у верхній шафі на кухні. У тунелі обдивився всі DVD-диски, шукаючи такого, що міг би стосуватися цієї ситуації, але в Америці, здається, таке кіно не знімали. Роздивився картинки на коробках, почитав описи, але де ж такий фільм, у якого немає початку, де безжальна середина й довга, нескінченна розв’язка? Від читання англійською в нього заболіли очі, потім він почав думати англійською й від того неминуче замислився про завтрашній день - і вперше за довгий час його пойняв великий страх. Англійська крутилася в його голові, доки він почув голос Сан Мун.

Коли її машина нарешті під’їхала, він лежав у ліжку й дослухався до дихання дітей - стихійного, несвідомого, - чекаючи, коли воно його заколише. Він наслухав, як вона заходить у темний будинок, як наливає на кухні воду ковшем у склянку. Коли Сан Мун відчинила двері до спальні, він намацав коробку сірників і витяг один.

- Не треба, - сказала вона.

Він злякався, що її якось скалічили чи лишили на ній якийсь знак і вона намагається приховати те, що їй заподіяли.

- У тебе все гаразд?

- Усе чудово, - запевнила вона.

Він слухав, як вона перевдягається в спальне. Попри темряву він міг добре уявити, як вона роздягається й вішає одяг на спинку стільця, як утримує рівновагу, спираючись на стіну, одягаючи через ноги те, у чому спатиме. Відчував, як вона в темряві торкається облич дітей, перевіряючи, чи все в них добре, чи міцно вони сплять.

Коли вона вже була під ковдрою, він засвітив свічку, і ось вона з’явилася перед його очима в золотистому світлі.

- Куди тебе возили? - питав він. - Що з тобою зробили?

Вдивляючись у її лице, він шукав ознак того,