Кен Фоллетт - Ніколи, Кен Фоллетт

ми зав’язнемо у війні з повстанцями, які мають ядерну зброю.

— Дайте їм сформувати новий уряд.

— Ми вважаємо, що це станеться і без нашого втручання.

— Але бездіяльність — це теж небезпечно.

— Ми в курсі.

— І ще одне. Чи відомо вам, що Північна Корея підтримує терористів ІДВС у Північній Африці?

— Про що ви?

Кай прекрасно розумів, про що каже Ніл, але мусив пильнувати.

— Ми провели рейд на базу терористів під назвою Гуфра. Це в Лівії, біля кордону з Ніґером. Там була золота копальня, на якій працювали раби.

— Гарна робота.

— Ми затримали аль Фарабі, якого вважаємо ватажком Ісламської Держави Великої Сахари. З ним був кореєць, який представився Парк Чонхуном.

— У світі тисячі корейців, яких звуть Парк Чонхун. Це наче Джон Сміт в Америці.

— Ми знайшли там три автомобільні пускові установки з балістичними ракетами «Хвасон-5».

Це шокувало Кая. Він знав, що Північна Корея продає терористам автомати, але балістичні ракети — це вже зовсім інша річ. Приховуючи подив, сказав:

— Зброя — їхня єдина успішна стаття експорту.

— Та все ж...

— Згоден. Продавати тим маніякам ракети — безумство.

— Отже, це робиться без дозволу Пекіна.

— Ясна річ.

Команди повернулися на майданчик. Гра відновилась, і Кай вигукнув китайською:

— Качури, вперед!

Ніл спитав англійською:

— Ще баночку «Янцзіна»?

— Залюбки, — відповів Кай.

* * *

Увечері в Державній бенкетній залі, що в Домі народних зборів на площі Тяньаньмень, влаштовували урочисту вечерю з нагоди візиту президента Замбії. Китай інвестував мільйони в тамтешні мідні копальні, завдяки чому здобув підтримку країни в ООН.

Кая на подію не запросили, але він зайшов на коктейльну вечірку перед бенкетом.

Стоячи з келихом шандонме, китайським аналогом шампанського, він розмовляв з міністром закордонних справ Ву Баєм, вбраним в елегантний темно-синій костюм. Ву сказав:

— Південні корейці не залишать без відповіді атаку на їхнє судно.

— А тоді Північна Корея помститься за їхню помсту.

Ву стишив голос:

— Мабуть, воно й на краще, що Верховний керівник утратив контроль над ядерною зброєю. Інакше б йому страшенно кортіло застосувати її проти Південної Кореї, і це втягнуло б американців у ядерну війну.

— Про таке навіть думати не хочеться, — мовив Кай. — Але не варто забувати, що в його розпорядженні залишається інше озброєння, не менш грізне, ніж ядерне.

Ву спохмурнів.

— Про що ви?

— Північна Корея має дві з половиною тисячі тонн хімічної зброї — нервово-паралітичний газ, везиканти та блювотні засоби, а також біологічну — збудники сибірки, холери та віспи.

Ву аж ніби запанікував.

— Дідько, я про таке навіть не думав, — сказав він. — Знав, але якось із голови вилетіло.

— Думаю, із цим треба щось робити.

— Потрібно застерегти їх від застосування цієї зброї.

— А як вони не послухаються, то... що зробимо ми?

Кай намагався підштовхнути Ву до очевидного висновку.

— Скасуємо всю допомогу, — мовив той. — Не лише екстрений пакет, а взагалі всю.

Кай кивнув.

— Така загроза змусить їх сприйняти наші слова серйозно.

— Без нашої допомоги пхеньянський режим не протримається й кількох днів.

Кай знав, що це правда, однак Верховний керівник навряд чи візьме застереження до уваги. Він розумів стратегічну важливість Північної Кореї для Китаю і міг вирішити, що навіть у складній ситуації китайці не покинуть сусідів. А що, як він матиме слушність?

Утім, Кай притримав свої думки при собі, натомість промовивши безбарвним тоном:

— На Пхеньян однозначно треба натиснути.

Ву не помітив браку ентузіазму в його словах.

— Я поговорю з президентом Ченем. Думаю, він погодиться, — сказав він.

— Сьогодні тут присутній північнокорейський посол, Бак Нам.

— Несподіваний гість.

— Знаю. Переказати послові Баку, що ви бажаєте поговорити з ним?

— Так. Попросіть його зайти до мене завтра. А я спробую побалакати із Ченем уже сьогодні.

— Добре.

Кай полишив Ву Бая та оглянув залу. Там зібралося близько тисячі людей, тому північнокорейську делегацію він виявив не відразу. Посол Бак був худорлявим чоловіком у старенькому костюмі. В одній руці він тримав келих, у другій — сигарету. Кай уже зустрічався з ним кілька разів. Бак зовсім не зрадів, побачивши давнього знайомого. Кай промовив:

— Товаришу посол, сподіваюся, з постачанням екстреного пакету допомоги немає затримок?

Бак сердито відповів бездоганною китайською:

— Товаришу Чане, нам відомо, що за затримкою стоїте саме ви.

Хто йому сказав? Такі питання зазвичай тримали в таємниці, бо ж розкриття планів могло зруйнувати остаточне рішення. Хтось порушив це правило — імовірно, щоб підставити Кая.

Кай вирішив поки що відкласти це питання.

— Я прийшов до вас із повідомленням від міністра закордонних справ, — сказав він. — Товариш Ву хоче поговорити з вами. Чи не будете ви ласкаві прийти до нього завтра?

Кай поводився ввічливо. Жоден посол не відмовить запрошенню від міністра закордонних справ. Проте Бак погодився не одразу. Запитав зверхньо:

— І що ж він хоче обговорити?

— Ваш арсенал хімічної та біологічної зброї.

— У нас такого нема.

Кай стримався, щоб не зітхнути. Тональність офіційної риторики задає владна верхівка, тоді як Бак просто мавпував манеру Верховного керівника, який розмовляв з упертістю релігійного фанатика. «Хіба так важко просто погодитися?» — подумав він стомлено, а вголос промовив:

— Отож розмова буде недовга.

— А може, й довга. Я саме збирався попрохати про зустріч із товаришем Ву з іншого питання.

— Дозвольте поцікавитися, з якого.

— Нам може знадобитися ваша допомога з придушенням заколоту американських запроданців на Йонджодоні.

На згадку про Америку Кай не зреагував. Це була несосвітенна пропаганда, і Бак вірив їй не більше ніж сам Кай.

— Що ви хотіли запитати в нього?

— Про це я говоритиму із самим міністром.

— Напевно, у вас на думці військова допомога.

Бак пустив його слова повз вуха.

— Я зайду до нього завтра.

— Перекажу йому.

Кай відшукав Ву якраз тоді, коли гостей запросили до столу. Ву сказав:

— Президент Чень згоден з моєю пропозицією. Якщо Північна Корея застосує хімічну або біологічну зброю, ми припинимо всю допомогу.

— Добре, — відповів Кай. — А коли завтра зустрінетеся з послом Баком, щоб сказати йому це, він попросить у вас військової допомоги для повалення заколотників.

Ву похитав головою.

— Чень не відряджатиме китайського війська