Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

Найкращим джерелом статистичних даних, скільки «ЕкксонМобіл» (і будь-яка інша корпоративна установа) витрачає на лобіювання, є дані на OpenSecrets.org, вебсайті Center for Responsive Politics (CRP). CRP було засновано 1983 року двома колишніми сенаторами, республіканцем і демократом; це двопартійна, неприбуткова дослідницька група, мета якої — висвітлювати, звідки беруться гроші в політиці. І досягає своєї мети. У моїй повсякденній роботі і в написанні цієї книжки CRP і його сайт OpenSecrets.org є безцінним джерелом прозорості.

Повна стенограма засідання підкомітету Палати представників з енергетики і довкілля Комітету з енергетики й торгівлі присвячена темі «Злиття «ЕкксонМобіл — ІксТіОу»: «The ExxonMobil-XTO Merger: Impact on U.S. Energy Markets» доступне, зокрема, на сайті www.govinfo.gov/content/pkg/CHRG-111hhrg76003/pdf/CHRG-111hhrg76003.pdf.

Розділ 7

Загальна інформація і деталі про премію Джонса взяті з офіційного сайта Ради закордонних справ Великого Х’юстона. Банкет з приводу нагородження Тіллерсона висвітлювався такими виданнями, як «Ойл енд газ джорнал», «Офшор енжинір» і «Х’юстон хронікл». Різноманітні порушення «ЕкксонМобіл» щодо Закону про договір про перелітних птахів і Закону про чисте повітря, а також несплата роялті з американських індіанських і федеральних земель викладені в релізах Управління зі зв’язків з громадськістю Департаменту юстиції США.

У подробицях катастрофи «Глибоководного горизонту», усього, що їй передувало, і опису її довгих нещасливих наслідків я покладалася, головним чином, на такі джерела: «Deepwater: The Gulf Oil Disaster and the Future of Offshore Drilling», який є звітом президенту Національної комісії з розливу нафти і глубоководному бурінню BP; Регіональний план ліквідації розливів нафти в Мексиканській затоці, переглянутий і затверджений ВР у червні 2009 року; аналіз причин фактичного викиду, здійснений Радою з розслідувань хімічної безпеки США; відділ новин Агентства з охорони довкілля США, і «Чинне загальноадміністративне реагування на нафтовий розлив глубоководного буріння BP», доступний на сайті obamawhitehouse.archives.gov.

Повна стенограма слухань Підкомітету Палати представників США з енергетики й довкілля від 15 червня 2010 року доступна за адресою www.govinfo.gov/content/pkg/CHRG-111hhrg77911/html/CHRG-111hhrg77911.htm. Слухання також доступні для перегляду на C-SPAN.org.

Про ушкодження трубопроводу «ЕксссонМобіл» у Аква-Ібом (і про кількатижневий витік нафти внаслідок цього розриву) вперше на Заході повідомив Джон Відал (John Vidal), редактор відділу з питань довкілля «Гардіан».

Розділ 8

Як і решта світу, я в неоплатному боргу перед Кеном Сілвершейном (Ken Silverstein) за його викривальні репортажі про Теодоріно Обіанга й Екваторіальну Гвінею. Деталізувала історію родини Обіанг і розкрадання ними Екваторіальної Гвінеї низка здійснених Конгресом розслідувань. Зокрема «Keeping Foreign Corruption Out of the United States: Four Case Histories», доповідь більшості й меншості Постійного підкомітету США з розслідувань, оприлюдненої у зв’язку з проведенням ними 2010 року слухань з цієї ж теми, і «The Petroleum and Poverty Paradox: Assessing U.S. and International Community Efforts to Fight the Resource Curse», доповідь 2008 року в Комітеті Сенату з міжнародних відносин сенатора США Річарда Лугара.

У правильний час і в потрібному місці опинився Пітер Маасс (Peter Maass), який вів цікаві репортажі з Екваторіальної Гвінеї, цього разу для «Мазер Джонс». Також спасибі «Глобал вітнес», які уже майже два століття висвітлюють катастрофу в Екваторіальній Гвінеї. Ще одним важливим джерелом інформації стала липнева доповідь «Х’юман райтс вотч» — «Well Oiled: Oil and Human Rights in Equatorial Guinea». А письмова заява на сорок чотири сторінки, подана прокурором США у федеральний окружний суд Каліфорнії у справі з конфіскації, виявилася дивовижним чтивом з усіма подробицями й цінами запального шопінгу Теодоріно наприкінці 2010 — на початку 2011 року.

Подробиці роботи фірми «Корвіс» за контрактом на Екваторіальну Гвінею і родину Обіангів можна знайти на вебсайті Закону про реєстрації іноземних агентів Міністерства юстиції (www.justice.gov/nsd-fara).

Розділ 9

Є чимало загальних джерел, як-от книга-сайт «CIA’s World Factbook», сайти «Х’юман райтс вотч» та «Глобал вітнес», про постколоніальну історію Екваторіальної Гвінеї, але я особливо вдячна репортажам Сілверштейна та Маасса, а також репортажу Санди Даре (Sunday Dare) 2012 року для Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів «Making a Killing: The Curious Bonds of Oil Diplomacy». Прекрасні деталі з новітньої історії Екваторіальної Гвінеї, а також щодо президента Обіанга і його західних корпоративних залицяльників містяться в серії матеріалів Олександра Смольчука у «Шпигель» від 2016 року. Також викликає інтерес інтерв’ю з колишнім послом Франком С. Радді (Frank S. Ruddy) для проєкту «Розказані історії» Асоціації дипломатичних досліджень і підготовки.

Доповідь 2004 року меншості Постійного підкомітету Сенату США з дослідувань «Money Laundering and Foreign Corruption: Enforcement and Effectiveness of the Patriot Act, Case Study Involving Riggs Bank» (а також стенограма слухань про те ж саме) — захоплюючий погляд на те, як американські нафтові компанії і банки працювали в Екваторіальній Гвінеї. І звісно, Стів Колл додав у своїй книжці «Private Empire» чимало до розуміння «ЕкксонМобіл» в Екваторіальній Гвінеї.

У розумінні історії, переваг і складності Розділу 1504 мені особливо стали в нагоді стенограми симпозіуму 2014 року Бруклінського інституту «Transparency and Natural Resources: How the U.S. Can Regain Its Leadership».

Розділ 10

Історію російських «нелегалів», їхнього арешту й наслідків скрупульозно висвітлювали Філір Рід (Philip Read) і Джуді Піт (Judy Peet) у «Ньюарк стар леджер», Тобі Харнден (Toby Harnden) у лондонському «Телеграф» і Менні Фернандез (Manny Fernandez) та Фернандо Сантос (Fernanda Santos) у «Нью-Йорк таймс». І «Нью-Йорк пост», і «Нью-Йорк дейлі ньюз» — обидва видання доклали у висвітлення питання свою прославлену стилістику. «Spies: The Rise and Fall of the KGB in America» авторства Джона Ерла Гайнеса (John Earl Haynes), Гарві Клехра (Harvey Klehr) й Алєксандра Васільєва стали хорошим посібником з історії і методів роботи програми нелегалів (Васільєв — колишній співробітник КДБ). Розповідь Бретта Форресста (Brett Forrest) про те, як робляться кар’єри в Москві, в оповіді для «Політіко» 2011 року «The Big Russian Life of Anna Chapman, Ex-spy» дотепна й змістовна водночас. Анна Чапман все ще присутня он-лайн у вільному для всіх доступі. Але найкращими джерелами інформації про нелегалів на початку ХХІ століття в Америці (зокрема, результати чудової контррозвідувальної роботи ФБР, дякуємо вам, Петер Стржок та решті) є два кримінальні позови, подані проти них Федеральним окружним судом США Південного округу Нью-Йорка.

Розділ 11 і розділ 12

Оклахомська геологічна служба веде облік сейсмічної активності в усьому штаті, і я покладаюся на її дані. Також дякую нинішньому сейсмологу штату Джейку Волтеру (Jake Walter) за надані слайди й дані з презентації