Джон Максвелл Кутзее - Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

Відповідь, яку знову-таки довелося дуже довго вичавлювати з нього, полягала в тому, що для таких предметів, як музика, балет та іноземні мови, школам дозволяють наймати осіб, які не мають диплома або принаймні не мають свідоцтва про кваліфікацію. Цим некваліфікованим особам, на відміну від справжніх учителів, не платять зарплатні, школа просто дає їм гроші, зібрані з таких батьків-матерів, як я.

— Але ж ви не англієць, — кинула я. Цього разу це вже було не запитання, а звинувачення. Ось чоловік, найнятий, щоб учити англійської мови, оплачуваний моїми грошима і грошима Жоани, проте він не вчитель, крім того, африканер, а не англієць.

— Я згоден, що я не англійського походження, — кивнув він головою. — Проте я розмовляю англійською мовою з раннього дитинства, склав університетські іспити з англійської мови, тому й гадаю, що можу викладати англійську мову. В англійській мові немає нічого особливого. Це просто одна мова серед багатьох.

Отак він і сказав. Англійська мова — просто одна мова серед багатьох інших.

— Містере Кутзее, — сказала я, — моя донька не збирається ставати папугою, що мішає всі мови. Я хочу, щоб вона як слід розмовляла англійською мовою, і то з належним англійським акцентом.

На щастя для нього, саме тієї миті додому прийшла Жоана. Вона на той час уже мала двадцять років, але однаково соромилась у присутності чоловіка. В порівнянні зі своєю сестрою вона не була красунею, — погляньте, ось миттєве фото, де є вона з чоловіком та їхні маленькі хлопчики, його зняли невдовзі по тому, як ми знову переїхали до Бразилії, бачите, вона не красуня, вся краса дісталася її сестрі, — але вона була добра дівчина, і я завжди знала, що з неї вийде добра дружина.

Жоана зайшла до кімнати, де ми сиділи, ще в плащі (я пам’ятаю той її довгий плащ).

— Моя сестра, — сказала Марія Реґіна, немов радше пояснювала, хто ця нова особа, а не представляла її. Жоана нічого не відказала, тільки видавалася сором’язливою, а от учитель містер Кутзее мало не перекинув чайного столика, намагаючись підвестися.

«Чому Марія Реґіна замакітрила собі голову цим дурнуватим чоловіком? Що вона бачить у ньому?» — ось яке запитання ставила я собі. Було досить легко здогадатися, що самотній célibataire міг бачити в моїй доньці, яка перетворювалася в справжню темнооку красуню, дарма що була ще дитиною, але що спонукало її вивчати напам’ять вірші для цього чоловіка, хоча вона ніколи не вчила віршів для решти своїх учителів? Можливо, він шепотів їй слова, які паморочили їй голову? Невже це все пояснює? Невже між ними щось діється, і вона тримає це в таємниці від мене?

Що ж, якби цей чоловік цікавився Жоаною, думала я собі, це була б інша річ. Жоана, може, не має розуму до поезії, але принаймні міцно стоїть на землі.

— Жоана працює цього року в супермаркеті «Clicks», — мовила я. — Набуває досвіду. А наступного року піде на курси менеджменту. Щоб стати менеджером.

Містер Кутзее неуважно кивнув головою. Жоана не сказала на те нічого.

— Скинь плаща, дитино, й попий із нами чаю, — припросила я. Звичайно ми п’ємо не чай, а каву. Жоана напередодні принесла для цього нашого гостя трохи чаю — «Earl Gray», дуже англійського, але не дуже доброго, і я вже запитувала себе, що ми робитимемо з рештою пачки.

— Містер Кутзее працює в школі, — повторила я Жоані, неначе вона не знала. — Він розповідає нам, що він — не англієць, але все-таки викладає англійську мову.

— Я, власне, не вчитель англійської мови, — додав містер Кутзее, звертаючись до Жоани. — Я додатковий викладач англійської мови. Це означає, що школа найняла мене допомагати учням, як мають труднощі з англійською мовою. Я намагаюся підготувати їх до іспитів. Тож я своєрідний викладач із підготовки до іспитів. Мабуть, це кращий опис моєї роботи, краща моя характеристика.

— Невже ми маємо говорити про школу? — запитала Марія Реґіна. — Це така нудьга.

Але тема нашої розмови аж ніяк не була нудною. Можливо, прикрою для містера Кутзее, але не нудною.

— Розповідайте, — сказала я йому, не звертаючи на доньку уваги.

— Я не збираюся готувати учнів до іспитів до кінця своїх днів, — казав він. — Це тільки моя теперішня робота, для якої я виявився досить кваліфікованим, щоб заробляти на прожиття. Але це не моє покликання. Це не та робота, задля якої я покликаний у світ.

«Покликаний у світ» — дива та й годі.

— Якщо ви хочете, щоб я пояснив вам свою філософію викладання, я поясню, — додав він. — Вона дуже коротка, коротка і проста.

— Гаразд, — кивнула я, — кажіть нам свою коротку філософію.

— Те, що я називаю своєю філософією викладання, — насправді філософія навчання. Вона походить від Платона, але я трохи змінив її. На мою думку, перш ніж може відбутися справжнє навчання, в серці учня має з’явитися певне прагнення істини, своєрідний вогонь. Справжній учень горить бажанням знати. В учителі учень бачить людину, що ближче підійшла до істини, ніж він сам. Учень такою мірою прагне істини, яку втілює вчитель, що ладен спалити своє «я», щоб досягти її. Зі свого боку, вчитель бачить той вогонь у серці учня й підживлює його, реагує на нього тим, що горить ще яскравішим світлом. Отак вони обидва досягають разом вищої сфери. Так би мовити.

Він замовк, усміхаючись. Тепер, проказавши своє, він видавався невимушенішим. «Що за дивний, марнославний чоловік! — думала я. — Треба загорітися! Які дурниці він верзе! Та ще й небезпечні дурниці! З Платона! Він що, глузує з нас?» Але Марія Реґіна, помітила я, нахилилась уперед і пожирала очима його обличчя. Марія Реґіна не думала, що він жартує. «Це недобре!» — сказала я собі.

— Містере Кутзее, як на мене, це не схоже на філософію, — озвалась я, — а скидається на щось інше, я не казатиму що, бо ви наш гість. Маріє, ти тепер можеш принести торт. Жоано, допоможи їй і зніми нарешті той плащ. Мої доньки спекли вчора ввечері торт на честь вашого візиту.

Коли дівчата вийшли з кімнати, я дійшла до суті справи, говорячи тихенько, щоб вони не почули:

— Містере Кутзее, Марія ще дитина. Я плачу за неї, щоб вона вивчила англійську й мала добрий атестат. Я даю гроші не на те, щоб ви гралися її почуттями. Ви розумієте? — Дівчата повернулися назад із тортом. — Ви розумієте? — повторила я.

— Ми навчаємося того, чого найщиріше прагнемо навчитися, — відповів він. — Марія хоче навчитися, правда, Маріє?