Стіг Ларсон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Джефе, це Мікаель, старий… друг з минулого. Він приїхав з проблемами і поганими новинами, та ми не будемо розстрілювати посланця. Мікаелю, це Джеф Кочран, мій старший син. У мене є ще один син і донька.

Мікаель хитнув головою. Джефові було близько тридцяти; Харієт Ванґер, певно, завагітніла невдовзі після заміжжя. Він підвівся і подав Джефові руку, висловивши жаль, що розхвилював його маму, тільки ж ба, це було необхідно. Перекинувшись із Джефом кількома словами, Харієт відіслала його геть. Вона знову підсіла до Мікаеля і, схоже, щось вирішила для себе.

— Досить брехні. Я вважаю, з цим покінчено. Я до деякої міри чекала цього дня з шістдесят шостого року. Протягом багатьох років мене мучив страх, що одного разу з’явиться хтось схожий на вас і назве мене на ім’я. І знаете, мені раптом стало байдуже. Термін давності щодо мого злочину давно минув. І мені однаково, що подумають про мене люди.

— Вашого злочину? — перепитав Мікаель.

— Мені було шістнадцять років. Я боялася, соромилася, впадала у відчай. Я була сама. Правду знали тільки Аніта і Мартін. Я розповіла Аніті про сексуальне насильство, але не мала сил розповісти про те, що мій батько був ще й чокнутим убивцею жінок. Про це Аніта так і не довідалася. Зате я розповіла їй про свій власний злочин, який був таким жахливим, що, коли дійшло до справи, я не змогла зізнатися Хенрікові. Я молилася, щоб Господь пробачив мені, і на кілька років сховалася в монастирі.

— Харієт, ваш батько був насильником і вбивцею. Вашої провини в цьому не було.

— Я знаю. Батько присилував мене до сексу протягом року. Я робила все, щоб ухилитися від… але він був моїм батьком, і я не могла раптом відмовитися спілкуватися з ним, нічого не пояснюючи. Тому я посміхалася, грала комедію, намагалася вдавати, що все нормально, і старалася, щоб під час наших зустрічей з ним хто-небудь завжди був поблизу. Мати, звісно, знала, чим він займається, та її це не хвилювало.

— Ізабелла знала? — приголомшено вигукнув Мікаель.

Голос Харієт став ще більш суворим:

— Зрозуміло, знала. Ізабелла знала про все, що відбувалося в нашій родині. Та вона ніколи не звертала уваги на те, що здавалося неприємним або показувало її в невигідному світлі. Батько міг ґвалтувати мене у вітальні, під самим носом у неї, а вона нічого не помічала. Вона була неспроможна визнати, що в моєму або її житті щось негаразд.

— Я зустрічався з нею. Вона сука.

— І завжди нею була. Я часто роздумувала над їхніми з батьком стосунками. Я зрозуміла, що вони рідко кохалися після мого народження або навіть узагалі не кохалися. Жінки у батька були, однак Ізабелли він чомусь боявся. Він уникав її, але розлучитися не міг.

— У родині Ванґерів не розлучаються.

Вона вперше засміялася:

— Так, не розлучаються. Та річ у тім, що я не мала сили про все розповісти. Про це дізнався б увесь світ. Мої однокласники, всі родичі.

Мікаель накрив рукою її руку:

— Харієт, мені дуже шкода.

— Мені було чотирнадцять, коли він уперше мене зґвалтував. І протягом наступного року він водив мене до себе в будиночок. Кілька разів при цьому був присутній Мартін. Він примушував нас з Мартіном виробляти з ним різні речі. Він міцно тримав мене за руки, доки Мартін… діставав від мене задоволення. А коли батько помер, Мартін був готовий узяти собі його роль. Він чекав, що я стану його коханкою, і вважав, що я, зрозуміло, маю підкорятися. На той час у мене не залишалося вибору. Мені доводилося виконувати Мартінові вимоги. Я позбулася одного ката і відразу потрапила в пазурі до наступного, і єдине, що я могла, це стежити за тим, щоб ніколи не залишатися з ним наодинці.

— Хенрік би…

— Ви й досі не розумієте, — підвищила вона голос.

Мікаель побачив, що кілька чоловіків біля сусіднього намету подивилися на нього скоса.

Вона знову стишила голос і схилилася до нього:

— Усі карти відкриті. Решту додумуйте самі.

Вона підвелася і принесла ще дві пляшки пива. Коли вона повернулася, Мікаель сказав їй одне-єдине слово:

— Готфрід?

Вона кивнула.

— Сьомого серпня шістдесят п’ятого року батько змусив мене піти з ним до будиночка. Хенрік був у від’їзді. Батько пив і намагався накинутися на мене. У нього навіть не вставав член, і вже починалася біла гарячка. Він завжди був… грубий і жорстокий зі мною, коли ми опинялися на самоті, але того разу він перейшов усякі межі. Він помочився на мене. Потім повідомив про те, що йому хочеться зі мною зробити, і почав розповідати про жінок, яких убивав. Він вихвалявся цим. Цитував Біблію. Так тривало кілька годин. Я не розуміла половини того, що він говорив, але усвідомила, що він зовсім божевільний.

Вона відпила з пляшки і вела далі:

— Ближче до півночі в нього почався напад люті. Він став зовсім навіженим. Ми були на спальній антресолі. Він обв’язав мені шию футболкою і почав її чимдуж затягувати. У мене потемніло в очах. Я нітрохи не сумніваюся, що він дійсно намагався мене вбити, і вперше за ту ніч йому вдалося-таки зґвалтувати мене.

Харієт Ванґер подивилася на Мікаеля. В її очах читалося благання.

— Але він був такий п’яний, що мені якимсь чином вдалося вирватися. Я зістрибнула з антресолі на підлогу і в паніці кинулася навтьоки. Гола, я мчала, не тямлячи себе, і потрапила на підмостки біля води. Він, хитаючись, гнався за мною.

Мікаелю раптом захотілося, щоб вона припинила розповідь.

— Я була достатньо сильною, щоб зіштовхнути п’яного чоловіка в воду. Я схопила весло і утримувана його під водою, доки він не перестав борсатися. Знадобилося всього кілька секунд.

Коли вона зробила паузу, тиша раптом здалася оглушливою.

— А коли я підвела очі, на підмостках стояв Мартін. Він був наляканий і водночас посміхався. Не знаю, як довго він отирався біля будиночка і шпигував за нами. Відтоді я потрапила йому в лапи. Він підійшов до мене, схопив за волосся і відвів до будинку, знову в Готфрідове ліжко. Він прив’язав мене і ґвалтував, доки наш батько все ще плавав у воді, біля підмостків, і я не могла навіть опиратися.

Мікаель заплющив очі. Йому раптом стало соромно і він пошкодував, що не дав Харієт Ванґер спокій. Проте її голос звучав з новою силою:

— З того дня він мав наді мною цілковиту владу. Я