Ю. Несбе - Леопард

якщо те, що Юхан Крон, адвокат, розповів йому напередодні, — правда, то Бельман ще має прекрасну нагоду все виправити. Ба більше. Пробігти цей етап самотужки. Він знав, що ціна, яку правитиме за це Крон, — надвисока, але ж не він буде оплачувати рахунки. А отой клятий мисливець за ведмедем. І Харрі Холе укупі з відділом убивств.

Охоронець притримав двері, й Мікаель Бельман пропустив Юхана Крона перед себе. Крон наполіг на тому, що, оскільки це лише розмова, а не офіційний допит, то бажано, щоб вона відбувалася десь на нейтральній території. Позаяк Залицяльника нізащо не випустили б за межі окружної в’язниці в Осло, де йому надали один з в’язничних «люксів», то Крон і Бельман домовились зустрітися у кімнаті для побачень, яку зазвичай використовували для зустрічей ув’язнених з родичами. Жодних камер чи мікрофонів, звичайна кімната без вікон, якій трохи постаралися надати затишності, застеливши стіл плетеною скатертиною та повісивши на стіну мотузку для дзвоника. Зазвичай до кімнати приходили побачитись подружжя та коханці, тому пружини на просякнутій спермою канапі були такі продавлені, що Крон, щойно сівши, враз провалився.

Сигурд Олтман сів на стілець у кінці столу. Бельман сів на другий стілець, їхні обличчя тепер були майже врівень одне з одним. Обличчя в Олтмана було геть виснажене, очі позападали, а нижня щелепа з великим ротом та вип’ячені зуби нагадували Бельману світлини змарнілих євреїв з Освенціму. Чи монстра з фільму «Чужий».

— Такі розмови ведуться без протоколу, — мовив Бельман. — Тому я вимагаю, щоб не робили жодних записів, а нашу розмову не розголошували.

— Разом з тим, ми вимагаємо гарантій, що сторона обвинувачення дотримає умов, на яких робиться зізнання, — зауважив Крон.

— Маєте моє слово, — сказав Бельман.

— Красно дякую. А що на додачу запропонуєте?

«Хай йому грець, цьому пихатому адвокату», — подумав Бельман. І перепитав, ледь усміхнувшись:

— На додачу? А чого ви від мене хочете? Щоб я письмову угоду підписав?

— Чом би й ні? — сказав Крон, простягаючи через стіл аркуш паперу.

Бельман витріщився на папірець. Погляд перескакував з рядка на рядок.

— Певна річ, без нагальної потреби цей документ нікому не покажуть, — мовив Крон. — І його вам повернуть, коли умови угоди будуть виконані. А це… — він подав Бельманові ручку, — це «дюпон» — найкращий у світі інструмент для письма.

Бельман узяв ручку і поклав поруч себе на столі.

— Підпишу, якщо історія мені сподобається, — сказав він.

— Якщо тут і скоєно злочин, то злочинець за собою ретельно прибрав.

Бйорн Гольм, узявши руки в боки, роззирнувся. Вони прочесали геть усе: перевірили всі шухляди і шафки, шукаючи плями крові, ймовірні відбитки пальців. Він поставив ноутбук на письмовий стіл. До нього приєднав сканер з відбитками пальців, завбільшки з сірникову коробку, як ото використовують у деяких аеропортах, ідентифікуючи пасажирів. Наразі всі відбитки належали лише одній особі — Тоні Лейке.

— Продовжуй, — мовив Харрі. Ставши навколішки перед мийкою, він розкручував пластикові труби. — Це десь тут.

— Що саме?

— Хтозна. Що-небудь.

— Якщо ми збираємося продовжувати, треба, щоб тут потеплішало.

— То розпали вогнище.

Бйорн Гольм сів навпочіпки перед пічкою і взявся шарпати газети із кошика з дровами.

— Що ти насправді запропонував Скаєві, щоб він взяв участь у твоїй грі? Він же ризикує, якщо розкриється правда.

— Нема чим йому ризикувати, — відповів Харрі. — Він не сказав нічого неправдивого, ти сам знаєш. Це преса зробила хибні висновки. Немає жодних приписів щодо того, кому слід арештовувати підозрюваного, а кому — ні. Мені не довелось нічого йому пропонувати. Просто він сказав, що я йому не такий гидкий, як Бельман, та й квит.

— Оце й усе?

— Гм… Ну, він розповів про свою дочку, Мію. Кепсько у неї життя склалося. У таких випадках батьки шукають причину, щось конкретне, у що можна тицьнути пальцем. І Скай вважає, що та ніч біля танцклубу відбилася на подальшому житті дочки. Бо люди почали пліткувати, буцімто у Мії з Уле був роман і, коли Уле заскочив її з Тоні, там були не лише безневинні цілунки. Скай вважає винними у доньчиних нещастях обох — і Уле, й Тоні.

Бйорн похитав головою:

— Скрізь жертви, куди не поверни.

Харрі, підійшовши до Бйорна, простягнув йому руку. На долоні лежали шматки чогось схожого на металевий дріт, відрізаний від паркану.

— Це було під зливом. Як ти думаєш, що це може бути?

Бйорн узяв металеві шматочки й став їх пильно роздивлятися.

— Ага! — вигукнув Харрі. — А це що таке?

— Ти про що?

— Та про газету. Поглянь, це ж про прес-конференцію, коли ми розповідали про Іску Пеллер.

Бйорн Гольм побачив на фото Бельмана, яке показалося, коли він відірвав першу шпальту.

— Трясця, а й справді.

— Газеті усього кілька днів. Хтось навідувався сюди нещодавно.

— Дійсно.

— Може, на першій шпальті є відбиток. — Харрі зазирнув у пічку, де саме загорілася сторінка.

— Даруй, — засмучено мовив Бйорн. — Але я можу перевірити решту сторінок…

— Гаразд. До речі, мене зацікавили дрова.

— Он як?

— Атож, бо на три кілометри довкола немає жодного дерева. Мабуть, у нього десь у сховку чималенький стос дров. Перевір газету, а я піду прогуляюся.

Мікаель Бельман дивився на Сигурда Олтмана. Його холодний погляд був йому не до вподоби. Як і кістляве тіло, щелепи, яким тісно було в роті, різкі рухи і неоковирна шепелявість. Але йому й не потрібно, щоб Сигурд Олтман був йому симпатичний, не потрібно бачити в ньому свого доброчинця й рятівника. Бо кожне слово, яке вимовляв Олтман, наближало Бельмана до перемоги.

— Гадаю, ви читали рапорт Харрі Холе, у якому викладено імовірний розвиток подій? — спитав Олтман.

— Ви маєте на увазі рапорт ленсмана Ская? — уточнив Бельман. — Себто версію Ская?

Олтман криво посміхнувся:

— Нехай і так, якщо хочете. Історія, яку описав Харрі, дивовижно точна. Але проблема в тому, що там є всього один неспростовний доказ. Себто мої відбитки у помешканні Лейке. Гаразд, скажімо, я там був. Я навідувався, щоб потеревенити про старі добрі часи.

Бельман знизав плечима:

— Гадаєте, присяжні в це повірять?

— Мені більше до вподоби думка, що я викликаю довіру. Але… — Губи Олтмана розтяглися у кривій посмішці, оголивши ясна. — Але ж… я ніколи не постану перед судом, чи не так?

Харрі знайшов стос дров, накритий зеленим брезентом. Схований під виступом скелі. У пенькові стирчала сокира. Харрі, роззирнувшись, копнув сніг. Здається, нічого вартого уваги. Але черевик на щось наткнувся. Біла порожня пласмасова котушка. Харрі нахилився. Збоку була етикетка. Десять метрів марлевого бинта. Як він сюди потрапив?

Харрі, схиливши голову набік, пильно