Елізабет Костова - Історик

до Арджесу. Ним Дракула втік від турків 1462 року, залишивши фортецю, яку захищав упродовж п’яти років. Як видно, він так і не повернувся сюди. Георгеску вважав, що каплиця замку знаходилася по один бік від двору, там, де ми розглядали обсипаний склеп. Птахи то влітали, то вилітали зі стін веж, змії й маленькі тварини шугали від нас, і в мене було таке відчуття, що природа незабаром забере собі залишки цитаделі.

Коли наш археологічний урок закінчився, сонце зависло над західними хребтами, і навколо нас витягнулися стіни каменів, дерев і веж.

— Ми могли б повернутися до найближчого села, — задумливо промовив Георгеску, — але тоді нам доведеться знову виходити сюди вранці, якщо ми хочемо краще розглянути це місце. Я думаю, що краще залишитися тут, а ви як?

На той час я думав, що не залишився 6, але Георгеску був таким спокійним, поводився як справжній учений, посміхався мені, тримаючи свій зошит у руках, що я не хотів сперечатися. Він почав збирати хмиз, я допомагав йому, і незабаром уже на каменях, акуратно очищених від мохів, горіло багаття посеред давнього двору. Георгеску, здавалося, насолоджувався полум’ям багаття, дув на нього, підкидав сухе гілля, улаштовував примітивну грубку для казанка, який дістав зі свого рюкзака. Незабаром він уже готував рагу й нарізав хліб, посміхаючись до язиків полум’я, і тоді я згадав, що все-таки він був не тільки шотландцем, а й циганом.

Сонце сіло ще до того, як була готова наша вечеря; коли воно сховалося за горами, руїни поринули в темряву і лише вежі милували око на тлі сутінків. Щось (сови, кажани?) вилітало з порожніх бійниць, із яких так давно вилітали стріли, що несли смерть туркам. Я витяг свою ковдру й розстелив її так близько до багаття, наскільки це було можливо. Георгеску розкладав у миски їжу — надзвичайно смачну вечерю, і поки ми їли, він знову розповідав мені історію цього місця.

— Одна з найсумніших легенд про Дракулу пов’язана з цим місцем. Ви чули про першу дружину Дракули?

Я похитав головою.

— Місцеві селяни розповідають про неї історію, яка, по-моєму, почасти правдива. Ми знаємо, що восени 1462 року турки вигнали Дракулу з цієї фортеці, і він не повернувся сюди після того, як знову сів на трон Валахії 1476 року, саме перед тим, як його вбили. У піснях тутешніх сіл співається, що того вечора, коли турецька армія підступила до протилежної гори, — він показав у бік темного лісу, — вони стали табором на старій фортеці Поєнарі й намагалися зруйнувати замок Дракули, стріляючи по ньому гарматами через річку. Але в них нічого не виходило, і тому командир віддав наказ атакувати замок вранці.

Георгеску замовк і роздмухав багаття, роблячи його яскравішим, вогонь танцював на його смаглявому обличчі й золотих зубах, а його темні кучері стали схожі на роги.

— Уночі раб турків, який був родичем Дракули, таємно поцілив стрілою у вікно на вежі, де, як він знав, була особиста кімната Дракули. До стріли він прикріпив послання, у якому попереджав Дракулу, що треба тікати, інакше він і його родина опиняться в турецькому полоні. Раб бачив, як дружина Дракули читала записку при світлі свічки. У старих селянських піснях говориться, ніби вона сказала чоловікові, що краще кинеться на поживу рибам в Арджес, ніж потрапить у руки туркам. Турки не дуже добре поводилися зі своїми полоненими, ви ж знаєте. — Георгеску зловісно посміхнувся мені над своїм рагу. — Після цього вона побігла сходами на вершину вежі, напевно, ось тієї — і кинулася вниз. А Дракула, звичайно ж, утік через таємний хід. Цю частину Арджесу все ще називають Ріул Доамні, що означає: «річка принцеси».

Я здригнувся, як ти й сам можеш уявити — я ще вдень дивився з обриву і бачив, що відстань до річки неймовірно велика.

— У Дракули були діти від цієї дружини?

— О, так. — Георгеску поклав мені ще рагу. — Їхнього сина звали Міхнеа Поганий, він правив Валахією на початку шістнадцятого сторіччя. Ще одна чарівна особа. По його лінії пішли самі Міхнеа та Мірче — усі неприємні типи. Дракула одружився знову, з угоркою, родичкою Матьяша Корвінуса, короля Угорщини. Від них пішли численні Дракули.

— Чи є зараз його родичі у Валахії та Трансільванії?

— Не думаю. Я б знайшов їх, якби вони були. — Георгеску відламав шмат хліба і передав мені. — Цій другій лінії належала земля в Жеклері, вони всі перемішалися з угорцями. Остання з них вийшла заміж за шляхетного Гетсі, але цей рід теж зник.

Його розповідь я записував у свій блокнот у перервах між їжею, хоча не думав, що це приведе мене до могили. Усе це наводило мене на питання, яке я не дуже хотів ставити в такій неймовірній темряві.

— Чи можливо, що Дракулу поховано тут або що його тіло перенесли сюди для збереження?

Георгеску посміхнувся.

— Усе ще сподіваєтесь, так? Ні, старий десь у Снагові, повірте моєму слову. Звичайно, в тій каплиці був склеп, там є коридор зі сходами, що ведуть униз. Я відкопав їх кілька років тому, коли вперше приїхав сюди. — Він широко посміхнувся. — Жителі села тижнями не розмовляли зі мною. Але там було порожньо. Жодної кісточки.

Відразу після цього він почав заразливо позіхати. Ми підсунули наші припаси ближче до багаття, розгорнули спальні мішки й уляглися. Ніч була холодною, і я зрадів, що взяв свій найтепліший одяг. Я розглядав зірки, вони, здавалося, дуже близько висіли над темною прірвою, і слухав хропіння Георгеску.

Мабуть, я теж заснув, тому що, коли прокинувся, вогонь почав згасати й частина хмари закрила вершину гори. Я здригнувся й уже збирався підкинути більше хмизу в багаття, як зовсім поруч почувся шерех, і кров застигла в моїх жилах. У цих руїнах ми були не самі, і хто б не був наш сусід, він був дуже близько. Я повільно підвівся, думаючи про те, чи не розбудити Георгеску, а також про те, чи носив він із собою зброю у своїй циганській сумці з казанками. Запала мертва тиша, але за кілька хвилин я вже не міг витерпіти цієї невідомості. Я підніс палицю до багаття і, коли вона зайнялася й запалала, як смолоскип, обережно підняв вгору.

Раптом удалечині, біля руїн церкви, світло від мого смолоскипа вихопило яскраві вогники червоних очей. Я збрешу, друже мій, якщо не скажу, що моє волосся буквально стало сторчма. Очі трохи наблизились, але я не міг визначити, як далеко вони були від землі.