Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Глава 28. Час викриття

Глава 28. Час викриття

Місяц потому

Катар, Аль-Захіра

В один із перших днів, коли все почало заспокоюватися після драматичних подій, принц Руслан запросив Катю на побачення в пустелі. Він відчував, як його серце наповнюється новими почуттями до дівчини, з якою вони разом пережили так багато. Катя, зі своєю щирістю та добротою, була не просто другом — вона була його майбутньою дружиною.

Вони зустрілися на килимку серед пісків, де панувала тиша й затишок. Лише вони удвох, під м’яким світлом лампи. Кожен погляд, кожне слово все більше зближували їх. Катя усміхнулася, її очі сяяли добротою, а Руслан відчував, як його серце починає битися швидше.

Коли вони мовчки спостерігали за вогнями далекого міста, Руслан, нарешті, наважився порушити тишу.

— Катю, я тебе кохаю, — тихо сказав він, дивлячись їй у вічі.

Катя м’яко усміхнулася, її голос став майже шепотом.

— Я теж, Руслане.

Він узяв її руку, відчуваючи тепло її дотику. У цей момент вони обмінялися довгим і ніжним поцілунком — першим, але далеко не останнім. Усі сумніви розвіялися, і вони зрозуміли, що готові йти вперед, незважаючи на труднощі, які їм готує життя.

Руслан заглянув у її сяючі очі та, з легкою усмішкою, промовив:

— Катю, стань моєю дружиною.

Вона не знала, що він справжній принц, але це не мало значення. Її відповідь була щирою:

— Так, я згодна, мені байдуже хто ти, головне я тебе кохаю сильно

Під зоряним небом пустелі їхні долі переплелися ще міцніше.

Катя не знала, хто він насправді, і їй це було неважливо. Все, що мало значення, — це почуття, які пов’язували їх у цей момент. Їхні палкі поцілунки наповнювали ніч теплом, а пустеля навколо ніби сама ставала частиною їхньої історії, огортаючи їх своїм магічним покровом. Вони лежали на килимку під безкрайнім зоряним небом, де світ, здавалося, завмирав, дозволяючи їм бути лише одне для одного.

Це надає історії важливий момент — Руслан стоїть перед складним вибором. Він усвідомлює, що незабаром йому доведеться розкрити Каті правду й вирішити, як зміниться їхнє життя після цього. Інтрига посилюється: як Катя відреагує на несподіване одкровення? Чи буде вона готова залишити все заради нього?

Катар, Доха

Одного вечора Брітні наказала своїй служниці Моні з’ясувати, що приховує принц Руслан. Їй потрібно було дізнатися, чи справді він поїхав до Норвегії, як стверджував. Проте правда виявилася іншою — Руслан не покидав країну, він збрехав. Тепер Моні належало з’ясувати, куди саме він зник.

Вирішивши діяти швидко, Мона вирушила до Дохи, щоб поговорити з місцевими катарцями. Вона обережно розпитувала людей, ставлячи запитання з ненав’язливим інтересом. Один чоловік, здавалося, знав дещо важливе — він бачив принца Руслана в магазині разом із його найкращим другом Семом та слугою Оскаром. Вони купували джинси й футболку для принца, а потім сіли в таксі.

Мона не втратила жодної деталі. Запам’ятавши номер автомобіля, вона розшукала таксиста і, заплативши йому, наполегливо домоглася відповіді. Водій неохоче зізнався, що відвіз принца та його друзів у село Аль-Захіра.

Не гаючи часу, Мона наказала доправити її туди. Вона знала, що попереду на неї чекає розгадка таємниці — але чи була вона готова до того, що там знайде?..

Катар, Аль-Захіра.

Мона шукала принца Руслана по всьому цьому загадковому селищу, але ніде не знаходила слідів його присутності. Надія майже згасла, аж раптом, зайшовши до пекарні, вона купила булочку у чоловіка на ім’я Мелік — того самого, кого Руслан колись врятував.

Не гаючи жодної секунди, Мона показала йому фото принца. Очі Меліка засвітилися радістю.

— Так, я знаю його! — з ентузіазмом сказав він. — Благородна людина, завжди допомагає тим, хто у біді.

Але, як з’ясувалося, Мелік навіть не підозрював, що Руслан — справжній принц. Він знав його лише як простого чоловіка, який прагнув жити серед людей.

— Руслан врятував мене та мою родину від могутнього чоловіка — Ердогана, — продовжив він. — А тепер Ердоган сидить у в’язниці.

Ці слова стали ключем до розгадки. Мона усвідомила, що повинна вирушити до в’язниці та особисто дізнатися в Ердогана, яку роль принц Руслан зіграв у його ув’язненні.

Доха, в'язниця.

Ердоган, засуджений на п’ять років, сидів у темниці, спогади про удари батога палили його так само, як ненависть до людини із закритим обличчям. Він намагався пригадати, хто він, чий погляд переслідував його у снах.

Він ніколи б не здогадався, якби не отримав газету з новинами про королівську родину Аль-Шаф. Серед офіційних фотографій Ердоган побачив того самого чоловіка, що приховував своє обличчя. Це був принц Руслан. Осяяння настало миттєво. Тепер він знав, хто зламав його долю, хто запроторив його до в’язниці. І він був радий, бо тепер у нього з’явилася мета — помста.

Поруч із ним у тюрмі перебував учений Генріх Зоуштраус, якого засудили довічно за приховування існування своєї доньки, жорстоке поводження та незаконне утримання її в ув’язненні. Як і Ердоган, він намагався згадати, чий погляд видавав щось знайоме. Ердоган мовчки передав йому газету, і Генріх застиг, побачивши обличчя принца Руслана. Тепер їх об’єднувала одна мета — не дозволити Руслану стати еміром Катару.

Та Руслан був не самотнім. Йому допомагала адвокатеса Те Йон, жінка, що бореться за справедливість. Вони стояли на межі небезпеки, адже тепер проти них об'єдналися двоє людей, які жадали помсти.

Того ж дня до в’язниці прибула Мона, прагнучи з’ясувати правду у Ердогана. Вона показала йому фото принца Руслана. Ердоган посміхнувся:

— Так, це він. Ця людина посадила мене сюди. Хоча він приховував обличчя, його очі видали правду.

Через втручання Брітні особистість Руслана тепер була розкрита.

— Ти знаєш, ким він працює? — раптом додав Ердоган. — Він допомагає адвокатесі Те Йон.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍