Колектив авторів - Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство

Група фіно-угорського населення у завершальний період бронзової доби активізується, розширюючи, порівняно з попередніми періодами, свій ареал. Репрезентує її бондарихінська культура, що зайняла майже все лівобережжя лісостепового Подніпров’я, басейни Сіверського Дінця, Сейму та частково Подоння. Вище згадувалося, що під час руху на захід зрубних племен з-за Дону фіно-угорське населення змушене було тимчасово відійти на північ, звільнивши частину лісостепу. Однак згодом їхнє проникнення на Сіверський Донець відновлюється. Наприкінці доби бронзи та на початку залізного віку це була сильна життєспроможна група населення, яка займала значну частину Північно-Східної України.

Протослов’янське населення цього періоду представляють білогрудівська, висоцька, а на пізньому етапі і північна група пам’яток чорноліської культури. До утворення чорноліської культури археологія не фіксує будь-яких значних переміщень чи зміни населення на території, котру обіймала у попередній період протослов’янська тшинецько-комарівська спільність племен. Навпаки, дослідники відзначають застійний характер історичного процесу на теренах Волині, пов’язаний з відсутністю будь-яких переміщень та припливу нового населення. Ситуація змінюється на фінальному етапі доби бронзи внаслідок масового пересування племен фракійського гальштату. Зокрема, під їхнім впливом у лісостеповій частині Правобережної України на основі білогрудівської культури складається своєрідна й явно фракізована чорноліська культура. Ряд дослідників уважає за можливе говорити не про вплив, а про пряме проникнення груп фракійського населення на територію України. Їхню появу тут пов’язують із просуванням фракійських племен із Нижнього Подунав’я у вигляді декількох хвиль, які захльоснули спочатку Закарпаття та Прикарпаття, а згодом західні райони Молдови, басейни Пруту та Дністра у верхній та середній течіях (карта 15).

Тепер за археологічними даними можна прослідкувати шлях подальшого просування фракійських племен теренами Правобережної України, аж до Дніпра. Вони утворюють ланцюжок від Середнього Дністра на Південний Буг, через Південне Поділля та Уманщину на Рось, а далі на Дніпро. Східною межею відчутного міграційного руху можна вважати пам’ятки на лівому березі Дніпра та Ворскли. Отже, були можливими безпосередні контакти фракійського та фіно-угорського населення протягом кількох століть. Немає сумніву, що таке вторгнення в чуже етнічне середовище не могло бути мирним. Білогрудівське населення, напевне, було витіснене з південних районів своєї території на північ. Завмирає життя на поселеннях Уманщини, від пожежі гинуть такі поселення й городища, як Суботів та Інбек. Утім, їхня загибель пояснюється і активізацією кочових племен кіммерійців, як і загибель бондарцхінських поселень по Орелі, що також були спалені кочовиками.

Можливо, що з чорноліською культурою вдасться пов’язати фракійські племена агафірсів та гелонів. Дослідники зіставляють з агафірсами, як правило, племена фракійського гальштату лісостепової Молдови та Середнього Подністров’я. Однак якщо з чорноліською культурою пов’язувати міграцію фракійців далеко на схід, то ототожнення з нею агафірсів виглядає досить умотивованим.

Глава 2

Поселення та житла

Вітчизняна археологічна наука завжди приділяла велику увагу розкопкам та вивченню поселень. У повоєнні роки їхньому дослідженню починають надавати більшого значення також археологи Західної Європи та Америки. Показовим щодо цього є створення тут окремого розділу науки — «археологія поселень». У всякому випадку загальновизнано, що матеріали поселень є одним із найважливіших джерел для висвітлення багатьох сторін життя давніх племен, зокрема їхньої духовної культури та суспільної організації.

Перші відкриття поселень мали випадковий характер і здебільшого були пов’язані з дослідженням слов’янських городищ та інтерпретацією літописних свідчень про полян на середньому Дніпрі. Так були відкриті поселення доби ранньої бронзи в урочищах Лиса гора під Дубнами (1881—1883), Княжа гора поблизу Канева (1892—1893) та Києво-Кирилівські висоти (1893—1896)[311].

До найбільш ранніх на території України можна віднести розкопки майстерні кремінних виробів на поселенні культури шнурової кераміки біля с. Городок Рівненської області. В основному ж це були або розвідкові роботи або розкопки пам’яток інших часів. Здобуті матеріали не оброблялися і не використовувалися. Лише в 90-х роках минулого століття М. Ф. Беляшівський, оглянувши кілька стоянок Південного та Північного Полісся, в своїй публікації про них вказав на важливе значення пам’яток цього типу для вивчення давньої історії[312].

Після 1917 р. слід відзначити розкопки Т. Сулимирського на поселеннях у майдані Моквинському та біля с. Комарів поблизу Галича[313]. У Путивльському районі Сумської області М. Я. Рудинський та Я. Морачевський дослідили стоянку поблизу с. Мар’янівка, яка протягом довгих років залишалася єдиним поселенням бронзового віку, відомим у північній частині Лівобережної України. На півдні А. В. Добровольський вивчив Сабатинівське поселення.

1947 р. О. О. Кривцова-Гракова розкопала Білозерське поселення. Внаслідок масштабних комплексно-планових робіт та експедицій, здійснюваних під керівництвом, зокрема, Т. С. Пассек, П. П. Єфименка, І. І. Ляпушкіна, Ю. В. Кухаренка, О. І. Тереножкіна, Д. Я. Телегіна на Дніпрі, Прип’яті, Осколі, Дінці, Десні та Сеймі, було відкрито велику кількість поселень бронзової доби. У 1950-х роках, у зв’язку із будівництвом водосховищ (Каховського, Кременчуцького та ін.) провадяться роботи на поселеннях Ушкалка, Зміївка, Бабине III та IV, Чикалівка, Анатоліївна, Пересадівка. Проте це були головним чином розвідкові роботи, які полягали в поверховому огляді, збиранні матеріалів, у розкопках 1—2 житлових приміщень.

Лише в останні два десятиріччя суттєво змінилося ставлення до вивчення поселень. На теренах України нині можна назвати близько двох десятків поселень доби бронзи, розкопаних на значній площі, що дало змогу здобути відомості про їхню топографію, планування, розміри та типи жител. Це, зокрема, Здолбиця та Ісковщина, Пустинка, Усове Озеро, Іллічівка, Андрусівка, Чикалівка. Особливо слід відзначити такого плану розкопки поселень на Південному Бузі (Степове, Ташлик, Новогригор’ївка, Виноградний Сад, Бузьке та ін.), здійснені І. М. Шарафутдіновою та В. М. Клюшинцевим.

Матеріали розкопок зазначених пам’яток, а також одержані під час невеликих розкопок та розвідкових досліджень минулих років у цілому дають можливість скласти уявлення про характер поселень доби бронзи та про деякі особливості домобудування в окремі її періоди на теренах України.

За доби бронзи на території України вирізнялися лісостепова та степова смуги. Північна Україна включає в себе Полісся та лісостеп. Дніпро поділяє всю Україну на Правобережну та Лівобережну. Цей поділ, зумовлений не лише їхньою географічною, а й культурною своєрідністю, має прояви і в південній, і в північній частині держави. Дослідження палеоботаніків, палеозоологів та вчених інших суміжних дисциплін дали змогу зробити висновки про клімат та рослинний світ цих районів за бронзової доби[314]. Нові відомості про них з’явилися внаслідок пилкового аналізу, здійсненого під час дослідження зразків грунту низки поселень Північної України[315].

Тогочасний клімат був більше подібний до сучасного. Із суворою зимою та спекотливим