Поліна Ташань - Заклиначка стихій, Поліна Ташань

Місіс Дараган опустила погляд додолу, вдумливо похитуючи головою. Аліса дивилася на це з жахом і не знала, куди їй подітися. Після згадки про принцесу всі довкола почали перешіптуватися. У такій атмосфері вона почувалася, наче знову потрапила в капкан. Зараз вирішувалося її життя: одне слово директорки, і їй торба. Однак вона не збиралася здаватися без бою.

— З твого боку, Деміане, погрози родиною звучать навіть трохи смішно, — сказала директорка, піднявши очі на нього.

На її зморщеному обличчі не було ні сліду страху. Така зухвалість обурила Деміана, але не здивувала.

— Дарма ти сподіваєшся на ті цяцьки на твоїй шиї. Жоден амулет не завадить мені, найсильнішому майстру ілюзій, досягти бажаного.

Після цих слів він перевів погляд на студентів довкола, ніби шукаючи відповідь в їхніх думках. Це тривало кілька секунд, хоча для Аліси момент розтягувався, наче пауза перед фінальним виступом. Вона намагалася приховати емоції, але, коли його погляд зупинився на ній, зрозуміла, що не впоралася.

Деміан мовчки передав ціпок вартовому. На його обличчі так і лишилася гримаса втоми та зверхності. Десь далеко від гострої скелі відколовся камінь, а великий айсберг раптом розтанув у безкрайому океані. Принаймні саме так почувалася Аліса, коли всі погляди зосередилися на ній, а Деміан почав крокувати вперед, ведучи за собою слідом короля.

З моменту, коли Аліса дізналася правду про себе, вона перебувала в невизначеності та з неясних причин навіть не намагалася вийти з цього стану. Мабуть, бо так було простіше. Щоб навчатися в Академії, як усі інші, не треба напружувати мізки в роздумах про майбутнє й дошкуляти власній психіці, вирішуючи складні життєві питання. За студентів все вже визначив розклад, а реалізацією займалися викладачі. І насправді так доволі зручно, однак ця ілюзія може легко впасти. Наприклад, як от зараз, коли в одну мить з візитом короля все раптом пішло шкереберть.

Зітхнувши, Аліса стиснула руки в кулаки. Вона відчувала, як швидко її долоні нагрівалися вогняним жаром. Нехай тільки спробують до неї доторкнутися — згорять живцем. Дараган тим часом слідувала за ними.

— Відповідальність за моїх студентів несу я. Хочете поговорити — запрошую до мого кабінету.

Деміан просто не звертав на неї уваги, як і Вільгельм, погляд якого бігав між радником та Алісою. Гидкий дід.

— Отже, ти у нас Анабель, — сказав ключник, зупинившись за півтора метра від неї.

— Чого вам треба? — безцеремонно випалила вона.

Навіть директорка здивувалася такій нахабності.

— Ого, — пирхнув Вільгельм з посмішкою та зиркнув на Деміана.

— Як донька короля ворожої країни ти поїдеш з нами, — пояснив він.

— Я не маю жодного відношення до політики Файрагону. Навіщо мені з вами їхати?

Сам факт свого походження вона й не намагалася заперечити. Очевидно, це вже не мало сенсу. Деміан мав такий вигляд, ніби будь-якої миті міг залізти їй в голову, прочитати всі думки й перекрутити їх так, як йому заманеться. І директорка від цього не врятує. Ця думка наганяла на Алісу страх. Деміан був моторошний, проте не король.

— Бо я маю свої плани щодо тебе, — сказав Вільгельм, обводячи її оцінювальним поглядом.

— То можете ними вдавитися, — відказала вона й враз запалила долоні.

Якщо в когось і лишалися сумніви, що вона елементал, то тепер вони зникли.

— Запальна. Люблю таких.

Як же бридко їй було це слухати, ловити на собі його гидкий погляд, бачити його стару голову й здогадуватися, які збочені думки в ній виникають. Що там казав Доріан про запах плоті? Якщо вона підпалить короля, то від нього смердітиме на весь двір.

— Ви таких не знали, бо інакше від вашого палацу лишилася б купка каменю та попелу, — відказала вона.

Тієї миті до неї нарешті добіг Нейт. Просто поклавши руку їй на плече, він вселив у неї ще більше надії, що Вільгельм зі своїм песиком з нею легко не розберуться.

— Ти подиви, який гострий язик! — Король засміявся. — Нічого, я знаю, як його притупити.

Обличчя Деміана враз скривилося. Здавалося, Вільгельм, сам того не розуміючи, своєю фразою зачепив у ньому щось живе. Щось, що категорично заперечувало ці плани.

— Ваша величносте, — тихіше промовив він, нахилившись до товстуна, — не думаю, що це гарна ідея. Принцеса — елементал, в її жилах тече первісна магія. Таке важко контролювати навіть для мене. Я б не радив забирати її в палац. Тримати дівчисько в Академії значно безпечніше, та й під наглядом Ванесси вона нічого не накоїть.

Вільгельм здивовано гмикнув.

— Думаєш?

— Знаю. Ризик не вартий можливих результатів.

— І в Академії вона все ще перебуватиме під вашою владою, — додала директорка, ступивши крок вперед.

«Жахлива брехуха», — подумала Аліса.

Однак Вільгельм їй вірив. Або йому було байдуже.

— Що ж, у такому випадку, якщо мій радник говорить так, нехай так і буде. Ванессо, направиш звіти з Академії мені в палац. Зараз я не маю на них часу, — повелів він, повертаючись назад в бік карети.