Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Глава двадцять сьома. 23-е жовтня, неділя, день 49-й

Прокинувся рано. Встав і все згадав. Як себе не вмовляй, а всередині все одно неприємно. Тому вирішено було вибити погані думки хорошим навантаженням – пішов бігати. Похмілля не було від слова зовсім. Учора, поки йшов додому, прогнав силу всіма каналами, сам собі прочистив нирки й печінку... щоправда, потім побігав до туалету, але це нічого, головне – все на користь. Повернувся додому – звичайні розтяжка і вправи на гнучкість. Сніданок. Кава.

Сів вирішувати, що повезе до лісового дому в першу чергу. Так, ще раз – що мені там треба, щоб жити? Їжа, вода, вогнище, тепло, зв’язок та електрика. Їжа – список був, крупи, картопля і все-все-все. Кухонне начиння теж підібрано на перший час. Плитку на дві конфорки він знайшов. І балон до неї теж, маленький, правда, літрів на десять. Здоровий п’ятидесятилітровий балон він купить пізніше, у наступну ходку. Вода там є. Ага – потрібна ємність для води і пара відер, ще одне для сміття. Харчове сміття можна буде закопувати, а побутове – можна в грубку. Ну, а що не можна спалити – у мішок і вивезти на смітник, за нагоди. Умивальник треба зробити. Кип’ятильник взяти, чай заварювати. А то на грубці довго буде, а якщо гена працює – чому не нагріти чайку? Далі – електрика в будинку – проводка, розетки, генератор, акумулятори, інвертор, бензин для генератора, тут, як раніше вирішив, треба три каністри по двадцять літрів. Для початку – дві, там буде видно яка витрата. Все це вже є, купити ще каністру і налити на заправці туди бензину. Так, що ще? Ага – тепло і зв’язок... Дрова є, треба сокиру. Дві сокири – колун і поменше, навіть три – ще просто велика сокира, але не така масивна, як колун. Маленька є. Протопити піч обов’язково, перевірити. Димохід чистити не треба, він його перевіряв минулого разу. Це вже на місці все. Зв’язок... Що зі зв’язком. Заліз в інтернет... Мдя... дорого – це не те слово. Ірідіум, Глобалстар... Гроші-то є, але з таким зв’язком вони швидко закінчаться. Варіант – супутниковий інтернет і дзвінки через вайбер або що там іще... У крайньому разі – можна поповнити рахунок у вайбері й дзвонити на мобільну мережу оператора, коли закортить. Ось... Старлінк, Ілон Маск працює щосили. І що тут у нас? Маршрутизатор, станція, п’ятсот баксів за залізяки і сто на місяць за інтернет. Теж не дешево, але вже набагато краще... А то на найдешевшому Глобалстарі цих грошей вистачить тільки на сто хвилин поговорити. А що там зі швидкістю? ага... середня... виміряно... звичайний пакет... Ну, якщо вони так і роблять, то йому цілком вистачить. П’ятдесят М/біт цілком вистачить полазити мережею, і по скайпу з відео поговорити, і кіно без понтів у якості подивитися. Швиденько прикинув, яке обладнання йому буде треба.

Так... щось він забув... щось важливе... Ага – одяг і взуття. Це вам не місто, у кедах тільки влітку... Чоботи високі, гумові та зимові, теплий одяг на зиму, надворі працювати – можна якийсь армійський бушлат купити... Добре. Тепер усе зрозуміло. Ще інструмент треба. У будь-якому разі доведеться щось робити в хаті чи надворі... Навіс він хотів для машини. І лопати не забути. Зокрема снігоприбиральну. І візок. Щось возити потрібно буде – пісок, ґрунт, дрова... та що завгодно. Начебто все, принаймні нічого поки що на думку не спадає більше. Список готовий, можна купувати. Прокопавшись у мережі ще години дві, більшу частину він замовив. Усілякі відра-лопати було вирішено купити в суботу на місцевому базарі. Зі свого досвіду знав – там обов’язково знаходилися якісь потрібні речі, про які він поки що не додумався.

Пролунав виклик по телефону. Це хто ще? Таня. Прокинулися, чи що, женатики... о... так уже дванадцята година. Швидко як час летить.

– Виспалися, молодята? – він почав із запитання. Найкращий захист – це напад, а те, що Таня на нього нападе, він відчував спинним мозком.

– Макс... привіт. Начебто виспалися, – проти його очікувань, голос у неї був цілком миролюбний.

“Ось що заміжжя з людьми робить!” – похитав пальцем у повітрі, згадавши і перефразувавши знамениту фразу Івана Васильовича, який змінює професію. Але, звісно, вголос її не сказав.

– Як розуміти твій подарунок? Ти нас просто заінтригував... це що за шматок дерева? Що з ним робити?

– Розуміти треба виключно за прямим призначенням. Це мій подарунок.

– Нічого собі подаруночок... і що з ним робити? Для створення Буратіно він занадто малий.

– Ні... Буратіну ти не зможеш, у тебе обов’язково Мальвіна вийде.

– Макс... це що за натяк? – за горизонтом почала підніматися хмара.

– Усе, усе, усе... жодних натяків. Загалом – це частина подарунка. Його шматочок. За рештою вам доведеться приїхати.

– Макс ти з глузду з’їхав? – почувся легкий шум і чиясь мова, помовчавши Таня додала, – ну, ти сам напросився... чекай, куди їхати?

– До мене їдьте... тут пройти трохи треба буде. Розімнешся.

Приїхали вони й справді швидко. Максим ледь встиг перевдягнутися і прибратися в кімнаті. Танька, звісно, й не таке бачила, але тепер вона заміжня пані... Зайшовши до квартири, новоспечена мадам Соловей, у дівоцтві Гур’янова, підозріло оглянула кімнату.

– Гей, гей... – запротестував Макс, – ти господиня в іншому домі... не в цьому, – пожартував він. Не знайшовши до чого причепитися, леді змінила гнів на милість.

– Ну... давай, – прийняла класичну позу мавпочки з мультика про удава, папугу і слоненя, яка чекає, що їй видадуть привіт.

– Чого давати? – не в’їхав Макс.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍