Джоан Роулінг - Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг

теплої для приємного червневого вечора — напиналася й провисала під вагою предмета, який Страйк там ховав. Його план потребував темряви, але сонце не спішило потонути за розмаїтими дахами, які було видно з його сховку. Страйк знав, що треба зосередитися на небезпечному завданні цього вечора, але його думки верталися до Робін. Вона так і не передзвонила. Страйк установив для себе крайній строк: якщо Робін не подзвонить до цього вечора, то не подзвонить уже ніколи. Завтра опівдні вона вийде за Метью у Йоркширі, і Страйк вважав, що то буде фатальна точка, з-за якої немає вороття. Якщо вони не поговорять до того, як на її пальці з’явиться обручка, то не поговорять уже ніколи. І як щось на світі мало сказати Страйку, як багато він втратив, таким нагадуванням стала обтяжлива й галаслива присутність жінки, з якою доводилося останнім часом ділити офіс, хоча жінка ця була напрочуд гарна.

На заході небо над дахами палало ясними, мов крило папуги, кольорами: червоногарячим і жовтогарячим, і навіть трохи зеленим. Над цим строкатим буйством тягнулося блідо-фіалкове море, подекуди припорошене зірками. Вже майже час іти.

Шпеник ніби почув його думки. Мобільний завібрував, і Страйк побачив повідомлення.

По пінті завтра?

Це був код, який вони погодили між собою. Якщо дійде до суду — а Страйк був певний, що дійде,— він планував не допустити Шпеника до дачі свідчень. Сьогодні вони не повинні обмінюватися підозрілими повідомленнями. «По пінті завтра?» означало «він у клубі».

Страйк опустив мобільний у кишеню і вийшов зі свого сховку. Перетнув темну парковку, що лежала під вікнами порожньої квартири Дональда Лейнга. Будівля «Ярусу» дивилася на нього згори вниз, чорна й величезна; у зубчастих вікнах жевріли останні сліди кривавого світла.

Балкони будинків на Волластон-Клоузі були обтягнуті тонкою сіткою, щоб не сідали і не залітали у вікна птахи. Страйк обійшов будинок і рушив до бічного входу, де раніше підпер двері після того, як звідти вийшла зграйка дівчаток-підлітків. Його підпору ніхто не чіпав. Люди вирішили, що комусь потрібні вільні руки, і не хотіли цю людину гнівати. В цих місцях сердитий сусіда міг бути небезпечнішим за зальотного бандита, ще й жити поруч потім доведеться.

На середині сходового прольоту Страйк скинув куртку і лишився в іншій — світловідбивній. Прикриваючи першою курткою балон з пропаном, він рушив далі й вийшов на балкон, що вів до квартири Лейнга.

З інших квартир, що виходили на балкон, лилося світло. В цей теплий літній вечір сусіди Лейнга лишили вікна відчиненими, і в ніч виливалися їхні голоси і звуки з телевізорів. Страйк тихо рушив до темної і тихої квартири в кінці балкона. Під дверима (за якими так часто спостерігав з парковки) Страйк переклав загорнутий у куртку балон на згин руки і спершу дістав з кишені пару латексних рукавичок, які надягнув, а тоді — набір різноманітних інструментів. Частина належала самому Страйкові, решту він позичив у Шпеника. Тут були скелетний ключ, два «віяла» з фігурними відмичками і купа відмичок звичайних.

Страйк заходився працювати над двома замками на Лейнгових дверях, аж тут із сусіднього вікна почувся жіночий голос з американським акцентом.

— Є закон, а є те, що правильно. Я робитиму те, що правильно.

— От чого я не можу видрюкати Джесику Альбу? — спитав обкурений чоловічий голос, і ще двоє чоловіків схвально засміялися на це.

— Ну ж бо, скотино,— видихнув Страйк, борючись із нижнім замком і стараючись не впустити захований балон.— Відчиняйся... відчиняйся...

Замок прокрутився з гучним клацанням. Страйк штовхнув двері.

Як він і очікував, тут смерділо. Страйк майже нічого не бачив, але приміщення видавалося тісним і майже без меблів. Слід запнути фіранки і тільки тоді вмикати світло. Зробивши крок ліворуч, він негайно налетів на якусь коробку. На ній стояло щось важке, і воно перекинулося на підлогу з металевим брязкотом.

«Чорт».

— Агов! — почувся голос з-за благенької стіни сусідньої квартири.— Донні, то ти?

Страйк поспішив назад до дверей, панічно обмацав стіну біля дверей і нарешті знайшов вимикач. Кімнату вмить залило світло, і виявилося, що тут майже нічого немає — тільки старий і брудний двоспальний матрац і перевернута оранжева коробка, на якій однозначно стояла колонка для айпода — яка тепер лежала на підлозі.

— Донні? — почувся той самий голос, тепер уже з балкона.

Страйк витягнув балон, відкрутив і сховав під оранжеву коробку. Кроки вздовж балкона, стукіт у двері. Страйк відчинив.

На нього каламутними очима дивився чоловік з прищами і немитим волоссям. Він здавався страшенно обкуреним і тримав у руці бляшанку «Джона Сміта».

— Ісусе,— нерозбірливо мовив він і принюхався.— Чим це смердить?

— Газом,— відповів Страйк у світловідбивній куртці строгим голосом представника Національних мереж.— Сусіди з верхнього поверху поскаржилися. Схоже, витік саме тут.

— От же ж чорт,— озвався чоловік, якого явно нудило.— Ми ж не вибухнемо, ні?

— Саме це я й маю дізнатися,— повчально заявив Страйк.— Ви там нічого не палите в себе? Не курите, ні?

— Я перевірю,— закивав сусід, раптом злякавшись.

— Добре. Коли закінчу тут, може, зайдемо до вас. Якраз чекаю на підкріплення.

Щойно це бовкнувши, Страйк пожалкував, але нового знайомого такі слова з вуст газівника не здивували. Коли він уже відвернувся, Страйк спитав:

— А власника звати Донні, так?

— Донні Лейнг,— відповів знервований сусіда, якому явно нетерпеливилося скоріше сховати всі запаси і все загасити.— Він мені сорок фунтів винен.

— А,— озвався Страйк.— Тут не допоможу.

Чоловік пішов, а Страйк зачинив двері й подякував своїм щасливим зіркам за те, що заздалегідь підготував прикриття. Ще бракувало, щоб приїхала поліція, поки він ще нічого не може довести...

Він підняв оранжеву коробку, прикрутив балон з пропаном (той шипів і свистів) і повернув колонку з айподом на коробку. Вже зібравшись іти далі в квартиру, Страйк раптом дещо подумав і повернувся по айпод. Один легкий натиск затягнутого у латекс вказівного пальця — і крихітний екран загорівся. «Гарячі рейки просто в пекло»: пісня (як Страйк пречудово знав) гурту «Блу ойсте калт».