Вільям Текерей - Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей

леді Саутдаун, а все-таки вважаю, що міс Кроулі надто рано пропонувати такі глибокі теми. Згадайте, що вона хвора і досі дуже мало задумувалась чи й зовсім не задумувалась про потойбічне блаженство.

- Тим більше треба якнайшвидше почати, Пітте,- мовила леді Емілі, підводячись уже з шістьма книжечками в руці.

- Якщо ви почнете зразу з цього, то злякаєте її. Я добре знаю світську натуру тітки й певен, що всяка надто рішуча спроба навернути цю нещасну жінку матиме найгірші наслідки. Ви її тільки злякаєте і роздратуєте. Дуже можливо, що вона викине ваші книжечки й не захоче знайомитися з тими, хто їх давав.

- Ви, Пітте, недалеко втекли від своєї світської тітки,- сказала леді Емілі й вибігла з кімнати з книжечками в руці.

- І мені не треба нагадувати вам, дорога леді Саутдаун,- вів далі містер Кроулі тихим голосом, не зважаючи на слова леді Емілі,- як фатально можуть зменшитись наші надії на майно моєї тітки, якщо ми не будемо досить обережні й гнучкі. Згадайте про її сімдесят тисяч фунтів, подумайте про те, що вона вже літня, дуже нервова і має слабке здоров’я. Я знаю, що вона знищила духівницю, складену на користь мого брата - полковника Кроулі. Тому тільки ласкою, а не залякуванням можна навернути ту поранену душу на праведну стежку. Думаю, ви погодитесь зі мною, що... що...

- Певне, певне,- мовила леді Саутдаун.- Джейн, серденько, не треба слати записки велебному Айронсові. Якщо міс Кроулі ще така хвора, що розмова на поважні теми може її стомити, почекаємо, поки вона одужає. А завтра я сама навідаюся до неї.

- І я хотів би ще додати, дорога леді,- лагідним голосом мовив містер Пітт,- що, може, не варто було б вам брати з собою нашу незрівнянну Емілі. Надто вона запальна. Краще хай з вами піде наша мила Джейн.

- Цілком слушно, Емілі може все зіпсувати,- мовила леді Саутдаун, і цього разу погодившись відступити від своєї звичайної практики.

Ми вже згадували, в чому та практика полягала: перше ніж самій накидатися на того, кого леді Саутдаун хотіла подолати, вона обстрілювала його різними трактатами (так само як у французів наступові передує запекла канонада). Отже, леді Саутдаун, задля здоров’я міс Кроулі, чи задля спасіння її душі, чи, може, задля її грошей, погодилася чекати.

Другого дня велика родинна карета Саутдаунів з графською короною і ромбом на дверцятах (з зображенням саутдаунівського герба - трьох срібних ягнят на зеленому полі, поділеному чорною перев’яззю, і трьох червоних табакерок, що були емблемами дому Бінкі) урочисто під’їхала до дверей міс Кроулі, і високий, поважний служник передав Боулсові візитні картки її милості - для міс Кроулі, а також для міс Брігс. Того самого вечора леді Емілі, пішовши на компроміс, послала цій останній для її особистого вжитку пакунок з примірниками «Пралі» та ще деяких корисних книжечок лагідної дії, а крім того, кілька суворіших, як от «Сковорода й вогонь» та «Ліврея гріха», для челяді.

 

Розділ XXXIV
ЛЮЛЬКА ДЖЕЙМСА КРОУЛІ ОПИНИЛАСЯ ЗА ВІКНОМ

 

 

Люб’язність містера Пітта й прихильне ставлення леді Джейн дуже підлестили міс Брігс, і коли Саутдауни послали міс Кроулі свої візитні картки, вона знайшла нагоду похвалити дівчину. Немало втішила бідну, самітну компаньйонку й візитна картка, яку графиня залишила особисто для неї.

- Цікаво, що думала леді Саутдаун, коли залишала картку для тебе, Брігс? - запитала стара республіканка, і компаньйонка покірно відповіла їй, що «вона не бачить нічого поганого в тому, що шляхетна леді виявила свою увагу вбогій дворянці».

Вона сховала картку в свою робочу скриньку до найдорожчих своїх скарбів. А потім розповіла міс Кроулі, як вона вчора зустріла її небожа, що гуляв зі своєю кузиною, з якою був так давно заручений, яка вона мила й гарна дівчина і як скромно, навіть, можна сказати, просто була вбрана; і міс Брігс описала й оцінила з чисто жіночою докладністю весь одяг леді Джейн, від капелюшка до черевиків.

Міс Кроулі дала змогу компаньйонці вибалакатись, майже не перебиваючи її. Одужавши, вона почала нудитися за товариством. А містер Крімер, її лікар, навіть чути не хотів про те, щоб вона повернулася до свого колишнього, бурхливого способу життя в Лондоні. Стара панна рада була б знайти якесь товариство в Брайтоні, тому у відповідь другого ж таки дня не тільки послала графині Саутдаун листа з подякою за увагу, а й люб’язно запросила до себе Пітта Кроулі. Той прийшов разом з леді Саутдаун та її дочкою. Графиня жодним словом не згадувала про стан душі міс Кроулі, а з великим тактом говорила про погоду, про війну і поразку того жахливого Бонапарта, особливо ж про лікарів-дурисвітів, і дуже хвалила Поджерса, якому вона тоді протегувала.

Під час цієї зустрічі Пітт Кроулі зробив спритний хід - такий хід, який показав, що коли б він замолоду, з самого початку, не занедбав своєї дипломатичної кар’єри, то міг би на цій ниві далеко піти. Коли вдова-графиня почала паплюжити корсиканського вискочня, як тоді всі його паплюжили, доводячи, що він мерзотник, який заплямував себе всілякими злочинами, що він боягуз і тиран, негідний того, щоб йому дарували життя, що він з самого початку був приречений на загибель і т.д., Пітт Кроулі виступив на захист цього обранця долі. Він описав першого консула, яким бачив його в Парижі під час Ам’єнського миру, коли він, Пітт Кроулі, мав щастя познайомитися з великим державним діячем, шановним містером Фоксом, яким, хоч би як вони з ним розходилися в поглядах, не можна було не захоплюватись і який завжди був високої думки про імператора Наполеона. Далі він обурено затаврував зрадливу поведінку союзників щодо позбавленого трону монарха, який довірливо здався на їхню ласку. Вони засудили його на жорстоке й ганебне заслання, а тим часом Франція опинилася під владою нових тиранів - зграї фанатичних католиків.

Така ортодоксальна відраза до католицької єресі врятувала Пітта Кроулі від гніву леді Саутдаун, а захоплення Фоксом і Наполеоном дуже підняло його в очах тітки. Про її приятелювання з цим покійним державним діячем ми вже згадували в своїй повісті, коли вперше знайомили читача з міс Кроулі. Вірна прибічниця вігів, міс Кроулі протягом усієї війни була в опозиції, і хоч можна сказати напевне, що падіння імператора не дуже схвилювало