Джоан Роулінг - Несподівана вакансія

уже давно не цікавили. Суквіндер за баром ледве встигала розливати спиртне. Дехто вже не соромився наливати собі сам.

—  Ґая кличе тебе до кухні, — повідомив Ендрю, стаючи на її місце. Виконувати роль бармена вже не було сенсу, тож він просто наповнив усі келихи, щоб кожен охочий міг причаститися сам.

—  Привіт, Арахіско! — гукнула до нього Лексі Моллісон. — Можна мені шампусика?

Вони разом вчилися в Святому Томасі, але відтоді він її давненько вже не бачив. У школі Святої Анни навіть вимова її змінилася. Він ненавидів кличку Арахіска.

—  Он, перед тобою, — показав він пальцем.

—  Лексі, ти не питимеш, — заявила Саманта, виринувши з натовпу. — Ані краплі.

—  А дідусь казав…

—  Мене це не цікавить.

—  Але ж усі…

—  Я сказала: ні!

Лексі потупотіла геть. Ендрю на радощах усміхнувся Саманті й дуже здивувався, коли вона теж засяяла усмішкою.

—  Ти теж задираєшся отак з батьками?

—  Ага, — зізнався він, і вона засміялася. Її груди були справді пишненькі.

—  Пані і панове! — загримів голос із мікрофона, і всі вмовкли, слухаючи Говарда. — Я хотів сказати кілька слів… більшість із вас, мабуть, уже знає, що мого сина Майлза обрали до місцевої ради!

Пролунали оплески, і Майлз підняв над головою склянку на знак подяки. Ендрю аж здригнувся з несподіванки, коли Саманта досить чітко прошепотіла:

—  Ура-курва-ра!

По напої тим часом ніхто не підходив. Ендрю шмигонув на кухню. Ґая і Суквіндер сиділи там самі, пили й реготали, а коли побачили Ендрю, вигукнули в один голос:

—  Енді!

Він теж розреготався.

—  Ви що, вже вгашені?

—  Ага, — підтвердила Ґая.

—  Ні, — сказала Суквіндер. — Тобто я — ні, а вона вгашена.

—  Мені начхати, — сказала Ґая. — Моллісон може мене звільняти, якщо захоче. Мені вже все одно не треба збирати на квиток до Гекні.

—  Тебе він не звільнить, — сказав Ендрю, пригубивши горілку. — Ти його фаворитка.

—  Ага, — буркнула Ґая. — Старий слизький гандон.

І вони всі втрьох знову зареготали.

Крізь скляні двері долинуло підсилене мікрофоном квакання Морін:

— Ану, Говарде! Давай… дует на честь твого дня народження! Пані й панове… улюблена пісня Говарда!

Підлітки з удаваним жахом перезирнулися. Ґая захихотіла і, спіткнувшись, штовхнула двері.

З колонок гримнули перші такти «Зеленої-зеленої трави», а тоді загудів Говардів бас на пару зі скрипучим альтом Морін:

The old home town looks the same,

As I step down from the rain…[3]

Ґевін був єдиний, хто почув за спиною хихотіння й пхикання, та, озирнувшись, він побачив тільки, як легенько гойднулися двері до кухні.

Майлз поквапився назустріч Обрі і Джулії Фаулі, що прибули найпізніше і тепер обдаровували всіх ввічливими посмішками. Ґевіна знову охопило знайоме відчуття жаху й сум’яття. Його нетривкий просвіт щастя й надії затьмарили дві загрози: Ґая може розпатякати про те, що дізналася від матері, а Мері збирається назавжди покинути Пеґфорд. Що ж йому робити?

Down the lane I walk, with my sweet Mary,

Hair of gold and lips like cherris… [4]

—  Кей не прийшла?

Спершись біля нього на стіл, йому знову усміхалася Саманта.

—  Ти вже питала, — буркнув Ґевін. — Ні.

—  У вас все нормально?

—  А яке тобі діло?

Це само зірвалося йому з язика, бо його вже нудило від цих її постійних розпитувань і глузувань. Добре, що вони були сам на сам; Майлз ще й досі загравав з подружжям Фаулі.

Саманта трохи переграла з обуреним здивуванням. Її очі налилися кров’ю, і вона ретельно зважувала кожне слово. Уперше Ґевін відчув до неї радше неприязнь, аніж острах.

—  Вибач, я просто хотіла…

—  Спитати. Ясно, — буркнув він, дивлячись, як похитуються у такт музиці Говард і Морін, взявшись попід руки.

—  Я була б рада, якби ви з Кей були разом. Ви дуже пасували одне одному.

—  Угу, але мені подобається свобода, — сказав Ґевін. — Мені не часто траплялися щасливі подружжя.

Саманта занадто багато випила, щоб відчути, як тонко він її вколов, але щось таки зачепило її за живе.

—  Подружнє життя — це завжди велика таємниця для інших, — виважено мовила вона. — Ніхто не знає того, що знають двоє. Тож не тобі про це судити, Ґевіне.

—  Дякую за осяяння, — сказав він, не на жарт роздратувавшись, відклав порожню баночку з-під пива і рушив до гардеробу.

Дивлячись йому вслід, Саманта тішилася, що розмова досягла результату, а тоді переключила увагу на свою свекруху, що стояла в натовпі, слухаючи, як співають Говард і Морін. Саманта вдоволено споглядала, якого ляпаса отримала роздратована Шерлі, котра весь вечір стискала губи в холодній посмішці. Говард і Морін уже роками співали дуетом. Говард узагалі дуже любив співати, а Морін колись навіть була бек-вокалісткою в місцевому оркестрику. Коли вони доспівали, Шерлі лише раз плеснула в долоні, мовби викликала прислугу. Саманта з цього гучно зареготала і пішла до столу з напоями, але, на жаль, хлопця в метелику там уже не було.

Тим часом Ендрю, Ґая й Суквіндер ще й досі реготали на кухні. Реготали з дуету Говарда й Морін, а також з того, що вже на дві третини спорожнили пляшку горілки, але найбільше сміялися просто тому, що їм було смішно і своїм сміхом вони заражали одне одного так, що ледве трималися на ногах.

Маленьке віконце над раковиною, відчинене навстіж для припливу повітря, раптом грюкнуло і в ньому з’явилася голова Жирка.

—  Добрий вечір! — привітався він. Очевидно йому довелося на щось видертись, бо коли він почав пролізати у вікно, було чути, як це щось заскрипіло, а потім важко гупнуло на землю. Нарешті Жирко зіскочив на сушарку для посуду, збивши кілька склянок, що розлетілися на друзки.

Суквіндер вийшла з кухні. Ендрю відразу зрозумів, що Жирко тут зайвий. І тільки Ґаю це, здається, анітрохи не стурбувало. Не припиняючи хихотіти, вона сказала:

—  До речі, тут є двері.

—  Серйозно? — сказав Жирко. — А де тут бухло?

—  Це наше, — сказала Ґая, обхопивши пляшку. — Енді для нас заникав. Мусиш сам собі роздобути.

—  Легко, — незворушно мовив Жирко і вийшов у залу.

—  Хочу пі-пі… — пробелькотіла Ґая, заховала горілку під раковину і теж вийшла з кухні.

Ендрю