Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

і отримайте щедру пайку цієї смачної крупи. Сорго не лише зміцнює кишечник, а й допомагає підтримувати чоловічу силу. Гнати корянджу[59] з сорго цього року не дозволено. Будьте готові до вибіркових перевірок на кухні.

І, напевне, найкраща новина на сьогодні, громадяни: слухайте наступну частину найкращої північнокорейської повісті року! Що ближчі ми до її завершення, то більше надходить прохань від трудящих продовжувати її! Однак сьогодні, громадяни, слухайте закінчення повісті. Розв’язка її буде остаточною.

На мить забудьте, громадяни, що ви зайняті виробництвом віналонового одягу чи працюєте на заводському верстаті. Уявіть цей краєвид: уже пізній вечір, угорі сріблиться місяць, а внизу дрімає Пхеньян. Тільки одна машина освітлює собі фарами шлях між високих будівель столиці, прямуючи на північ, до аеропорту. Попереду височіє Центральна кіностудія, найбільший кіноцентр світу. Тут численні сценічні павільйони на багатьох гектарах створюють небувалі можливості для кіномистецтва. І саме тут зупинилася машина. Вийшла з неї не хто інша, як сама Сан Мун - жінка, задля якої й існує ця кіностудія.

Перед нею прочинились іржаві ворота, і за ними горіло яскраве світло. У цьому світлі купався, чекаючи на неї, не хто інший, як найповажніший і найшанованіший політик світу Верховний Головнокомандувач Кім Чен Ір. Він широко розкинув руки й обмінявся з народною актрисою жестами соціалістичної підтримки.

Різко пахло техаською їжею: великими шматками свинини і локшиною під назвою мак-а-рони . Коли Великий Керівник провів її до приміщення, очам і вухам Сан Мун відкрилися музика, гімнастика й синхронний гармонійний рух автонавантажувачів!

- Я думала, що вистава, якою ми зустрінемо американців, відбудеться в аеропорту, - сказала вона.

- Так і буде, - сказав їй Великий Керівник. - Але готуватися ми маємо в приміщенні, - він показав угору, - це убезпечить нас від очей шпигунів.

Великий Керівник узяв її за руки й стиснув їх крізь атлас чосон-ота.

- Чи ви здорові? У вас все гаразд?

- Мені нічого не бракує, Великий Керівнику, - відказала вона.

- Чудово, - мовив він. - Розкажіть мені тепер про цю американку. Скільки шматків мила пішло на те, щоб відмити нашу бруднулю?

Сан Мун заговорила.

- Ні, ще не зараз, - перервав її Великий Керівник. - Притримайте вашу думку на пізніший час. Спочатку я маю дещо вам показати, невеличку приємність, коли ваша ласка.

Він повів її через студію. Тут під захищеним від вибуху склепінням розташувався ансамбль електронної музики «Почхонбо» і грав свій найновіший шлягер «Веселка Возз’єднання». Під цю музику рухався балет автонавантажувачів, на яких стояла харчова допомога для американців, вони ходили по колу, підіймаючи вгору вантаж, і синхронно оберталися в лад із бадьорою мелодією. Але найбільше враження справляла ціла армія юних гімнастів у кольоровому вбранні. Кожен гнучкий малюк танцював зі столітровою бочкою. Діти крутили великі пластикові бочки, як дзиґи, потім бочки наче оберталися самі собою, і - але-оп! - діти раптом опинилися вже на бочках і, крутячи їх під собою, покотили до автонавантажувачів, що мали ті бочки доправити на американський вантажний літак. Скажіть нам, громадяни, - чи годували колись голодних так весело і вправно?

Коли вони підійшли до трьох чосон-отів на швацьких манекенах, у Сан Мун аж подих перехопило від їхньої краси. Вона зупинилася перед тими вбраннями.

- Це занадто щедрий дарунок, - промовила вона, милуючись майже металевим блиском трьох убрань: білого, синього та червоного.

- А, оце, - сказав Великий Керівник. - То не подарунок. Це вбрання завтра вдягнете ви, будете в кольорах прапора КНДР. У білому ви зустрінете американців, у синьому виконаєте свою композицію, прощаючись із веслувальницею. А в червоному проведете її в американське життя. Так же буде, правда? Чи не це ви обрали?

- А своє вбрання мені не треба вдягти? - спитала вона. - Я вже підготувалася.

- Боюся, що все вже вирішено, - відповів Великий Керівник. - Тож прошу без сумних облич.

Він вийняв із кишені конверт і вручив їй.

У ньому лежали два квитки.

- Що це? - спитала вона.

- Оце - частина подарунка для вас, - пояснив Великий Керівник. - Зразок того, що у вас попереду.

Сан Мун роздивилася їх і побачила, що то квитки на офіційну прем’єру «Жінки для втіхи»

- Прем’єра наступної суботи, - промовила вона.

- Довелося скасувати оперну виставу, - сказав він. - Але ж має щось бути передусім, еге ж?

- Мій фільм, - прошепотіла Сан Мун. Потім, ще не зовсім вірячи, спитала: - Мій фільм нарешті вийшов на екрани?

- Його чекатиме весь Пхеньян, - запевнив її Великий Керівник. - Якщо з якихось причин вашого чоловіка обов’язок покличе на завдання, чи складете ви мені компанію в моїй ложі?

Сан Мун задивилася в очі Великого Керівника. Вона майже розгубилася від думки, що така могутня і щедра людина допомагає її скромній особі. Але, громадяни, зрозумійте: у Великого Керівника можливе все. Пам’ятайте: його єдине бажання - захистити вас усіх і кожного у своїх обіймах.

- Ходімо, - сказав він. - Це ще не все.

Сан Мун бачила, що в другому кінці студії зібрався невеликий оркестр. Двоє музикантів ішли до них, проходячи крізь знайомі їй декорації - ряд американських джипів і вішаки з формою американських солдатів, знятою з мертвих імперіалістів під час війни. Стояла там і модель гори Пекту, місця народження славного вождя Кім Чен Іра, який народився так близько до сонця! Пектусан, хай твої величні вершини повік тягнуться до небес!

Коли вони пройшли далі, Великий Керівник мовив:

- А тепер час поговорити про ваш новий фільм.

- Я вчу свою роль, - сказала вона йому.

- Для «Абсолютних самопожертв»? - спитав він. - Викиньте той сценарій. Я передумав: історія про заміну чоловіка - не для вас. Ходімо, я покажу вам нові задуми.

Вони підійшли до того місця, де навколо трьох мольбертів зібралися музиканти у фраках. Був серед них і Дак-Хо, державний кінорежисер. Оскільки він має звучний тенор, то саме цей голос звучить за кадром у всіх її фільмах. Дак-Хо відкинув запинало з першого мольберта, і там виявилась афіша нового фільму Сан Мун. На ній була зображена блискуча Сан Мун, принадність якої не могла приховати навіть військова форма, в обіймах морського офіцера: навколо цієї пари променями розходилися торпеди. Але, як не дивно, громадяни, на офіцері - південнокорейський однострій!

- «Флот демонів», - енергійно оголосив Дак-Хо.

Оркестр заграв основну музичну тему до фільму - важку й напружену.

- Тут панує небезпека й інтрига, - продовжив Дак-Хо. - Жінка розуміє, що чисте серце - єдина зброя,