Річард Докінз - Егоїстичний ген

не могли змусити принцип гандикапа працювати взагалі, або він працював, але лише за особливих, математично абстрактних умов, що не створювали повною мірою парадоксального відчуття ідей Захаві. Більш того, важливою особливістю інтерпретації принципу гандикапа стратегічного вибору є те, що при ЕСС індивіди високої та низької якості всі дотримуються тієї самої стратегії: «Рекламуйся чесно». Автори попередніх моделей припустили, що самці високої якості дотримуються інших стратегій, ніж самці низької якості, а тому розробляли інші самореклами. Графен, натомість, припускав, що при ЕСС відмінності між рекламістами високої та низької якості виникають тому, що вони всі дотримуються тієї самої стратегії, а відмінності в їхніх саморекламах виникають тому, що їхні відмінності в якості точно передаються правилом рекламування.

Ми завжди визнавали, що самореклами фактично можуть бути гандикапами. Ми завжди розуміли, що екстремальні гандикапи (особливо в результаті статевого добору) могли виникнути попри той факт, що вони є перешкодами для нормального життя індивіда. Однак ми всі заперечували ту частину теорії Захаві, де йдеться про те, що добір міг сприяти саморекламам саме тому, що вони були перешкодами для нормального життя рекламістів. Таку позицію, вочевидь, і обстоював Алан Графен.

Якщо ідеї Графена правильні (а я думаю, що так і є), це має надзвичайну важливість для всього вивчення сигналів тварин. Можливо навіть, що доведеться внести радикальні зміни в усе наше бачення еволюції поведінки, в наше бачення багатьох моментів, які розглядаються у цій книзі. Сексуальна самореклама — це лише один із різновидів самореклами. Якщо теорія Захаві-Графена правильна, вона переверне з ніг на голову ідеї біологів про відносини між конкурентами однієї статі, між батьками та дітьми, між ворогами різних видів. Я вважаю таку перспективу доволі тривожною, бо це означає, що з позицій здорового глузду більше не можна буде відкидати найбожевільніші теорії. Якщо ми раптом побачимо тварину, яка робить щось дійсно дурне, наприклад, стоїть на голові замість втікати від лева, то може виявитися, що вона робить це з метою показати себе перед самицею. А може навіть перед левом: «Я — настільки високоякісна тварина, що ти лише змарнував би час, намагаючися мене зловити» (див. 10-й розділ).

Але яким би божевіллям не вважав те чи інше я, природний добір може мати зовсім іншу думку. Тварина запросто робитиме сальто під носом у зграї голодних хижаків, якщо ризики тут підвищують цінність самореклами більше, ніж загрожують рекламістові. Саме небезпека надає цьому жесту сили. Звичайно, природний добір не сприяв би безмежній небезпеці. Стаючи геть безрозсудним, такий ексгібіціонізм каратиметься. Ризиковані або просто витратні вистави можуть здаватися нам божевільними, але, загалом, нам до того немає жодного діла. Судити про це має право один лише природний добір.

52

«…схоже, що насправді це [еволюція безплідних робітників] сталося лише у соціальних комах». — Так ми всі й думали. Але ми не врахували голого землекопа. Це такий вид безшерстих, майже сліпих дрібних гризунів, що живуть великими підземними колоніями в сухих районах Кенії, Сомалі та Ефіопії. Виявилось, що вони є справжніми «соціальними комахами» світу ссавців. Перші дослідження їхніх колоній у неволі, проведені Дженніфер Джарвіс в Університеті Кейптауна, сьогодні вже доповнені польовими спостереженнями Роберта Бретта в Кенії. При цьому Річард Александер та Пол Шерман проводять в Америці подальші дослідження колоній у неволі. Ці четверо дослідників пообіцяли видати спільну книгу, і особисто я нетерпляче на неї чекаю. Тим часом, моя примітка базується на кількох вже опублікованих статтях та наукових доповідях Пола Шермана та Роберта Бретта. Мені також пощастило ознайомитися з колонією голих землекопів у Лондонському зоопарку, яку мені показав тодішній куратор відділу ссавців Брайан Бертрам.

Голі землекопи живуть у широко розгалужених підземних нірках. Як правило, колонії нараховують 70–80 особин, але можуть сягати й кількох сотень. Загальна довжина мережі нірок, зайнятих однією колонією, може складати декілька кілометрів, причому щорічно колонія викидає на поверхню до чотирьох тонн ґрунту. Риття тунелів у них є спільною справою. Забійник вгризається в ґрунт перед собою зубами, передаючи вирите назад по живому конвеєру — вируючому, безладному ланцюжку з півдюжини дрібних рожевошкірих тваринок. Час від часу забійника змінює один із робітників за ним.

В колонії розмножується лише одна самиця раз на кілька років. Джарвіс (на мою думку, з повним на це правом) використовує термінологію соціальних комах та називає її маткою. Ця матка спаровується лише з двома-трьома самцями. Всі інші особини обох статей не розмножуються, подібно до комах-робітників. При цьому, як і в багатьох видів соціальних комах, якщо матку усунути, кілька раніше безплідних самиць поступово стають здатними до розмноження, після чого змагаються одна з одною за місце матки.

Безплідні особини називаються «робітниками», і це знову достатньо справедливо. Як і в термітів (але не мурах, бджіл та ос, серед яких вони представлені лише самицями), робітники землекопів бувають обох статей. Виконувані робітниками функції залежать від їхнього розміру. Найдрібніші, яких Джарвіс називає «звичайними робітниками», риють та переміщують ґрунт та годують потомство, вочевидь, звільняючи матку від турбот для зосередження на дітонародженні. Матка землекопів має більші виводки, ніж зазвичай інші гризуни її розміру, чим знову нагадує маток соціальних комах. Найбільші безплідні, здається, лише те й роблять, що сплять та їдять, тоді як робітники середнього розміру поводяться проміжним чином: спостерігається радше поступова видозміна особин, як у бджіл, а не незмінні касти, як у багатьох мурах.

Спочатку Джарвіс назвала найбільших безплідних особин «непрацюючими». Але чи може так бути, що вони дійсно нічого не роблять? Сьогодні побутує думка, базована як на лабораторних, так і на польових спостереженнях, що вони є солдатами, які захищають колонію у випадку загрози — головним чином від змій. Існує також можливість, що вони є такими собі «бочками для їжі», на кшталт медових мурах (див. «10. Почухай мені спину, і я на твоїй проїдусь»). Землекопи є гомокопрофагами, що є ввічливим способом сказати, що вони їдять фекалії один одного (правда, не лише їх, інакше це порушувало б закони Всесвіту). Можливо, великі особини накопичують їхні фекалії в організмі, коли їжі вдосталь, щоби можна було скористатися ними як аварійним запасом, коли їжі буде мало, — виконують цінну роль свого роду складської команди.

Для мене найбільш загадковою рисою голих землекопів є те, що, попри всю свою схожість на соціальних комах, вони, здається, не мають жодної касти, еквівалентної молодим крилатим репродуктивним мурахам та термітам. Вони, звичайно, мають репродуктивних особин, але ті не починають свою кар’єру, стаючи на крило та розносячи свої гени по нових землях. Наскільки відомо, колонії голих землекопів просто ростуть завдяки розширенню системи підземних нірок. Не помітно, щоб у них були особини, які розселюються на далекі відстані, подібно до крилатих репродуктивів. Для моєї дарвіністської