Немеш Іван - Світ Звіролісу, Немеш Іван

Частина 22. Розділ 72

Останній вибір

 

Підготовка до ритуалу розпочалася негайно.

За переказами, цей обряд проводили лише в найдавніші часи, коли між хижаками і травоїдними ще існував крихкий мир. Для цього потрібно було створити священне коло, викарбуване на землі, яке символізувало рівновагу. Усередині нього наречені мали пройти випробування та заприсягтися перед силами світу, що їхній союз буде нерозривним.

— Це не просто обіцянка, — пояснював Древній, який прибув разом із Мілою та Багряником. — Це жертва. Союз крові означає, що вони зобов’язуються підтримувати баланс між народами навіть ціною власного життя. Якщо один зрадить клятву, обидва загинуть.

Ліор і Аріна уважно слухали, не відводячи очей.

— А якщо ми цього не зробимо? — запитала Аріна.

Древній подивився на неї з ледь помітним жалем.

— Тоді третього світанку ваш світ припинить існувати.

Тиша, що настала після цих слів, була майже гнітючою.

— Тоді зробимо це, — впевнено сказав Ліор.

— Добре, — кивнув Древній. — Але ритуал вимагає не лише вас двох. Весь народ має бути присутнім, щоб засвідчити клятву.

— Це буде непросто, — пробурмотів Багряник.

Міла зітхнула.

— Значить, треба переконати їх.

Коли сонце почало хилитися до обрію, всі зібралися у великій долині. Вогні факелів тремтіли у вечірньому повітрі, відкидаючи мерехтливі тіні на обличчя звірів.

Міла вийшла вперед.

— Ми всі знаємо, що війна зруйнувала наш світ, — заговорила вона. — Ми звикли думати, що між нами завжди буде ворожнеча. Що ми надто різні, щоб співіснувати.

Вона провела поглядом по зібраних.

— Але задумайтесь. Хіба ця війна принесла щось, крім болю? Хіба вона зробила нас сильнішими? Чи, може, тільки розірвала нас на частини?

Тварини мовчали.

— Вартові зірок дали нам останній шанс. І якщо ми не використаємо його, нас більше не буде.

Дехто занепокоєно переглянувся.

— Але є вихід, — продовжила Міла. — Союз Ліора й Аріни скріпить цей світ так, як ніхто з нас не зміг. Вони стануть мостом між двома народами. Але для цього потрібні ви. Усі.

Настала важка тиша.

— Ви справді вірите, що якийсь ритуал усе змінить? — пробурмотів один із хижаків.

— Якщо ми не спробуємо, ми ніколи не дізнаємося, — відповів Багряник. — Але знайте: відмова означає кінець.

Слова зависли в повітрі.

Першим зробив крок уперед Драгнар.

— Я буду там, — сказав він.

За ним виступив Раксар.

— І я.

Один за одним почали виходити інші. Із сумнівами, з острахом, але вони погоджувалися.

Міла відчула, як у грудях загоряється слабка іскра надії.

— Тоді почнемо, — прошепотіла вона.

Небо густішало чорнильною темрявою, а зірки, ніби уважні спостерігачі, мерехтіли високо над головами всіх присутніх. Величезне вогнище в центрі долини горіло яскраво, відкидаючи тремтливі відблиски на обличчя звірів.

Ліор і Аріна стояли в самому центрі. Вони не відводили погляду один від одного, ніби намагалися вловити в очах партнера щось більше, ніж просто згоду.

Древній підійшов до них, тримаючи у лапах ритуальний ніж із кістяною рукояттю.

— Ви стоїте тут не лише як син і донька своїх народів, — заговорив він. — Ви стоїте тут як ті, хто повинен змінити майбутнє.

Міла й Багряник спостерігали за всім, затамувавши подих.

— Кожен із вас має віддати частину своєї крові, — продовжив Древній, — щоб засвідчити свою відданість об’єднанню.

Він зробив невеликий надріз на шкірі передпліччя Ліора, потім на шкірі передпліччя Аріни. Декілька крапель крові почали стікати вниз та впали в чашу з водою, і миттєво рідина забарвилася в темно-червоний колір.

— Відтепер ваша доля пов’язана, — промовив Древній. — Разом ви сильні, окремо — приречені.

Тварини, що оточували їх, мовчки спостерігали, кожен борючись із власними думками.

Та раптом, коли ритуал мав завершитися, щось порушило тишу.

Здалеку, з боку темного лісу, пролунав протяжний, моторошний рев.

Хтось у натовпі здригнувся.

— Що це було? — прошепотіла Міла, напружуючи зір.

А потім, ніби з-під землі, почав підніматися густий туман. Він стелився між звірами, пробирався крізь траву, ніби мав власну свідомість.

— Це не звичайний туман… — пробурмотів Багряник.

Древній насторожився, вдивляючись у морок.

— Щось іде.

І перш ніж хтось встиг відреагувати, тінь прорізала імлу.

Висока постать, оповита темрявою, ступила в коло світла.

Вартовий зірок.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍