Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

Примітки до використаних у книзі джерел

Враховано матеріали чималої кількості авторів, репортерів, академіків, урядовців, істориків, керівників нафтогазового сектору, які розповіли мені про їхнє бачення цієї історії. Але є й інші джерела, які заслуговують на визнання. Викладене далі не має на меті стати вичерпним переліком, але дасть вам розуміння, де саме я полювала за статистикою, відомостями, експертною аналітикою, офіційними розслідуваннями і репортажами, де саме я відшукала найбільші скарби, і де ви також можете поритися, аби дізнатися більше.

Одна загальна заувага, що стосується кожного розділу: у всіх наведених у цій книжці цифрах, що стосуються виробництва, споживання, імпорту, експорту і цін на сиру нафту і природний газ у будь-який час як у країні, так і за її межами я спираюся на офіційну статистику, надану незалежним федеральним агентством статистики (Energy Information Administration — EIA). Вона, як і чимало іншого, доступна на сайті eia.gov.

Вступ

Деталі візиту Владіміра Путіна у Нью-Йорк 2003 року, зокрема його графік, стенограми промов і ремарок, доступні на офіційному англомовному вебсайті президента Російської Федерації en.kremlin.ru. На цьому ж сайті розміщено фотографії й кадри з публічних заходів. Окрім зведень новин щодо історії «Лукойлу» та його виходу на ринок США (зокрема репортаж у «Московском врємєні»), чимало корисної інформації міститься в річних звітах і фінансових відомостях компанії. Також стало в нагоді дослідження 2007 року «Lukoil: Russia’s Largest Oil Company», проспонсорована Джеймсом А. Бейкером ІІІ для Інституту публічної політики Університету Райса і Японським нафтовим енергетичним центром авторства кореспондентки «Файненшл таймс» у Москві й багаторічної експертки з нафтової промисловості Ізабелль Горст (Isabel Gorst).

Візит Путіна на урочисте відкриття заправки «Лукойл» на Манхеттені, зокрема передумови й наслідки, детально висвітлювалися двома нью-йоркськими виданнями «Пост» і «Дейлі ньюз». Кадри власне візиту є в архівах «Ен-Бі-Сі ньюз». Томас Беллер (Thomas Beller) виклав найсоковитіші та найбільш промовисті деталі урочистого відкриття на своєму літературному вебсайті реальних історій Нью-Йорка «Mr. Beller’s Neighborhood». Свідчення Майкла Макфола (Michael McFaul) щодо Путіна й Росії в Палаті представників Європейського підкомітету Комітету з міжнародних відносин. Стенограма слухань «Russia’s Transition to Democracy and U.S.-Russia Relations: Unfinished Business» доступна, окрім інших місць, на сайті Фонду Карнегі за міжнародний мир: carnegieendowment.org.

Розділ 1

У даних про зародження в Америці нафтової промисловості і місце в ній Джона Д. Рокфеллера я спиралася на: книжку Даніеля Єргіна (Daniel Yergin) «Prize: The Epic Quest for Oil, Money, and Power»; біографію від Рона Чернова (Ron Chernow) «Titan: The Life of John D. Rockefeller Sr.», а також інтерв’ю Браяна Лембса (Brian Lamb) з Черновим для C-SPAN; і роботу Г. В. Бренда (H. W. Brand) «American Colossus: The Triumph of Capitalism, 1865–1900». Стали в нагоді й датовані описуваним періодом часу репортажі про Рокфеллера, зокрема «History of the Standard Oil Company» авторства Іди Тарбелл (Ida Tarbell), «New Right» Семіеля Мільтона Джонса (Samuel Milton Jones) і написане 1915-го Чарльзом В. Еліотом (Charles W. Eliot) есе для видання «Атлантик манзлі» (під назвою «National Efficiency Best Developed Under Free Governments»). Доступ до інформації і тексту рішення у справі «Standard Oil Co. of New Jersey v. United States» також легко знайти. Швидкий і простий доступ надає Інститут правової інформації Корнельського університету на сайті www.law.cornell.edu.

Розділ 2

Проєкт «Рулісон» (як і проєкт «Plowshares» («Лемеші» загалом) був ретельно увіковічений в офіційних урядових документах, розробках і дослідженнях США. Більшість із них доступна на вебсайті Департаменту управління енергетики США: www.lm.doe.gov/Rulison. Серед найбільш вичерпних і корисних можна відзначити звіт керівника проєкту «Рулісон» за квітень 1973 року і чудову статтю під назвою «Economics of Nuclear Gas Stimulation», основним автором якої був Ґ. У. Франк (G. W. Frank) з «Оустрал ойл компані». Також стануть в нагоді матеріали про багаторічного очільника Комісії з атомної енергії Ґленна Сіборга (Glenn Seaborg), зокрема збірник його промов «Science, Man, and Change»; книжка у співавторстві з Бенджаміном С. Лоебом (Benjamin S. Loeb) «The Atomic Energy Commission Under Nixon: Adjusting to Troubled Times»; і його спогади про взаємодію з президентом Річардом М. Ніксоном та його адміністрацією, доступні на вебсайті Національної лабораторії Лоуренса Берклі при Міністерстві енергетики: www2.lbl.gov/Publications/Seaborg/NatService.htm.

Особливо корисним для розуміння деяких питань, пов’язаних з різними невоєнними ядерними проєктами, до яких вдавалася Комісія з ядерної енергії, стала розказана усно 1994 року історія одного давнього колеги Сіборга — Джона В. Гофмана, запис якої зробили співробітники лабораторії Берклі і Департамент з радіаційних експериментів при Міністерстві енергетики США, а також інтерв’ю Гофмана 1979 року, підготовлене Айліном Алфандарі (Aileen Alfandary) для «Пасифія редіо».

Я безмежно вдячна Честеру Маккурі (Chester McQueary) за захоплююче есе в «Хай кантрі ньюз» 1994 року, в якому він згадує свій досвід у день підземного ядерного вибуху.

До пречудових вторинних джерел інформації про проєкт «Рулісон» і аналогічних підривних заходів належать книжки: Скотт Кауфман (Scott Kaufman) «Project Plowshares: The Peaceful Use of Nuclear Explosives in Cold War America» і Рассел Ґолд (Russell Gold) «Boom: How Fracking Ignited the American Energy Revolution and Changed the World».

Життя Джорджа Мітчелла і його тривалі пошуки дієвих гідророзривних технологій, і прорив Ніка Стейнсбергера у випадку з реагентом на водній основі детально висвітлені в уже згаданій книжці «The Boom» і в «Frackers: The Outrageous Inside Story of the New Billionaire Wildcatters» Джорджа Цукермана (Gregory Zuckerman), а також у статті «The Dark Bounty of Texas Oil» Лоуренса Райта (Lawrence Wright) у «Нью-Йоркері» за 2017 рік.

Розділ 3

Історія повстання Міхаіла Ходорковского і його кончини широко висвітлювалася відповідно до того, як розгорталася, перестрибуючи зі сторінок, присвячених бізнесу, на перші шпальти. Блискучим посібником є стаття «The Wrath of Putin» Маші Ґессен (Masha Gessen) 2012 року для «Веніті фейр». Я вдячна Тейну Ґустафсону (Thane Gustafson) за колоритне представлення Ходорковского, «ЮКОСа» й особливо Джо Маха (Joe Mach) у книжці «Wheel of Fortune: The Battle for Oil and Power in Russia» і за чимало прекрасних виступів, які мали місце під час її презентацій. Сабріна Тавернайз (Sabrina Tavernise) із «Нью-Йорк таймс» підготувала один з найкращих репортажів про початок ХХІ століття в Росії, а її інтерв’ю 2001 року з Джо Махом — цілковите задоволення. Мені також стала в нагоді докторська дисертація «The Yukos Case: The