Стефані Маєр - Аптекар

class="p1">Цього разу жодної перуки не використовували, тільки легку стрижку, завдяки якій скидалось, що її волосся справді стильно пострижене. Здається, таке називають хлопчачою стрижкою з асиметричними пасмами. Колір — помірно білявий, завдяки чому колір її обличчя ніби світився і виграшно підкреслював форму її обличчя, чого не траплялось з її природним волоссям відколи… вона могла пригадати своє волосся привабливим.

— Я не жартую, — мовила Алекс. — Ти вчилась на косметолога?

Вал намащувала її тушшю такою твердою рукою, немов хірург.

— Ні, я ніколи надто не полюбляла школу. Мені вона завжди видавалась такою собі в’язницею, тому я не збиралась затримуватись там на додатковий час. Мені просто подобалось гратись зі своєю зовнішністю, створюючи нові образи під кожен настрій. Я багато тренуюсь.

— Гадаю, ти справді досягла висот. Якщо тобі колись набридне бути найпривабливішою жінкою на планеті, ти можеш відкрити салон краси.

Вал зблиснула своїми чудовими зубами.

— Я й гадки не мала, що колись захочу мати справжнього друга жіночої статі. Але це цікавіше, ніж я гадала.

— Аналогічно. Мені просто цікаво, але, якщо не хочеш, — не відповідай, але скажи, Вал — це Валері?

— Валентін. Чи Валентіна. Залежно від настрою та обставин, ім’я змінюється.

— А, — мовила Алекс. — Краще личить.

— Дуже по-моєму, — відповіла їй Вал. — Звісно, народилась я не з цим ім’ям.

— А чиє? — пробурмотала Алекс.

Вал кивнула.

— Цілком логічно. Батьки насправді не знали мене, обираючи ім’я. Звісно, воно не годилось.

— Я власне ніколи під таким кутом не розмірковувала над цим, але насправді все має сенс. Моя мати обрала ім’я для більш… жіночної дівчинки.

— А мої батьки, мабуть, вважали, що я буду дуже нудною дитиною. Я виправила це непорозуміння дуже швидко.

Алекс гигикнула. Віднедавна виявляється, що в цьому смішку ледве прихована паніка. Приємно було побалакати, як, на її думку, розмовляли нормальні люди, намагаючись не згадувати про те, що, можливо, це остання світська розмова, яку вона матиме за життя, але вона не могла зосередитися на жартах.

Вал поплескала її по голові:

— Усе буде гаразд.

— Ти не мусиш вдавати, що віриш в успішність мого плану. У нього маємо вірити лише ми, невдахи, які наражають себе на лінію вогню.

— Твій план непоганий, — переконувала її Вал, — просто я не з тих, хто любить ризикувати. І ніколи такою не була, — вона знизала плечима. — Якби я була сміливою, зробила б це.

— Я нечесно вчинила, попросивши тебе піти зі мною.

— Ні, чесно. Я… мені Кевін небайдужий. Частина мене не хоче повірити, що те, про що ти розповідаєш, справді йому заподіюють. Він завжди здавався таким невразливим. Саме це в ньому мене приваблює. Як я вже казала, я не смілива, тому мене зачаровують сміливі люди. А інша частина мене…

Вал на мить відхилилась назад, несподівано маленька щіточка з блиском для губ затремтіла. Її обличчя досі було ідеальним, але знову обернулось на лялькове. Витончене, але порожнє.

— Вал, з тобою все гаразд?

Вал кліпнула очима, її обличчя знову ожило.

— Так.

— Зігравши свою роль, ти поїдеш звідси, адже так?

— Звісно. У мене купа друзів, здатних мене захистити. Можливо, я навідаю Занга. Переконана, що він досі нудний, але в нього дивовижне помешкання в Пекіні.

— Пекін — чудова ідея, — Алекс майже зітхнула. Якщо вона переживе сьогоднішню ніч, вона зробить усе належне, аби отримати паспорт. Спустить решту своїх заощаджень — усі Кевінові гроші від наркотиків. Перебування десь поза зоною легкої досяжності американським урядом видається втіленням раю на землі.

— Якщо… хоча «коли», мабуть, більш доречне слово, — міркувала Алекс сама до себе. — Якщо ми не вийдемо на зв’язок до світанку, їдь навідати Занга. Якщо зможу, то зателефоную тобі з таксофона.

Вал ледь усміхнулась.

— У тебе є мій номер, — вона скривила губи. — Знаєш, є один чоловік… можливо, я зможу добути бронежилет для собаки-поводиря.

Алекс на мить пильно вдивлялась у неї, потім відчула, як морщиться її обличчя. У цьому новому самогубському плані ніяк не передбачалось, як Алекс може не наражати Ейнштейна на небезпеку.

— Пречудова думка, мені аж полегшало, — її вдячні слова не відповідали виразові обличчя.

Вал простягла босу ногу й провела нею по спині Ейнштейна, пестячи його. Він раз ударив хвостом об мармурову підлогу, але без особливого ентузіазму.

— Добре, — веселіше промовила Вал. — Ти готова. Я накину на себе речі, і ми йдемо.

Поки Вал зникла у вбиральні, Алекс подивилась на своє обличчя. Вал знову виконала свою роботу надзвичайно. Алекс мала привабливий вигляд, але не впадала в око. Волосся, цілком очевидно, було її власним, а це вкрай важливо; сьогодні, безперечно, її пильнуватимуть, а перука, майже напевне, її видала б. Вона мала більш-менш правдоподібний вигляд для ролі, яку обрала. Певна річ, їй було б зручніше взагалі без макіяжу — з власного досвіду вона знала, що люди в цьому середовищі постають саме такими, без зайвого галасу та марнославства. Але ж це просто багаж її минулого.

Вона нахилилась над Ейнштейном, який сидів на підлозі. Він поглянув на неї благальним поглядом. Вона погладила його морду, потім почесала за вухами.

— Я зроблю все, що зможу, — пообіцяла вона. — Без нього я не повернусь. Якщо я зазнаю невдачі, Вал подбає про тебе. Усе буде добре.

Вираз Ейнштейнових очей не змінився. Вони не приймали ані відмовок, ані втішливих призів. Тільки благали.

— Я спробую, — присяглась вона. На мить вона прихилила чоло до його вуха. А потім, зітхнувши, підвелась. Ейнштейн, поклавши голову на лапи, і сам зітхнув.

— Вал? — покликала Алекс.

— Дві секунди, — відповіла Вал. Голос лунав ніби здалеку, як з іншого боку футбольного поля. Ванна кімната була гарна — як у дорогому готельному номері люкс, але не така божевільна, як в іншому помешканні Вал. Можливо, розкоші тут приберегли для вбиральні.

Вона чула, як Вал зачинила двері у вбиральню, і підвела очі; Алекс аж підскочила від подиву через таку зміну, а потім кивнула.

— Слушний маєш вигляд, — схвалила Алекс.

— Дякую, — відповіла Вал. — З деякими особливостями життя шпигунів я спроможна впоратись.

Вбрання, яке одягла Вал, не було непримітним. На ній була сукня, що майорить, огортаючи її з голови до п’ят, немов сарі, але вкриваючи значно більше тіла; на сукні були елементи, подібні до шарфів, що спадали навколо неї, прикриваючи обриси її тіла. Видавалось, що сукня щойно з якогось авангардистського показу мод, та, мабуть, так воно й було. Така запам’ятовується. Але ззаду все, що можна було збагнути про її статуру, — що це висока жінка. На ній була густа темна перука зі штопороподібними кучерями, що вип’ячувались в