Блейк Крауч - Темна матерія

— Так, але я не збираюся відчиняти двері, і ти також.

Я повертаюся до Чарлі.

Він дивується:

— Я? А раптом я все зіпсую? А що, як я приведу нас в якесь жахливе місце?

— Я довіряю тобі.

— Я теж, — каже Даніела.

Я веду далі:

— Хоча двері відчинятимеш ти, шлях до цього нового світу насправді ми творили разом. Ми всі троє. — Чарлі напружено дивиться на двері. — Послухай, — кажу я, — я намагався пояснити тобі, як працює цей куб, але забудь усе на хвилину. Фокус тут ось у чому. Цей куб, по суті, не так уже й відрізняється від життя. Якщо ти заходиш у нього зі страхом, то й на виході ти знайдеш страх.

— Але я навіть не знаю, з чого почати, — каже він.

— Це — чистий аркуш.

Я обнімаю свого сина.

Я кажу йому, що дуже люблю його.

Кажу, що дуже пишаюся ним.

Потім ми з Даніелою сідаємо на підлогу, спираючись спинами об стіну, обличчям до Чарлі й до дверей. Вона кладе голову мені на плече й бере мене за руку.

Коли я їхав сюди минулої ночі, я думав, що боятимуся вступити в новий світ, але зараз я зовсім не боюся.

Мене переповнює дитячий захват від бажання подивитися, що ж там буде далі.

Поки мої рідні люди зі мною, я готовий на все.

Чарлі підходить до дверей і береться за ручку.

Перш ніж відчинити їх, він глибоко вдихає і озирається на нас, такий хоробрий і сильний, яким я його ще ніколи не бачив.

Чоловік.

Я киваю.

Він повертає ручку, і я чую, як засув зрушує з місця.

Яскраве світло лезом врізається в коридор. Це сяйво таке сліпуче, що я мушу на мить заплющити очі. Коли вони трохи звикають, я бачу силует Чарлі на тлі відчинених дверей куба.

Я встаю, допомагаю підвестися Даніелі, і ми підходимо до нашого сина, а холодний, стерильний вакуум коридору наповнюється теплом і світлом.

Вітер заносить у двері запах вологої землі й невідомих квітів.

Світ, омитий грозою.

Я кладу руку на плече Чарлі.

— Ви готові? — питає він.

— Ми тут, поруч із тобою.

«Темна матерія» була найважчою роботою за всю мою кар’єру, і я не проштовхнув би її через фінішну пряму без допомоги й підтримки цілого сузір’я щедрих, талановитих і чудових людей, котрі розганяли хмари на моєму небі, поки я її писав.

Мій агент і друг Девід Гейл Сміт цього разу творив справжні дива, а вся команда літературного агентства «Inkwell Management» була моєю опорою на кожному кроці написання цієї книжки. Дякую Ричарду Пайну за мудру пораду, надану саме тоді, коли ми потребували її найбільше. Дякую Алексіс Герлі за її проникливість та намір продавати моє творіння на міжнародному рівні. Дякую Натаніелю Джексу, видатному знавцю з оформлення ділових паперів.

Мій кіно- і ТВ-менеджер Анджела Ченг Каплан, а також адвокат у царині розважальної індустрії Джоел Вандерклут, виняткові. Мені пощастило, що вони були на моєму боці.

Команда видавництва «Crown» — це одні з найрозумніших людей, з якими мені коли-небудь доводилося працювати. Їхня пристрасть і відданість цій книжці просто вражаючі. Дякую вам, Моллі Стерн, Джуліан Павія, Майя Мавджи, Девід Дрейк, Діана Мессіна, Даніель Кребтрі, Capa Бедінгфілд, Сінді Берман, а також усьому колективу «Penguin Random House» за підтримку в створенні цієї книги.

І ще одне «дякую» моєму геніальному редактору Джуліану Павії, котрий підтримував і проштовхував мене, як ніхто інший, і зробив кращою кожну сторінку цієї книги.

Про сильнішу групу при створенні книжки «Темна матерія», фільму і документального фільму годі було й мріяти. Величезне «дякую» Метью Толмачу, Бреду Циммерману, Девіду Менперлу, Раяну Догерті та Енджі Джанетті з кінокомпанії «Sony». А також Майклу Де Люка й Рейчел О’Коннор, які з самого початку були найбільшими прихильниками цієї книжки.

Жак Бен-Зекрі була редактором усіх моїх романів серії «Облудні Сосни», і хоча цього разу це була не її книжка, вона поставилася до неї з усією увагою і турботою. Без її розуміння і проникливості «Темна матерія» залишилася б просто тінню самої себе.

Мені не вдалося б написати «Темну матерію» без роботи багатьох фізиків, астрономів і космологів, які присвятили своє життя пошукам фундаментальних істин про природу нашого буття. Стівен Гокінг, Карл Саган, Ніл Деграсс Тайсон, Мітіо Каку, Роб Брайнтон та Аманда Гефтер, саме завдяки їм я почав трохи розуміти усі ці «квантові» речі. Зокрема, елегантна аналогія Мітіо Каку про ставок, коропа і гіперпростір неабияк вплинули на моє розуміння багатовимірності простору і лягла в основу епізоду, коли Джейсон-2 розповідав Даніелі про мультивсесвіт.

Я мордував своїх перших читачів численними чернетками і дуже вдячний їм за неоціненну