Олександра Бракен - Темні уми

Проте я не хотіла робити ні одного, ні іншого.

Я відчула, як його губи опускаються з мого чола, нашіптуючи щось мені у вії, щоки, ніс. Його пальці почали гладити мої вилиці, але навіть вони завмерли, коли я, відсахнувшись, відвернулась від нього.

— Чого ти так боїшся? — прошепотів він ображено.

Невже колись цей хлопець справді був мені чужим?

Невже я справді колись думала, що зможу прожити життя, у якому немає його?

— Я не хочу тебе втратити.

Він розпачливо пхикнув, а коли заговорив, то його очі аж світилися.

— То чому ж саме ти продовжуєш мене відпускати?

Я так і не мала нагоди відповісти. За мить у хатину вдерлася Хіна, Зу плелася за нею вслід, сповістивши нас, що вони залишають табір.

— Гаразд, гаразд, поволі, — сказав Лаям.

Зу метушилась по кімнаті, збираючи речі, а Хіна торохтіла, наче з кулемета. Я й не знала, на кого звертати увагу — на подругу чи на дівчинку, яку та, вочевидь, обрала, щоби вона говорила замість неї. Щоразу, коли Хіна роззявляла рота, ми з Лаямом впадали у ступор.

Зу. Покидає нас.

Покидає.

Я перехопила її на півдорозі до шухляд, завертаючи її до дивана і силоміць усаджуючи. Мабуть, вона не помітила того, настільки ми приголомшені, бо обличчя у неї світилося радістю. Я дивилася на її усмішку, що, здавалося, наче потріскує від створеного самою ж Зу електричного струму, і відчувала, що всередині мене щось переможено стискається.

— Ми та ще троє, — задихано мовила Хіна. Цікаво, вона бігла аж із самого класу? — Двоє Синіх і Жовтий. Кайлі нарешті отримала дозвіл покинути табір.

Лаям оглянув усіх трьох, а тоді промовив:

— І піти… в похід?

Зу скривилась, так наче запитувала: «Ти серйозно?»

— Допоможи мені з цим. Скажи, що ти хочеш сказати.

Хіна нарешті замовкла, і на якусь мить, на одну божевільну мить я справді подумала, що Зу нарешті розтулить рота та все розповість. У Лаяма напружилось все тіло, так наче він також на це сподівався. Проте Зу знову витягла зі свого рожевого спортивного заплічника нотатник і написала акуратним, закрутистим почерком. А коли вона віддала нотатник, то дивилася хлопцеві просто у вічі.

Я хочу йти з ними до Каліфорнії.

Знаю, що я мала би тішитися за неї. Мала радіти через те, що вона нарешті змогла вийти і сказати нам саме те, що хотіла. Тільки мені навіть на думку не спадало ніколи, що вона уявляє майбутнє без нас.

— Я думала, що Кленсі відхилив прохання Кайлі покинути табір, — звернулася я до Хіни.

— Так і було, але вона сказала, що нарешті взяла його зморою.

— А що в Каліфорнії? — запитав Лаям, спершись об стіну.

— У моїх батьків там будинок, — пояснила Хіна, — і вони на нас чекають. Уряд Західного узбережжя не поверне нас знову у табори.

— А що з батьками Зу? — поцікавилася я. — Вони…

Треба віддати дівчині належне, адже вона здогадалась, що я намагалась у неї спитати.

— Мій батько вже давненько не розмовляє з дядьком.

— Зу, це далека дорога, — невпевнено почав Лаям. — А якщо щось трапиться? Хто ще йде з вами? Той хлопець, Телон?

Вона кивнула і зненацька поглянула на мене. Я намагалась обнадійливо їй усміхнутись, але боялась, що натомість розридаюсь. Ми всі чекали, поки вона, поспіхом дописавши ще одну записку, покаже її Лаямові.

Вам не доведеться більше за мене хвилюватися. Хіба це не добре?

— Мені подобається за тебе турбуватись. — Лаям поклав руку їй на голову. — Коли ви йдете?

У Хіни принаймні вистачило порядності вдати, що вона завинила.

— Власне, маємо рушати просто зараз. Кайлі хвилюється, що Кленсі може передумати. Він не надто… радів.

— Поспішно трохи, — вичавила я із себе. — Ви дійсно все обміркували?

Киваючи, Зу дивилась просто на мене. Наступна записка адресувалась нам обом: Я хочу бути з родиною. Але я не хочу, щоби ви на мене сердилися.

— Сердилися? — Лаям захитав головою. — Ніколи. Ніколи-ніколи в житті. Ти — моє дівчатко, Зу. Ми просто прагнемо, щоби ти була в безпеці. Я помру, якщо з тобою щось трапиться.

Почувся стукіт у двері. Телон, старший хлопчик із Жовтих з дредами на голові, з’явився першим, а за ним — із широко розплющеними очима Чабс. Лаям підвівся.

— Гаразд, — мовив він. — Я сподівався з тобою перебалакати.

Телон кивнув.

— Я здогадався. Кайлі та