Мішель Монтень - Проби

споглядальну і безобрядну, не дивуються, що є люди, які вважають, що ця релігія розтанула б і розтеклася у них між пальцями, якби вона не трималася серед нас більше тому, що стала знаком, іменем і знаряддям громадського неладу і поділу на партії, ніж за своїми внутрішніми якостями. Те саме і в наших диспутах: важливий вигляд, шати і високе становище промовця часто змушують вірити словам порожнім і безглуздим. Нікому і на думку не спаде, що у людини, такої шанованої і поважаної, нема за душею нічого, окрім поваги юрби, і що людина, якій доручається стільки справ, такій зарозумілій і пихатій, не більш уміла, ніж якась інша, що низько кланяється їй і нічиєю довірою не обтяжена. Не тільки слова, а й міни таких людей беруться до уваги, з ними рахуються, і кожен старається витлумачити їх у найкращий і найдокладніший спосіб. Якщо вони знижуються до бесіди зі звичайними людьми і їм доводиться вислуховувати щось, окрім виразів поштивого схвалення, вони розчавлюють вас авторитетом свого особистого досвіду: вони, мовляв, чули, бачили, робили то-то і то-то. Ви просто роздавлені кількістю прикладів. Я охоче заперечив би їм, що, скажімо, цінність досвіду, винесеного лікарем, полягає зовсім не в удалій практиці, не в простому обліку чотирьох вилікуваних чумних і трьох подагриків, і що досвід його нічого не доказує, якщо він не зумів добути з нього ніякої загальної думки і не може переконати нас у тім, що став краще розуміти своє діло. Так, у концерті ми чуємо не лютню, спінет чи флейту, а співзвуччя цих інструментів, разом узятих, те, що створюється їхньою взаємодією. Якщо мандри, здійснені важливими особами, і високе становище пішли їм на користь, хай вони доведуть це нам розвитком своєї здатності судження. Недостатньо накопичити досвід, треба його зважити і обговорити, треба його переварити й обдумати, щоб добути з нього всілякі доводи і висновки. Ніколи не було стільки істориків, як у нашу добу. Слухати їх завше добре і корисно, бо в складі їхньої пам'яті ми знайдемо для себе багато прекрасних і потрібних суджень і повчань. У житті це, звісно, велика нам підмога. Але не до цього ми зараз змагаємо — ми хочемо переконатися, чи достойні похвали самі по собі ці оповідачі і літописці подій.

Мені ненависна всяка тиранія — і в речах, і у вчинках. Я завжди повстаю проти суєтності, проти того, щоб зовнішні враження туманили нам голову, а що незвичайна велич деяких людей завжди викликає у мене певні сумніви, я зазвичай переконуюся, що вони, власне, такі самі, як усі.

Рідко буває здоровий розсудок у наших магнатів.

Ювенал, VIII, 73

Трапляється, що їх поважають і цінують навіть менше, ніж вони того насправді заслуговують, саме тому, що вони занадто багато до чого беруться і надто виставляють себе напоказ, не маючи для цього достатніх підстав. У людині, яка звалює на себе ношу, має бути більше сили й могуті, ніж її вантаж. У того, хто не використав своїх сил до краю, можна ще запідозрити будь-які можливості. Той же, хто упав під непосильним тягарем, усім показує, які кволі його плечі. Ось чому серед учених так часто ми бачимо розумово убогих людей, з яких вийшли б чудові ратаї, торговці, ремісники: такий рід діяльності цілком відповідав би їхнім природним силам. Наука — справа дуже нелегка, вона їх крушить. Механізм, яким вони є, і недостатньо могутній, і недостатньо тонкий, щоб обробляти і переробляти таку складну і шляхетну речовину. Наука придатна лише для сильних умів; а вони вельми рідкі. Кволі ж уми, за Сократовими словами, беручись за філософію, завдають лише шкоди її гідності. Зброя ця здається у благеньких піхвах і нікчемною, і навіть шкідливою. Ось як вони самі собі псують діло і викликають сміх.

Як спадкоємиця людського обличчя, мавпуля,

Яку хлопець для сміху вбере у розкішну тканину,

А залишить оголені плечі і зад, — то забава

Лиш на місяць.

Клавдіан, Проти Ентропія, І, 303—306

Достоту так само і тим, хто нами повеліває і править, хто тримає в руках своїх долю світу, недостатньо володіти розумінням середньої людини, могти стільки ж, скільки можемо ми; і якщо вони не перевищують нас достатньою мірою, то вже тим самим виявляються куди нижчими нашого рівня. Від них більшого сподіваєшся, більше вони і повинні робити. Мовчазність приносить їм часто більшу користь, не тільки тим, що надає солідної поважності, а й тим, що є іноді вельми для них вигідною і зручною. Так, Мегабіз, одвідавши Апеллеса в його майстерні, довгий час відмовчувався, а потім заходився розводити про його творіння, на що дістав таку різку відповідь: «Поки ти мовчав, ти нам здавався у своєму пишному наряді і золотих прикрасах чимось вельми значним. Тепер же, після того як ми тебе послухали, над тобою потішається мій найпослідущий підмайстер». Через своє високе становище, через його пишноту він не мав права виявляти невігластво простачиська і плести дурниці про малярство: йому треба було, не порушуючи мовчанки, зберігати такий вигляд, ніби він у цій царині дока. А скільком із моїх убогих духом сучасників напускна холодна мовчазність допомогла прославитися мудрими і тямущими людьми!

Чини і посади — так уже повелося — даються людині частіше із щасливої випадковості, ніж справді по заслузі. І здебільшого за це цілком даремно дорікають королям. Навпаки, треба дивуватися, як часто їм вдається зробити вдалий вибір за недостатнього вміння розбиратися в людях,

Знання люду свого — вища доблесть вождя.

Марціал, VIII, 15, 8

бо природа не наділила їх ні здатністю обняти хором таку велику кількість людей, щоб зупинитися на найдостойніших, ні даром зазирати нам у душу, аби дістати уявлення про наш погляд на речі і наші якості. Їм доводиться вибрати нас ніби навмання, залежно від обставин, від нашої родовитості, багатства, ученості, репутації — підстав вельми кволих. Той, хто зумів би знайти спосіб завжди судити людей з достойності і вибирати їх згідно з доводами розуму, вже самим цим установив би найдовершенішу форму державності.

Чудово! Даймо, що йому вдалося звершити це велике діло. Це вже дещо, але ще не все. Бо справедливий вислів, що про даний світ годі судити лише з наслідку походу. Картагенці покарали своїх воєначальників за неправильні постанови, навіть якщо з щасливої випадковості діло обернулося добре. А народ римський нерідко відмовляв у тріумфі верховодам, що здобули великі і дуже вигідні державі перемоги, тільки за те,