Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

дев’яносто першого року, коли їй було дванадцять років. У журналі такий запис відсутній. Я саме хотів просити тебе пошукати цю справу.

— Якщо велося слідство, то про нього, звичайно, має бути запис в журналі. Його відсутність незаконна. Ти справді виявив такий факт?

— Ні, але моє джерело говорить, що воно не відмічене в журналі.

Малін помовчала секунду:

— А наскільки можна покластися на твоє джерело?

— На нього можна покластися цілком.

Малін ще трохи помовчала. Висновок спав їм на думку одночасно.

— Служба безпеки, — сказала Малін.

— Бйорк, — додав Мікаель.

Розділ 24

Вівторок, 5 квітня

Пер-Оке Сандстрьом, сорокасемилітній незалежний журналіст, повернувся до себе додому в Сольну невдовзі по півночі. Він був трішки напідпитку, позаяк намагався алкоголем приглушити паніку, що затаїлася десь у животі. Весь день він провів нічого не роблячи, мало не вмираючи від страху.

Минуло вже майже два тижні з того часу, як в Енскеді був застрелений Даґ Свенссон. Того вечора почута по телевізору новина приголомшила Сандстрьома. Він навіть відчув приплив полегшення і надії: Свенссон мертвий, і тим самим, можливо, буде покінчено з книгою про трафік секс-послуг, у якій він збирався викрити Сандстрьома. От дідько! Через одну зайву шльондру і так ускочити!

Він ненавидів Даґа Свенссона. Він благав його і вмовляв, буквально повзав на колінах перед цією сволотою!

У день після вбивства Сандстрьом, охоплений ейфорією, не міг доладно мислити. І лише наступного дня він по-справжньому задумався. Якщо Даґ Свенссон працював над книгою, в якій він збирався виставити його перед людські очі як насильника з педофільськими нахилами, то можна було з достатньою мірою ймовірності припустити, що поліція докопається до його витівок. Господи! Його ж можуть запідозрити в убивстві!

Його панічний страх дещо вгамувався, коли в усіх газетах на першій сторінці з’явилася фотографія Лісбет Саландер. Хто, чорт забирай, така ця Лісбет Саландер? Він нічого про неї не чув. Але поліція очевидячки вважала її головною підозрюваною, і, згідно з публічною заявою одного прокурора, справа вже йшла до розкриття вбивства. Можливо, інтерес до його персони не встигне виникнути. Проте він з власного досвіду знав, як журналісти часом притримують деякі матеріали і записи. «Міленіум». Паршивий, брудний журнальчик з незаслужено гарною репутацією! Насправді він такий же, як усі решта. Риють землю, здіймають галас і заподіюють шкоду людям.

Він не знав, у якій стадії перебуває робота над книгою, не знав, що їм відомо, і йому ні в кого було запитати. Він почував себе ніби в якомусь вакуумі.

Весь наступний тиждень він раз у раз переходив від паніки до ейфорії. Поліція його не шукала. Можливо (щастить же іноді дурням), він вийде сухим із води. А якщо не пощастить, то його життя скінчене.

Він вставив ключ у замок і повернув. Відчинивши двері, він раптом почув у себе за спиною шипіння, і його охопив паралізуючий біль у попереку.

Гуннар Бйорк ніяк не міг заснути і сидів на кухні в піжамі й халаті, роздумуючи в темряві над своєю дилемою. За всю свою багатолітню кар’єру він ще жодного разу не потрапляв у таку неприємну ситуацію. Раптом задзвонив телефон.

Спершу він не хотів відповідати. Поглянувши на годинник, він побачив, що йшла вже перша година, але телефон дзвонив і далі, і після десятого дзвінка він не втримався. А може, це щось важливе!

— Говорить Мікаель Блумквіст, — почулося в слухавці.

Дідько, тільки цього бракувало!

— Вже перша година ночі. Я спав.

— Даруйте. Але я подумав, що вам буде цікаво дізнатися те, що я вам скажу.

— Що вам треба?

— Завтра о десятій годині я влаштовую прес-конференцію з приводу вбивства Даґа Свенссона і Міа Берґман.

Гуннар Бйорк насилу проковтнув застряглий в горлі клубок.

— Я збираюся розповісти про деталі незакінченої книги Даґа Свенссона про секс-мафію. Єдиним клієнтом повій, якого я збираюся назвати на ім’я, будете ви.

— Ви обіцяли, що дасте мені час…

Почувши панічний страх у своєму голосі, він замовк.

— Минуло вже кілька днів. Ви обіцяли зателефонувати мені після вихідних. Завтра — вівторок. Або ви будете говорити, або завтра я проводжу прес-конференцію.

— Якщо ви влаштуєте прес-конференцію, то ніколи нічого не почуєте про Залу.

— Можливо. Але тоді це буде вже не моя проблема. Тоді вам доведеться пояснювати не мені, а офіційним слідчим. І зрозуміло, усім ЗМІ Швеції на додачу.

Подальші перемови були марні.

Бйорк погодився на зустріч з Мікаелем Блумквістом, але зумів відстрочити її до четверга. Ще один короткий перепочинок. Але він був підготовлений.

Тепер або пан, або пропав!

Сандстрьом не знав, скільки часу він пробув непритомним, але, прийшовши до тями, зрозумів, що лежить на підлозі своєї вітальні. У нього боліло все тіло, і він не міг поворухнутися. До нього не відразу дійшло, що руки в нього зв’язані за спиною чимось схожим на ізоляційну стрічку і ноги теж зв’язані. Широким шматком тієї ж ізоляційної стрічки у нього був заклеєний рот. У квартирі було запалене світло, жалюзі опущені. Він не міг зрозуміти, що відбувається.

Потім він розчув якісь звуки, що доносилися з його кабінету. Він затих і прислухався: чути було, як там хтось висуває і засуває шухляди. Грабіжники? Він розрізнив шелестіння паперу: хтось копирсався в його шухлядах.

Минула ціла вічність, перш ніж ззаду почулися кроки. Він спробував повернути голову, але нікого не розгледів.

Він намагався зберегти спокій, але раптом через його голову ковзнув мотузяний зашморг. І затягнувся на шиї. З переляку в нього мало не випорожнився кишечник. Поглянувши вгору, він побачив, що мотузок тягнеться до блока, прикріпленого до гака, на якому раніше висів кімнатний світильник. Тут його ворог підійшов до нього з іншого боку й опинився, в полі зору. Першою показалася пара маленьких чорних чобітків.

Він не знав, що сподівався побачити, проте, підвівши очі, пережив сильне потрясіння. Першої миті він не впізнав божевільної психопатки, чия фотографія з самого Великодня красувалася в усіх кіосках «Прес-бюро». Зараз у неї була коротка стрижка, і вона не скидалася на свою фотографію в газетах. Вона була в усьому чорному — в чорних джинсах, чорній розстебнутій короткій бавовняній курточці, чорній майці і чорних рукавичках.

Але найбільше його налякало її обличчя. Вона була загримована: на губах чорна помада, чорна обвідка навколо очей і жахливі різкі чорно-зелені тіні, а решта обличчя вимазана білилами. Від лівої скроні до правої сторони підборіддя йшла через усе лице широка смуга червоного кольору.

Виходила якась гротескова маска, і вигляд у неї був геть божевільний.

Його мозок