Поліна Вікторівна Жеребцова - Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.

і ввічливий. Я заходжу, вибираю книжки для продажу. Риюсь у величезних ящиках. Шукаю ходовий товар. Ми все записуємо. Рахуємо. Інколи п’ємо чай.

Читала книжку оповідань. Автор — емігрант із СРСР, В. Максимов. Чудова крихітка Таміла спить. Я люблю дивитись, як сплять діти. Ми виконали свій концерт. Танці й пісеньки перед денним сном. Тепер вона сміється вві сні. Її сусід із під’їзду Хамзатик теж у нас. Це дуже добрий маленький лицар двох років. Як я хочу собі таких діток!

Холодно. Скоро сніг. Пічка газова в нас вутла, гріє погано, у квартирі морозно.

Будур

04.12.

Вегетаріанця на Північному базарі не бачила. Цей чеченець — патріот своєї віри. Але його дружина й дочка бігцем утекли від нього в центральну Росію.

Учора я одержала допомогу у зв’язку з безробіттям — 750 рублів! Ще до цієї видатної події я купила собі зимове взуття. «Мачі» (взуття чеченською мовою) за 700 р. і дві теплі хустки собі й мамі. Тепер я передусім роздам борги — Мадині й Соні з Центрального ринку. Скоро — свято Ураза-Байрам. А я хворію! Знову відмовляє шлунок. Подругу Мар’ям усі дні я не бачила. За місяць мені до інституту! Хочу, як завжди, вчитися на відмінно!

Мені скоро багато-багато років. Уже прожиті роки, до країв заповнені нескінченною ворожнечею та хворобами. Іноді я питаю себе: може, краще померти? І народитися заново! В іншій державі. Там, де немає війни. Тоді я могла б із раннього дитинства зайнятися йогою й карате.

Але неможливо вгадати, куди захоче вселитися моя душа. Раптом те, інше тіло захопиться наркотиками, випивкою або палінням сигар? Який жах! Біда в тому, що тоді я буду вже зовсім не я.

Сиджу вдома. Дітей не привели нікого. Зашиваю старі черевики, на той випадок, якщо промокнуть нові. Справи такі: холодно й голодно. Поряд щодня триває зла війна. Особливий світ ненависті.

У моїх ровесників інакше життя. З розвагами! Із закоханостями!

Царівна Будур

06.12.

Марх дал кхобал Дойл! Сьогодні — Ураза-Байрам! Ми ходили всіх вітати. Роздали жуйок і цукерок дітям!

Вирішили навідати родину міліціонера, там, де дружина Пліткарка. І от я в них за столом! Ріжу торт. У цій родині ми перші гості. Нас приголомшили шикарні речі, кришталь, срібло! Відмінно сервірований стіл!

До нас додому рано-вранці теж приходили сусіди — вітати. Ми відвідали перший поверх. Гостинну Яху. Подорікали їй за торгівлю горілкою. Але вона віджартовувалась і казала, що жити якось треба.

Вобла не привітався. Він удає з себе чистокровного чеченця. А його мама росіянка! Так само, як моя. І його сестру насправді звати Наталі, а не Маліка. Але пиха, навіть ненависть виявляються чітко. Цей молодий сусід показує: він — затятий супротивник росіян. Дурний! Нічим не зайнятий. Ні навчанням, ні працею.

Ми були в гостях у Зайчика. Поздоровляли родину доброго Джамалая, сусіда з приватного сектора. У цій чеченській родині — чудові сини! Вихована красуня дочка.

Солдати російські постріляли трохи. Метушилися на «Вишці» — дев’ятиповерховому напівзгорілому будинку, де в них пост.

Хочу записати сон. Я його добре пам’ятаю. Хоча снився він давно. 1999 року. Уві сні я заходжу в світле приміщення. Бачу: на столі лежить старовинна книга. У кімнаті невеликий диван. Сидять на дивані двоє. Чорнява дівчина. Має 25 років. Одягнена просто: сині джинси й майка. А поруч із нею хлопець. Він старший. Вогненно-рудий блондин! Дівчина каже мені:

— Підійди! Я покажу тобі книгу.

Я наближаюсь. На мені синя сукня з золотим шиттям. Велика біла хустка на голові. Раптом із коридору мене покликали. Я добре знаю, це Аладдин! Я не дійшла до дівчини й повернула до нього. Дівчина спритно підбігла і вчепилась мені в руку. Не відпускає.

Навколо незнайомки з мого сну, навколо рудого хлопця по всій кімнаті розлилося яскраве золоте світло, немов пульсує гігантська аура. Я відчула — непритомнію. Нудота. Запаморочення. Стан схожий на загальний наркоз під час операції. І тут із туалету, з брудом і зі щурами, витикається Аладдин! Отаке казна-що! Аладдин тягне мене за другу руку до себе! І мені все гірше й гірше. Я майже помираю.

«Невже з Аладдином мені буде краще, ніж із цією дівчиною і з рудим хлопцем?» — думаю я. І силкуюся прийняти правильне рішення. Але сил немає.

Аладдин ривком вивільняє мою руку від дівчини. Фатальну роль відіграли моя слабкість, погане самопочуття. Він затяг мене в туалет. Миттю зачинилися двері! Стало темно. Ані краплинки світла! Аладдин зрадів. Заявив:

— Все! Тепер ти наша! Ти з нами!

Будур

07.12.

Учора в нас були гості: дівчинка Мар’ям, із нею дитина з карате — чарівна дев’ятирічна Хеда — та її братик. Нас провідали Люда з онучкою Айшею та Алла — мама маленької Таміли. Пізніше, ввечері, ми побували в гостях у нашої покровительки — Таїси. Зустріли нас галасливо й радісно. Ми їли салат олів’є! До Зайчика не встигли зайти.

Чотири роки тому можна було написати: А + Ф =… Але не тепер.

08.12.

Я об’їлася! Було стільки їжі! Ми пішли до Мар’ям на Ізумрудну вулицю. Вони пригостили нас смакотою, поминаючи нещодавно загиблого на ринку брата Мар’ям. Мати Мар’ям виконувала роль суфлера, підказуючи моїй мамі, як чеченською мовою сказати слова співчуття батькові Мар’ям. Мама все знала, але так розхвилювалася, що забула потрібну фразу. Батько Мар’ям у великому горі. Від вибуху, підлаштованого їхньому автобусу, загинув його єдиний син.

Дорогою назад провідали родину Командира. Зайчик була привітна й хлібосольна. Бачили Вегетаріанця. Він люб’язний і простий. Привітав нас зі святом. Подарував 100 р.

Тодді, чиї книжки я продавала, не було вдома. Я залишила йому записку з «приколом»: «Була. Цілую. Фатима».

У нашому дворі живе нова чеченська родина. Чоловік — охочий до спиртного швець. Його дружина — проста чеченська жінка. Працьовита багатодітна мати. Сьогодні вони запросили нас до себе в гості. Пригощали домашнім пирогом, абрикосовим варенням і чаєм.

Темнішає.

Минулої ночі до мене в сон прийшли двоє. Обоє — померлі. Тьотя Мар’ям (вона нещодавно померла від раку) і мій любий дідусь Анатолій, батько моєї мами. Тьотя Мар’ям спитала:

— Можна, твій дід до тебе підійде? Він хоче побачитись. Мене послали по твій дозвіл. Він християнин, ти можеш його не прийняти.

Я відповіла:

— Нехай заходить. Я сумую. Я хочу його бачити!

І негайно з’явився мій дорогий дідусь! Журналіст-кінооператор. Чудовий автор віршів і знавець розіграшів. Ми поговорили.

Треба помолитися за