Максим Іванович Дідрук - Доки світло не згасне назавжди, Максим Іванович Дідрук

• Музей етнографії та екології Карпатського краю у м. Яремче;

• Центральна районна бібліотека м. Бучач;

• Бережанський краєзнавчий музей;

• Кременецька центральна бібліотека ім. Юліуша Словацького;

• Міська публічна бібліотека м. Ходорів;

• Бібліотека-філія № 34 ЦБС для дорослих міста Львова (Винники);

• Молодіжний хаб м. Доброслав;

• Центральна районна бібліотека (Березівка);

• Здолбунівська районна бібліотека для дітей та юнацтва;

• Володимирецький районний колегіум;

• Центральна міська бібліотека ім. Л. Толстого (м. Шостка);

• Городищенська центральна районна бібліотека ім. В. Симоненка.

Ну й насамкінець — кажу спасибі всім, хто читає мої книги. Ви даєте можливість жити тим життям, про яке я мріяв, будьте певні, я про це не забуваю, саме тому кажу: ваша думка важлива. Не лінуйтеся, пишіть відгуки — про прочитане на цих сторінках, про почуте в турі, про побачене в мобільному додатку, взагалі про все, що ми з командою для вас робимо, — і позначайте їх хештегом #ДокиСвітло. Ви ж знаєте, я читаю їх усі. Без винятку.

facebook.com/kidruk

twitter.com/max_kidruk

instagram.com/max.kidruk

Додатки

1

Уляна Джикія не хотіла ні заміж, ні вагітніти, проте впродовж 1992 року успішно впоралась і з першим, і з другим, після чого заспокоювала себе лише тим, що принаймні одруження було заплановане та здавалося недаремним. Не те щоби вона зовсім не любила Григора — Статник був розумний, міг розсмішити мертвого, й до весілля вони аж півроку зустрічались, а це у випадку Уляни, яка змінювала чоловіків частіше за рукавички, щось та й означало, — проте якби не «Азовмаш», який виділяв квартири тільки сім’ям, навряд чи коли-небудь вийшла б за нього.

Квартиру їм зрештою не дали, тобто одруження таки виявилося даремним, але не суть. Тоді, 1992-го, роботи в Маріуполі вистачало, проблема полягала в тому, що за неї не платили, тому Улянина вагітність стала для Григора цілковитою несподіванкою. Подружжя навіть обговорювало можливість аборту, й наче обоє були не проти цього, проте чомусь не наважились, і в грудні на світ з’явився маленький і зморшкуватий, як чорнослив, Дем’ян Статник.

Уляна й до того мала нестерпний характер, а після народження дитини взагалі перетворилася на гарпію. Жінка заледве не втрачала розум від дитячого крику, не могла дивитися на брезкле після пологів тіло й буквально задихалася в чотирьох стінах. Якийсь час Григір намагався її підтримувати, та марно — Уляна цвіркала жовчю на кожне його слово, зривалася на немовляті, — й зрештою чоловік замкнувся, почав навмисно затримуватися на роботі, а потім провалився в багатотижневий запій.

У липні 1993-го, за день до того, як синові виповнилося сім місяців, Григір Статник полетів на роботу до Індії. Він не хотів залишати дружину саму — не через Дем’яна, просто не хотів, — але розумів, що їхати мусить: «індійськими» грошима можна було оплачувати няньку, що на той момент принаймні частково вирішувало їхні проблеми.

Перед його від’їздом колись запаморочлива Улянина краса, нібито, безповоротно зів’яла: темні кола під очима, зблякла шкіра, прищі та ламке волосся робили її щонайменше на десять років старшою. Утім коли за півроку Григір повернувся з відрядження, дружину було не впізнати: сліпучо гарна та впевнена в собі — ще більш зваблива, ніж до одруження. І це дивувало, позаяк Уляна так і не навчилася давати раду малому. Чотирнадцятимісячний Дем’ян уже ходив, а жінка й досі ніби вперше тримала його в руках: не могла ні повзунків переодягнути, ні навіть погодувати малюка спокійно.

Через місяць «Азовмаш» підписав новий контракт з індусами, і Григір вирушив працювати на завод у місті Бокаро. Прибув до Маріуполя в листопаді 1994-го, на день раніше від запланованої дати, й виявив, що Дем’яна вдома немає. Поцікавився в Уляни, чому не сказала, що віддала малого в садок, на що дружина муркнула щось нерозбірливе й забралася з квартири. За півгодини вона прибігла з Дем’яном на руках, але навідріз відмовилася говорити, хто й де за ним наглядав (Григір не дуже й наполягав). У грудні 1995-го чоловіка знову відрядили до Індії.

Григір підозрював, що дружина зраджує йому. Він не мав доказів, однак Уляна була надто гарна та що важливіше — ненаситна в ліжку, щоб упродовж такого тривалого проміжку часу обходитися без чоловіків. Відмовитися від відряджень він також не міг: їм потрібно було за щось жити.

Улітку 1996-го, коли Григір на два місяці прилетів додому, його син уже розмовляв. Хлопчик був жвавий і допитливий, але якийсь немовби чужий, що було геть неприродно. І якщо стосовно самого Григора це якось пояснювалось тим, що малюк майже не пам’ятав батька, то підозріла скутість і вимушеність у спілкуванні з Уляною насторожували. Григір обережно порозпитував і сторопів, коли Дем’ян, знітившись, шепнув йому на вухо, що хоче додому. Чоловік поцікавився, де його дім, і тоді хлопчак розповів про якесь інше місце, де він мешкає з бабусею.

Григорові відняло мову. Яке місце? Яка бабуся? Улянині батьки жили в Кутаїсі та з часу шлюбу жодного разу до них не показувалися. Він улаштував дружині допит, але Уляна відмахнулася, мовляв, не роби з мухи слона: вона домовилася з однією пенсіонеркою, і та час від часу доглядає хлопчика. Григору це не сподобалося, він запитав, чому б не віддати малого в садок? Ледь почервонівши, Уляна відповіла, що вже віддала, та бабуся сидить із Дем’яном, коли вона не встигає забрати сина із садочка або ж Дем’ян з якихось причин не може його відвідувати.

Того дня вони розсварилися вщент, а потім не розмовляли протягом тижня.

Наприкінці серпня Григір Статник знову подався до Індії.

Так тривало ще рік — чоловік по півроку проводив за кордоном, приїжджав не більш як на місяць, завалював сина подарунками, сварився з дружиною та знову їхав, — аж поки наприкінці зими 1997-го Уляна припинила відповідати на листи та телефонні дзвінки. Григір набрав колегу та попросив з’ясувати, що сталося. Той сходив до заводського гуртожитку й виявив, що кімнату Статників замкнено, а на стукіт у двері ніхто не відповідає. Чоловік згаяв півдня, щоби зв’язатись із завідувачкою синового дитсадка. Жінка трохи здивувалася його прискіпливості, але запевнила, що з хлопчиком усе гаразд: щодня Дем’яна справно приводить і так само справно забирає додому його «бабуся».

Наплювавши на контракт, чоловік першим рейсом вилетів до України. Дістався до Маріуполя та передусім заскочив до гуртожитку. Із шафи зникли Улянині речі, а разом із ними всі Григорові заощадження. На столі в кімнаті він помітив коротенький, від руки лист і документи про розірвання