Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

– Так! Так! – запищала малявка, плескаючи в долоні... Принц же тільки статечно кивнув.

Аня стояла на сходах, спостерігаючи весь цей цирк... Вона ще не встигла запахнути нове пальто, пояс тримала в руках... Бежевий кашемір злегка розкрився, відкриваючи елегантну ніжку в чорній туфельці, аж до талії, зверху теж була “дірка” в обороні, через яку було видно зелені спалахи камінців у ланцюжку на її шиї. Хоча... – замислився Макс на секунду, – чи прогалина це в обороні, чи зброя, що збиває з ніг незахищений чоловічий розум? Швидше друге. Молода жінка була зухвало красива. Хоч приблизно це він уже бачив, але то було не повне перетворення, а зараз воно завершилося – гусениця стала метеликом. Крім старого одягу, Аня нарешті позбулася внутрішнього напруження останніх років і видно, що дуже хотіла бути щасливою.

– Е... Прекрасна Леді... я щасливий вас бачити... – нарешті сказав він їй, ледь зміг відволіктися. – Як символ вашої краси, зрівняної лише з живою природою, я підношу вам цю квітку... – Макс вручив їй темно червону троянду на не надто довгому стеблі, колючки було видалено так, щоб жінка не поранила руки. Насичений червоний колір гарно виглядав у її руках на тлі чорноти сукні. – Дозвольте провести вас, Прекрасна Леді, до карети... – Аня теж нарешті відмерла й, акуратно ступаючи сходами, продовжила спускатися.

– Макс, звідки ти взявся? – запитала Прекрасна Леді.

– Як звідки? о... це довга історія. Спочатку була темрява... і сказав Бог – Хай буде світло! – і стало світло... а далі…

– Макс, я тебе вб’ю…

– Не варто турбуватися, але вам доведеться витримати конкуренцію з Тетяною Миколаївною за право вбити мене першою…

– Як я її розумію, – пробурмотіла Аня, уважно стежачи, щоб не оступитися.

До РАГСу вони прибули без запізнень, машина від’їхала на стоянку, а вони, всі разом, змішалися із запрошеними. Народу було чоловік п’ятдесят. Вони практично нікого не знали, крім кількох дівчат із роботи. Батьків у Тані не було, у Віктора ж був тільки батько. Молоді щось запізнювалися, але буквально вже через п’ять хвилин під’їхав шикарний білий мерс, звідки випурхнула білосніжна діва і її майбутній король. Сукня нареченої, як і думав Макс, була білою. Танька пішла шляхом, що краса – це простота, і відмовилася від пишних спідниць і всього іншого. Тільки обізнані й розуміючі люди могли оцінити удавану простоту її сукні. Вона спадала легкою хвилею, нагадуючи в цьому грецьку тогу, м’яко огортаючи тіло дівчини і передаючи всі його вигини в потрібних місцях. Витончене декольте акуратно оголювало те, що треба було оголити, задаючи думкам напрямок, шлейф фати був заколотий шпилькою, а на голові виблискувала камінням крихітна діадема. “Ой, мама моя... – Максу хотілося протерти очі – у скільки ж Вітьці обійшлося це вбрання... хоча... до біса! Жінки мають бути щасливими, тож, закрий рота, міщанин і скнара”... – покартав себе. Наречений майже відповідав звичаям – світла пара, без краватки, просто й акуратно. Усі рушили в приміщення. Сама церемонія була досить убога, хоч ведуча і старалася. Однакові слова і побажання не залишали простору для емоцій. Макс згадав і потихеньку почав розповсюджувати на всіх свій вплив. Радість, доброзичливість, нехай усі розслабляться і відпочивають, беручи участь у створенні чужого щастя.

Після церемонії, свідок оголосив, що молоді хочуть з’їздити на пам’ятне їм місце і чекають на всіх у ресторані “Стара Прага” – ну, треба ж... хто б сумнівався – за годину. Макс і компанія прорвалися привітати молодих, Федя подарував нареченій букет, дівчата акуратно пообіймалися, і Максим із задоволенням побачив в очах Тані певний подив, з яким вона роздивлялася новоспечену Анну. Молоді кудись випурхнули, а гості почали потихеньку прямувати в бік ресторану. Хтось хотів прогулятися, бо погода дозволяла, але Макс запропонував Ані все ж їхати, щоб вона з незвички не змучила ноги, бо до вечора ще довго.

У ресторані все та ж дівчина на вході впізнала його. Навіть зал був той самий. Природно тільки, що прикрашений по-іншому... Залишивши верхній одяг у гардеробі, Анна накинула на плечі лише легку шаль у сіро-білих тонах. Розташувалися вони в барі, Макс замовив собі й дамі каву та трохи шампанського, дітлахам – шоколадний напій і фруктову нарізку. Взявши з них обіцянку нікуди не виходити, нікому не заважати і голосно не кричати, їх випустили на волю досліджувати місцевість.

– Ну, як ти? Як настрій? – Максим щосили заряджав Аню позитивом. Побоювався, що вона не витримає і втече, як та сама Попелюшка. Але все було в порядку.

– Нормально. Звісно незвично дуже, але я швидко втягуюся.

– Спробуй вино... досить смачно, я навіть не очікував. Іноді допомагає розслабитися.

– Макс, ти ж мене не кинеш? А то мене вкрадуть, усі так дивляться…

– А чого ж ти думала? На таку-то красуню і не дивитися... Звісно, не кину... хіба що ти сама захочеш втекти... – він легко ворухнув пальцями, зображуючи політ метелика…

– Макс! – Аня обурено глянула на нього.

– О, ходімо, Прекрасна леді... молоді приїхали, починається...

“Каву і шампанське вона все-таки випила”... – зазначив про себе хлопець.

Стіл був встановлений літерою П. Досить широко, тож усередині літери можна було робити щось іще. Народ розсаджувався як зазвичай – купками, поруч із тими, кого знали. Макс потягнув Аню ближче до молодих. Дітвора влаштувалася за окремим столиком разом із парою дівчат, віку Федора й одним хлопчиськом, трохи молодшим за Ольку. Тамада легко і невимушено вів церемонію, керуючи компанією, яка, втім, зовсім цьому і не опиралася. Більшість присутніх були приблизно одного віку. Свідок і ще двоє хлопців та одна дівчина були друзі Віктора і його ж співробітники. Дві інших дівчини – Марія та Інна з бухгалтерії заводу, ще дві – Рита й Оля – підлеглі Тані. Крім батька Віктора, було ще кілька його родичів. Всі інші гості були не пов’язані з роботою або сім’єю молодят, але це були всі ті люди, кого вони дійсно хотіли бачити поруч із собою у свій найкращий день.