Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Глава двадцять шоста. 22-ге жовтня, субота, день 48-й

Коли він прокинувся, надворі було ще досить темно. Бігати сьогодні не хотілося, хоч часу було ще чимало. Ах, чорт... поголитися він учора таки забув. Ну що ж – доведеться старатися і терпіти. Заліз у душ, розпарив морду лиця і швиденько обчухрав новим лезом. Будемо сподіватися, що обійдеться без подразнення. Ха… можна ж загоїти все… вміє ж тепер… от, телепень… А то що це – всім дівулям красоту поробив, а сам має з подразненням ходити?

Підгодував кудлатого і випустив його гуляти. Пес сам чудово справлявся з виходом надвір, допомагати було не треба. Відтоді, як основна загроза його життю була ліквідована, він почувався господарем тутешніх місць. Сусіди ставилися до нього поблажливо – він не паскудив, стіни не мазав, не палив у ліфті, як і раніше, грався з дітьми і не кривдив котяче плем’я. Але шанував по-справжньому він одного тільки Макса.

Випровадивши кудлатого, пішов на кухню. Хотілося чогось пожувати. На весілля треба йти в міру голодним, щоб не об’їдатися там, але й мати свободу пересування, щоб їжа не підпирала язика. Збацавши собі салат і яєчню з шинкою, какао з тостами, поснідав і був цілком задоволений. До сьомої має підійти Сашко – вони домовилися, що той пережене джип до себе, в загородку. Там, якщо що і показати можна буде і там його точно ніхто не побачить, навіть випадково. Макс уже забрав з-під коріння дерева ключі й техпаспорт. Якщо все так піде, як задумано, то машина дасть йому ще тисяч сто вісімдесят-двісті на додаток до тих трьохсот шести десяти, що вже є. Ні, вже не триста шістдесят... трохи менше. Він же витратив на Аню і ще на усякий дріб’язок теж було... До біса, це все не критично для розуміння. Х танків, або Y, – згадав армійський анекдот. Якщо ще й квартира піде, то більше половини лимона точно вийде. На всі його покупки має вистачити з десяток тисяч. Решту треба заховати і витрачати за потребою і бажанням. Трохи сумно зітхнув. Жінки ось і вся його потреба на даний час. З Ані він, звісно, нічого вимагати не збирався. Якщо вона й віддаватиме – то тільки після того, як уже “встане” на ноги. Вона страшенно образиться, якщо не взяти. Ну, на їжу ще треба... Машину доробити і потрібне в лісовий дім купити. «На одяг зимовий ще», – згадав. Більше так ніби нічого. Звісно гроші не повинні лежати мертвим вантажем, але нічого. Нехай поки що полежать. Потім розберемося. Ближче до весни. На той час усе проясниться, може й заробіток якийсь підвернеться.

У двері подзвонили. Прийшов Саша. Макс накинув куртку, хлопці тихенько вийшли на подвір’я і, не розмовляючи, пройшли в глухий закуток, закритий виноградом, який ще не облетів до кінця. “Дідько... – пошепки вилаявся Макс... – за цей час аккум міг здохнути”... – Але диво німецького автопрому завелося з півоберта. Саня задоволено кивнув і показав Максу великий палець. Блимнувши габаритами позашляховик, тихо бурчачи, виїхав з двору і зник у провулку. Вони ще тоді вирішили, що так безпечніше – вивезти машину рано вранці в суботу – людей мало, шанс, що побачить хтось зі “знаючих”, мінімальний. А на вівторок уже й покупець має підійти. Начебто якраз горець, аж сказився, коли фотку побачив. Сказав Сані, що вони замовити такий хотіли, але треба чекати довго. А йому треба вже на наступні вихідні. І комплектація як він хотів. А те, що без документів – так йому все одно, він Сашу знає, знає, що крадене той не штовхає. Макс сказав, що хотів би за неї двісті штук, вийде вище – Саня може забирати все собі, як комісію за посередництво. А якщо і менше – то все одно половина хай йому буде. Але Саня вперся і зійшлись вони лише на десяти відсотках. В чому була така причина Макс так і не зрозумів. У підсумку всі були задоволені. Залишилося вмовити покупця.

О дванадцятій годині рівно Макс вийшов надвір. Легка куртка захищала від жовтневої прохолоди. Для пізньої осені було напрочуд тепло – увесь жовтень температура коливалася між вісьмома та дванадцятьма градусами тепла і опадів майже не було. Сьогодні було ще й сонячно. Добре, Танька не замерзне... Цікаво, що такого вона на себе вигадала? Уся в білому? чи щось більш нейтральне? А чому ні? Їй лише двадцять шість років... шлюб у неї перший. Та й кохання схоже, що теж. Замовлене таксі вже чекало – акуратний форд, доволі просторий. Водій, як заздалегідь просив його Макс, відмив і натер машину до блиску. У салоні теж було чисто.

– Добрий день, – привітався Макс, – зараз їдемо на площу, там, де квіти... звідти на Небесної Сотні п’ятнадцять, там забираємо панянку, можливо, доведеться почекати – панянка на весілля збирається, може бути всяке…

– Наречена? – здивувався водій.

– Ні, усміхнувся Макс, подружка... – хоча анітрохи не гірша. Потім їдемо до РАГСу, якого саме я точно ще не знаю. Із РАГСу – до ресторану. Теж поки що не знаю в який. Ну а там – якщо що, я буду вам дзвонити і кликати на допомогу. Ну і по закінченню всього цього неподобства – всіх по домівках.

– Добре, – погодився водій, вирулюючи на проїжджу частину, – я якщо не зможу, то брата пришлю. Він хороший водій, не підведе вас у такий день.

Біля будинку Анни вони були, як Макс і розраховував, рівно о дванадцятій двадцять п’ять. Піднявшись сходами до квартири, застав процесію, яка саме виходила на сходи. “Не може бути... навіть чекати не довелося”...

– Дядя Максим! – радісно запищала Олька, – дивись, яка в мене сукня! і туфельки! А ще мама мене брала із собою в причесальний зал... там мене теж запричесали, тепер я принцеса, правда?

– Правда, правда... Тільки сукню і зачіску ти мені потім покажеш, а то ми можемо запізнитися. Це тобі, юна принцесо, – Макс вручив їй симпатичний букетик із блакитних і зелених квітів.

– Це тобі, – звернувся він до серйозного Федора, підводячи до нього юну принцесу, – ти, молодий принц, призначаєшся сьогодні Першим лицарем Прекрасної дами... Ти ж допоможеш сестричці, якщо що? – майже на вухо запитав він хлопчика. Той серйозно кивнув... – я доручаю вам обом, Принц і Принцеса, зберігати в себе букет для нареченої і в потрібний момент вручити їй його. Згодні?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍