Костянтин Шелест - Максим Темний. Набуття , Костянтин Шелест

Ті кріплення, що ти бачив – це вирішили зробити прості відкидні полиці-сидіння. Треба – розклав ніжки і опустив, не треба – підняв, закріпив. Ніжки ховаються всередину, не заважають. Зможеш завантажити щось ширше, ніж відстань між арками коліс. Все одно якщо це довге щось – то тільки по середині його й класти, а якщо щось інше, можна полиці ці підняти – і буде більше місця. Робити їх у формі ящика, вважаю недоцільним – трохи ширше щось або трохи вище – вже не влізе, лежатиме поруч, а рундук порожній. Краще для дріб’язку ящик зробити якийсь окремо і в нього все складати. Треба – висунув і дістав. Кріплення для розтяжок або ременів, як ти хотів, ми запланували. З підлогою теж усе нормально – там товста залізяка, під нею пінопласт, екструдер, тридцятка. Усе досить герметично, тож у калюжі не потонеш, навіть у досить глибокій. І залито якоюсь штукою, на жир схоже. Аналогічно зробимо весь кузов – віброізол ми поклеїли ще додамо пінопласт зо тридцять міліметрів і вату. Питання залишилося – чим це все закривати? Для краси і комфорту чи для надійності? Є пропозиція – біля бічних дверей, за сидінням пасажира зробити міні-буржуйку. Знімну трубу вивести в стінку. Я не знаю, чим ти там зібрався займатися, вебасто, звісно, добре, але працює воно від акумулятора і пального, і якщо ти засядеш десь намертво, то грітися будеш лише доти, доки вистачить пального або тягне АКБ. А потім все. І на завести мотор не вистачить. Тоді як п’ять цурок, підібраних на дорозі, протоплять твою кибитку не гірше. Давай хоча б заплануємо це – підготуємо місце, азбестовий ізолятор про всяк випадок по стінці і на підлозі прокладем. Ну і сама пічка – тут сусідня майстерня їх робить, дуже акуратно, всякі подвійні заслінки, щоб не обпектися, товстий метал. У дорозі можна грітися підігрівачем, а на стоянці краще пічку затоплювати. На ходу я б не рекомендував, хіба мало з топки що вилетить від тряски. Та й труба стирчати буде, зачепити можна. Піч можна зняти, в наметі ставити не рекомендую, небезпечно, але ось у будинку цілком можна. Не захочеш – не будеш її ставити. Окремо можна користуватися.

– Робимо. Усе що сказав, усе робимо. І грубку, і все інше – фарбування, утеплення, освітлення тощо. Усередині можна зашити алюмінієм. Менше ваги і міцно, і не гниє.

– Ще я пропоную на стелі зробити три дугових кріплення, туди можна буде щось довгомірне засовувати, вудки якісь або може лиштву на двері захочеш перевезти. Ну або кріпити щось. Вони легко знімні будуть, якщо заважають – можна легко прибрати, – додав Саша.

– Добре, нехай буде. Якщо що – точки кріплення можна буде використати для чогось іншого.

– Ну... тоді все. Робимо те, що придумали, утеплюємо й обшиваємо. Полиці ці відкидні не будемо сильно обшивати – у складеному стані будуть сильно виступати, ну і можна класти на них все, що завгодно, не побоюючись порвати оббивку.

– Теж згоден. Особливе прохання – тоді перевірте, щоб усе фіксувалося намертво, ненавиджу, коли торохтить щось. Нехай буде так, якщо кращого нічого не придумати. Треба, щоб було практично і зручно. Хоч дрова возити, хоч що.

– Добре, перевіримо. Якщо це все, то думаю середа-четвер буде готово вже.

Обговоривши вартість робіт, Макс перейшов ще до одного питання.

– Саш, є делікатна тема.

– Розвивай.

– У мене є машина. Дорога. Із документів на неї тільки чужий техпаспорт. Хочу її продати комусь, кого це не бентежить. Господарі її шукати не будуть, це точно. Але машина примітна, дружки колишніх господарів можуть чіплятися, тож продавати треба кудись далеко звідси. Може якимось гарячим синам гір в іншій країні. Там їй саме місце.

– Соромлюся прямо запитати – ти у що таке вляпався? У торгівлі краденим ти раніше помічений не був... звідки дровця? – Олександр дивився трохи похмуро. Макс коротко розповів історію розборок із Бенею і його підручними. Звісно, приховавши, що саме з ними сталося.

– Чув я щось таке... Кажуть – усі четверо разом померли від природних причин. Народ перешіптувався, що там у вас аномалія якась.

– Ну от, аномалія чи ні, а ключі й техпаспорт у мене залишилися. Як трофей. Нікому на тачку права пред’являти, помер господар. Братві без Бені теж діла немає – вони його спадщину ділять.

– А що за тачка така?

– Гелік, здається – цього року. Судячи з бувшого господаря – найімовірніше повний фарш. Ринкова продажна ціна близько двохсот шестидесяти штук вічнозелених. Дешевше не знайшов. Скільки у дилера – поняття не маю. Зрозуміло, що за ці гроші він, швидше за все, не піде, але я і не женуся за ціною. Нехай буде менше. Бо користуватися ним я все одно не буду, а без діла він розвалиться. І так добре, ці бовдури його так поставили, що ніхто не бачить. Ховалися вони там, мене піджидаючи.

– Добре, давай спробуємо. Мені важливо, що ми нікого не обманюємо. Є в мене якраз один джигіт, він синові на весілля хотів подарунок зробити. Може й вигорить.

Залишивши Олександру гроші на купівлю матеріалів, Макс поспішив у гараж. Уже темніло, а він хотів ще покопатися в мережі і не дуже пізно лягти спати. У гаражі він зробив необхідні приготування до завтрашнього дня, зачинив замки і потопав додому. Подарунок ніс у кишені й обмірковував, чи варто туди вкладати записку, чи ні...

Усе, він вдома, собак нагодований, і вже дрихне. Що ми маємо на тепер – навколо купа баб, але всі не мої. Це смішно. Далі – можливо до середи буде готова звір-машина. Подивимося, що і як, є час щось поправити, якщо що. Аньку наче прилаштував, життя в неї налагодиться – це плюс. Таньку заміж віддаємо – плюс не мені, але я взяв участь. Теж молодець. Дівчата – Надя і Маруся, займаються практично самостійно, роблять успіхи – це знову я молодець. Катя... Катя, звісно, теж молодець, треба зайти перевірити, що в них відбувається. Далі. З того, що мені треба в домі – багато чого вже є. Щойно машина буде на ходу, проїду туди подивлюся, а щось уже й відвезу. Треба зробити список. А навіщо? Ось, усе й так пам’ятаю... нічого не забув, виявляється. І те, що в гаражі знайшов, теж до гвинтика пам’ятаю. Спасибі тобі, добрий чоловіче Тихоне Андрійовичу. Завдяки вам, багато чого в мене є і в найкращому вигляді. Тільки одне те, як ви машину зробили, гідне захоплення. О... треба ж каністру під бензин і зробити запас у ємність... літрів сорок надовго вистачить. Ні, треба порахувати. Генератор потужний, жере, напевно, літра півтора на годину, а то й два, нехай працювати йому доведеться три години на день, щоб зарядити акумулятори... і все? А що ще? Якщо машинку пральну привезти туди – то водопостачання і септик не готові... та й уже холодно, щоб із цим возитися. Ноут від АКБ через інвертор працюватиме... Акумуляторів у мене буде чотири. За дві години гена їх мабуть зарядить. Кіловат п’ять цей апарат точно видає... Отже, можна взяти додому акумулятори побільше. Ок, поки що буде дві штуки по двісті ампер/годин. У машину трохи простіше – два по сто ампер/годин. Тільки в машину звичайні, стартерні, а сюди – якісь там є круті, залізо-фосфатні. До дідька дорогі, більше штуки баксів коштують кожен, але зате з можливістю глибоко розряджатися. Ноут жере до шістдесяти ват, плюс до нього інтернет супутниковий... не знаю скільки їсть... + інвертор на себе витрачає... Нехай п’ятсот ват за годину на все. А у мене запас три з половиною тисячі вольт*ампер. То що – це всього на шість годин? Та ну… дурня якась. В ноуті своя батарея зо три години тримає… Нехай, поки так все і буде. По факту буде видно. Дав аккумулятори все одно знадобляться… можна їх буде по іншому з’єднати, вся система буде на двадцять чотири вольти… тоді можна буде відмовитись від інвертора взагалі. Але поки що хай, подивимось як воно буде. Умовно – заряджати акумулятори доведеться раз на два-три дні, витративши при цьому близько десяти літрів бензину. 40 літрів бензину вистачить ледь на 4 зарядки, це ледь на пів місяця проживання... Треба більше бензину про запас, що мені пари зайвих каністр шкода? Хіба мало, раптом так занесе, що я до весни звідси носа не покажу? А ще пилка потрібна, може доведеться щось робити. Он для звір-машини навіс треба на зиму... Нехай буде побільше бензину... Життя вносить свої корективи, там подивимося. Тож до суботи треба придбати все, що першої необхідності.