Юрій Юрійович Городянин-Лісовський - Холодний Яр

ще на врангелівських складах англійських підків, охналів та гвинтів набрав... Я тепер воджу Будьонного, як коропа на вудці. Я сто верстов за добу увійду, а він їх три шкандибає... Коні підбиваються, не доглядає їх козачня — на селян спускається, міняє коней у селах, — а що той селянський кінь, хоч би й найкращий, варта — як він до сідла і походу не призвичаєний!

У мене, не догляне козак коня — голову відрубаю!

Права рука батька — чорноморський матрос Шусь, нагадав Махнові, що судді з полків чекають.

— Кажи хай увійдуть. А ви, — звернувся до нас, — підождіть кілька хвилин, умовимося ще куди вирушати. Хмара загикнувся було, що хоче до моря прогулятися. Махно засміявся:

— Таж звідтіль облава на мене йде! Як перескочиш через дві дивізії — гуляй! Підожди — у мене суд скорий... Сідайте за той стіл.

Увійшли чотири представники з частин до воєнного суду. Мали судити фуражира з кулеметного полку, за те, що він, видані йому штабом гроші на купівлю вівса і харчів для козаків — пропив і під п’яну руку пороздавав веселим молодицям. Актів жадних не писалося. Головував сам Махно.

Варта ввела підсудного — гарного поставного хлопця у бекеші. Обличчя вже мав списане нагайкою — видко „батько“ вже з ним „розмовляв“.

Махно вп’явся поглядом в нього як яструб в курча.

— Де гроші товариські?! Пропив?!

— Помилуй, батьку! Затемнення на мене зайшло.

— Я тобі довіряв?! Товариство тобі довіряло?! — Пошол вон!

Варта вивела підсудного.

— А може-б так, батьку, прочухати шомполами — та й хай би вже так було... Хлопець бойовий, заслужений, — ще нам придасться... — несміливо одізвався один із суддів.

Махно вдарив до стола долонею:

— Розстрілять!

— Ну то — розстрілять... — одізвалося чотири луни за столом. Суд був скінчений. За хвилину на городі бухнуло два постріли. Присуд був виконаний.

Умовляємося з Махном, що вийдем із Рівного в одному напрямку, а потім він піде в напрямку Києва, а ми на Умань, відтягаючи на себе частину будьоновців.

За кілька хвилин вже гупали червоні гармати, що обстрілювали махнівські роз’їзди. Виступаєм усі. Прикривати відворот, відбити можливий напад доганяючої червоної кінноти — залишається в лаві, на полях за Рівним, із півтораста тачанок, кожна запряжена трійкою добрих коней. Була це може п’ята частина кулеметного полку. Я залюбувався маневруванням тачанок на полях. Таж кіннота, лише... замість коня — три коні з міцною бричкою, замісць їздця з шаблею і рушницею — три вояки із станковим кулеметом. Півтораста кулеметів — сімдесятьп’ять тисяч куль на хвилину... Хай тут кіннота „вкусить“ на відкритих полях. Український степовий „бандит“ Махно — перший показав полководцям модерних армій, що кулеметна частина — може бути окремою тактичною одиницею...

Відділяємося від махнівців на очах будьоновських роз’їздів на обрії. Ще до вечера ув’язалося за нами два будьоновських полки — по п’ятьсот-шістьсот шабель кожний, з дивізіоном легкої артилерії на додаток. Ув’язалися і вже не покидалися. Другого дня довідуємся, що один із тих полків, як на сміх, саме був 84-ий полк, що під його прапором ми партизанили, а документами його ад’ютанта — я послуговувався.

За Глодосами догнав він нас у відкритій степовій місцевости, серед дня. Коні, видко, мав кращі від інших полків і хоч не в силі був нас насісти, але й не відставав, не спускав нас з очей.

Можна б було і дати йому бій, лише той бій для нас був безцілевий, невартий жертв. А як би підоспів до будьоновців ще й другий полк — мігби для нас зле скінчитися.

Ситуацію розв’язав Баранів. Ізсадив в руху чотирнадцять своїх „люйсістів“ із запасовими кружками в торбах і заліз із ними за високою порослою сухими бур’янами межею обабіч дороги. Покинувши Бараніва — йдем риссю дальше. Будьоновці здоганяли нас теж колоною. Задивлені за нами, попали під вогонь чотирнадцяти кулеметів з віддалі — кількадесять кроків. Перший ескадрон — поліг майже весь. Злякавшись такої несподіванки, полк повернувся і дав драпака. Затримуємся і посилаєм тачанки за „люйсістами“. Баранів привіз із собою щей раненого будьоновця. Той оповів, що червоні приймають нас за донців-будьоновців, що перейшли на бік Махна. Даний приказ — щоб там не було, а догнати і знищити „зрадників“. Відв’язавшись від погоні — повертаєм увечері в напрямку Голованівська. Відпочивши перед ранком пару годин — знову міняєм напрямок. Та пополудні — будьоновці, оба полки разом, — знову вже насідали нам на хвіст. Перемучивши коней — дають нам ніч відпочити. Удень знову перегони, — гонимося й наступної ночі. Так, з короткими перервами, кілька днів і ночей. Беремо нарешті махнівську тактику і останками сил робимо за добу майже стокілометровий зикзакуватий перехід. В’їдливі наганячі — загубили наш слід.

-------------------------

Відпочиваємо в селах на межі Уманщини й Поділля. Ховаємо старанно правдиве обличчя і для свого спокою — не зачіпаємо навіть чекістів, що самі в руки лізли. Та одного дня таки не втерпіли. Стояли у якомусь селі над Ятранню, як сам приїхав у гості до нашого штабу, районовий уповноважений Чека. Правдивий москвич — душа на распашку, — привіз самогону, — захотілося йому випити з „доблєстними будьоновцамі...“ Може був би собі випив і поїхав дальше — так захотілося йому, п’яному, похвалитися — як то він майстерно з „бандитами“ петлюрівськими розправляється.

— У мене, брате, — московщив він обнявши Хмару, — нема, щоб бандит не признався, що тільки схочу...

— А що — б’єш?

— Бити — це дурниця! Не кожному биттям язик розв’яжеш... У мене в Чека — льох. Зовсім темний льох. А я в ньому — тримаю — ха-ха-ха! — звичайну величезну стару свиню — у куркуля забрав. Жерти їй не даю нічого. Так — раз на три чотири дні — кавалок м’яса вкину, щоб не здохла. Розумієш чому м’яса?

— Ось слухай... Як попадеться в руки який бандит, — не хоче признаватися, — я його увечері туди... До свині... А вона здичіла вже зовсім — розумієш? Бандит думає — ха-ха-ха! — хто зна який звір! Розумієш? Зовсім темно! Як вона його поганяє там по кутках, як обгризе йому — ха-ха-ха! — пальці та литки — кричить: „Заберіть мене звідси — все, що хочете скажу!“ Правда — ловко — га?!

Або — у повітовій Чека, та й всюди — стріляють... На кожнього бандита — набій, дураки, псують. Шум роблять... Крови, мозків наляпають... По-що це?!