Жан-Крістоф Гранже - Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже

— Скільки потрібно смертей, аби ти наважився мені подзвонити? — запитала вона й підняла комірець.

III

Фармакон

Ерван їхав автомагістраллю до східних районів Парижа. Витратив ще кілька годин у товаристві Софії, але слово «витратив» таки неточне. Радше він щось здобув, навіть якщо поки не знав, що саме. Утіха — надто сильно сказано, спільництво — заслабко.

Вони вирішили обійти будівлю лікарні Помпіду й рушили до парку Андре Сітроєна. Проминали газони й оранжереї, що зблискували у світлі місяця, та все говорили й говорили. Не як коханці, навіть не як друзі. Як члени сім’ї, що розпадається на шматки, притискали лікті, щоб не відірватися й не спричинити остаточного краху. Ніхто не мав рішення, і неможливо було відмотати час назад, скасувати моторошні смерті. Але загибель батьків могла подіяти як попіл після пожежі: повернеться родючість, здоровіша, чистіша.

Ерван не насмілився згадати про небезпеки, які досі на них чигали. Але в кожному власному промовленому слові, у кожній фразі, яку шепотіла жінка, йому ввижався збочений зв’язок. Мов плювок, скаламутила всю воду фраза, що крутилася в мозку: «Людина-цвях жива…». Не варто було ще більше лякати Софію: вона вирішила змінити ставлення до Лоїка й поховати ненависть до обох їхніх сімей.

Зрештою ці двоє сіли на лаву, але не торкнулися одне до одного. Побачимо, що робити з тілом і душею, коли цей жах скінчиться.

Натрієві лампи у тунелі під набережною чергувалися зі слюдяними зблисками чорної Сени. У цих різких переходах — то спалах, то темрява — Ерван слухав повідомлення Левантена: усі зразки ДНК належали Фарабо. А якщо так: якийсь інший убивця так само, як вересневі підозрювані, міг пересадити собі кістковий мозок Людини-цвяха й відтоді залишати генетичний підпис чаклуна — та Ерван у це не вірив. По-перше, швейцарський лікар, який виконував операцію, нічого не казав про п’ятого реципієнта. По-друге, самі обставини вбивства Одрі — безхатько, дикунство, засідка — не в’язалися з образом заможного фетишиста.

Тож усе поверталося до старого знайомого — Людини-цвяха. Варварське вбивство Вісси Савірі у ландах: Фарабо. Анн Сімоні й Людовік Перно теж убив він за допомогою Ізабель Баррер. Нападник на Ґаель у Сент-Анн менше вкладався у версію: атлет у комбінезоні зентай апріорі не міг бути шістдесятирічним божевільним, втікачем із психлікарні. Так само, як і бігун, із яким сам Ерван зіткнувся в баластному відсікові контейнеровоза в порту Марселя.

Це нічого. Він знайде пояснення. Ірраціональне, якщо взагалі можливо щось пояснити. Бо наразі логіка виводила на самі лишень хибні стежки. Сконцентруйся, налаштуй свої струни в унісон із цим привидом. За всім цим вгадувалися певні махінації, в яких задіяні Жан-Луї Ляссе, Ізабель Баррер, Філіпп Юссено — а тепер і Паскаль В’яр, тобто власне французька влада. Чому той бобо з площі Бово засекретив справу Юссено? Навіщо приховувати зв’язок між психіатром і його колишньою дружиною?

Ерван матиме відповідь за кілька хвилин. Порівнявся з Ліонським вокзалом, з’їхав із набережних та повернув ліворуч до бульвару Дідро. Щоб розвантажити мозок — уже виснажений прокручуванням запитань без відповідей, — дозволив собі перепочити й зосередився на покидьку, якого збирався підняти з ліжка.

Історичний ворог Ґреґуара Морвана, Паскаль В’яр належав до наступного покоління, того, що нахапалося ілюзій міттеранізму. В очах Падре він уособлював усе те гібридне й ненависне, що соціалізм вніс у лівацтво: суміш лицемірно чистого сумління й лукавої буржуазної логіки. Для Морвана ліпше було щиро помилятися, як маоїсти чи троцькісти, ніж двоєдушно користатися з системи. Паскаль В’яр був карикатурою на вдаваного інтелектуала, соціаліста, екоактивіста, альтерглобаліста… Пан Добрі Наміри власною персоною. У поліції, де домінує принцип реалістичності, його випадок становив справжню екзотику: флік в оксамитовому піджаку, майстерно скуйовджений і неголений, у хустці, пов`заній на шиї та стоптаних мокасинах. Він вживає лише органічні продукти, їздить на велосипеді, виголошує пишні промови, смокче свою електронну сигарету, — справді, є на що подивитися.

У 36-му всіх ще більше збивало з пантелику те, що в роботі цей добродій був рідкісним гівнюком. Авторитарний флік, адепт хитрощів і підступів, він видерся кар’єрними сходами й залишив по собі чимало трупів, як буквально, так і в переносному сенсі. Колись один із найліпших стрільців кримінальної поліції, майор менш ніж у сорок років, цей чоловік спирався як на власні досягнення, так і на зв'язки. Він пустив паростки під Міттераном, намостив собі гніздечко під Шираком, проігнорував будь-які закиди при Саркозі й вистрілив із приходом Олланда. Не домагався прихильності колег: і без того подобався людям в особистому житті.

Ерван їхав довкола Липневої колони — о третій по півночі в кварталі ще світилися останні вогні. Повернув праворуч просто за Оперою, на вулицю де Шарентон. Йому не потрібен був GPS: адже мав одну «sex friend»,[125] яка мешкала на перехресті цієї вулиці з авеню Ледрю-Роллен. Не зберіг жодного спогаду ні про той секс, ні про дружбу. Зате міг би зорієнтуватися в цьому районі з заплющеними очима — стільки часу тут витрачав, намагаючись десь припаркуватися.

Повернув праворуч, на вулицю Траверсьєр, перетнув сквер Труссо й дістався площі Аліґр. У сонному кварталі шикувалися брасери у старовинному стилі, ліхтарі, ніби з вірша Превера, м'ясні та хлібні крамнички; їхні вивіски обіцяли досхочу «органічних продуктів місцевого виробництва». Усе це здавалося не реальнішим за ярмаркові декорації. Нарешті Ерван знайшов крихітний глухий кут, де мешкав Паскаль В’яр. Майстерні художників, відреставровані ремісницькі крамниці, садочки, вишикувані «струнко».

Ерван вийшов із машини, усвідомлюючи очевидне: якщо вбивця з Лувесьєнна й справді Фарабо, в тих хлопців є його прикмети. Він зв’язався з Сандовалем, комісаром із Версаля, відповідальним за облаву, й спробував дещо пояснити. Складно: йшлося про африканського вбивцю, якого понад тридцять років тримали ув’язненим і кремували три роки тому, про його повернення до життя. Буцімто він тут никає передмістям у пошуку нових жертв. Ерван пообіцяв за кілька годин вислати оновлене фото цього нереального підозрюваного. Сандоваль поклав слухавку, так нічого й не второпавши.