Джо Хілл - Пожежник

— Нє-а, — виправив її Дон. — Маклі теж висловили свої побажання.

— Тож тепер усе залежить тільки від нас. І повір мені, організувати все це було дуже нелегко. Не така це й проста справа — провести вибори голови таємного товариства. Бо від кожного я мусила приховувати, хто з нами, а хто — ні. Не люблю бути параноїком. Але й імовірність того, що хтось серед людей, які погодилися полишити табір Віндем разом зі мною, зливає інформацію Керол, я відкидати не можу. До прикладу, жодна душа не проголосувала за Майкла Ліндквіста. Я певна, що більшість людей будуть вражені, коли дізнаються, що насправді він з нами. Хлопець завжди був правою рукою Бена Патчетта. Ні... більшість голосів віддали за дві чи три очевидні кандидатури.

— А хто може стати очевидною кандидатурою?

— Той, хто більше не є частиною Блискоту. Хто не підспівує пісням Керол. Власне, всі присутні у цій кімнаті. Нам не просто випало проголосувати самим. Кожен з нас є провідним кандидатом, — сягнувши рукою в обшарпаний смугастий наплічник, який принесла з собою, Рене витягла звідти блокнот з жовтими аркушами в лінійку і поклала його лицевим боком донизу на журнальний столик. — Коли ми всі заповнимо власні бюлетені, я повідомлю, як проголосувала решта.

Цього разу Рене дістала з наплічника квадратик клейкого червоного паперу для приміток. Один по одному відриваючи папірці, вона видала кожному по аркушику. Дон знайшов надщерблений кухоль, з якого стирчали ручки, і передав його по колу.

— А вже обрали офіційне звання для чоловіка чи жінки, кому вже там випаде перемогти? — запитав Ґіл, насуплено розглядаючи власний квадратик паперу.

— Мені подобається варіант «Верховний змовник», — сказав Пожежник. — Гарно звучить. З легким дотиком поетичності та похмурості. Якщо вже братися до роботи, за яку можуть убити, то треба бодай потішити себе званням, у якому відчувається хоч трошки сексу.

— Най буде так, — відказала Рене. — Голосуймо за Верховного змовника.

Повисла бентежна тиша, в якій лунав лише звук ручок, що шкряботіли папером. Коли всі скінчили писати, Рене вже чекала, тримаючи в руках блокнот.

— З п’ятнадцяти людей, з якими я говорила, — почала вона, тоді прокашлялася і повела далі. — Маємо по два голоси за Дона та Еллі.

— Що? — зі щирим подивом вигукнула Еллі.

— Три за Пожежника, — вела далі Рене, — чотири за Гарпер, чотири за мене.

Гарпер зашарілася. Драконяча луска защипала — та не те щоб неприємно.

— Коли я балакав з хлопчаками Маклі, — долучився Дон, — обидва дали чітко зрозуміти, що їхня обраниця — Еллі.

— Ні, ні, ні, НІ, — відрізала Еллі. — Не хочу я з цим усім трахатися. Мені шістнадцять. Якщо я переможу, то першим моїм рішенням у ролі великого цабе буде взяти й розплакатися. До того ж, той дивак Роберт Маклі проголосував так лише тому, що сохне за мною. Щоразу як він до мене говорить, у нього м’яз під оком сіпається. А інший постійно робить те, що каже Роберт. Та й не мали їм давати права голосувати! У Кріса Маклі ще й лобкового волосся, мабуть, нема.

— Згоден, — кивнув Пожежник. — Нема лобкового волосся, нема голосу. А оскільки я проти жертвоприношення дітей, то виступаю за те, щоб дозволити Еллі зняти власну кандидатуру. У тих, хто за неї голосував, є запасний варіант?

— Так уже вийшло, — протягнула Рене, вдивляючись у блокнот, — що є. Одна людина вибрала як альтернативу Джона. Інша — Дона.

— Чорт, — вилаявся Дон.

— У братів Маклі були запасні варіанти? — перепитала Рене.

— Байдуже, якби навіть якби і були, — відказав Льюїстон, — ми ж вирішили, що вони замалі, щоб голосувати.

Тоді Гарпер і зрозуміла, що хлопці так само обрали як альтернативу Дона.

— Тоді три за Дона, по чотири за Гарпер, Джона та мене.

— П’ять за тебе, Рене, — мовив Ґіл, розгорнувши папірець і поклавши його посеред столу. — Левова частка планування та міркування, завдяки яким ми тут, за тобою. Не бачу жодних причин міняти коней на переправі.

Рене нахилилася до нього й ніжно поцілувала в щоку.

— Ґіле, ти такий сердечний і милий чоловік. Я навіть заплющу очі на те, що ти мене конякою назвав.

— Тоді й за Пожежника п’ять, — озвався Мацц, здійнявши власного папірця, щоб усі в кімнаті могли його побачити. — Я сам бачив, яке пекло він влаштував портсмутським копам. Більшого курваля я собі не уявляю.

Тоді свій папірець розгорнув Дон.

— Що ж до мене, то я голосую за Гарпер. Я бачив, як вона давала раду з лазаретом, коли туди принесли Отця Сторі, а ще бачив, як вона свердлила йому голову, — підвівши вологі блакитні очі на Гарпер, він зустрівся з нею поглядом. — Що гірше стає — що дужче люди кричать, плачуть, що дужче їх заносить, то спокійнішою стаєте ви, сестро Вілловз. Я ніяк не міг припинити тремтіти, а ваша рука лишалася твердою, мов камінь. Я обираю вас.

— У нас досі потрійна нічия за першість.

— Вже ні. Шість за Гарпер, — промовила Еллі. — Я теж вважаю, що має бути вона. Бо знаю, хай як сильно я підісру, вона ніколи не змусить мене ходити з каменем у роті, почуваючись Юдою. Хай навіть після всього, бачить Бог, хто-хто, а вона має повне право.

— О, Еллі, — розчулилася Гарпер. — Ти вже одного разу вибачалася. Мені не треба, щоб ти робила це знову і знову.

— А це ніяке і не вибачення. Це мій голос, — відрізала Еллі, майже виклично подивившись Гарпер у вічі.

— Усе так, — промовила Рене. — Мій голос теж дістається Гарпер. Дуже люб’язно з боку людей проголосувати за мене, але я з тих, кому до вподоби радше читати про карколомну втечу, ніж планувати її. До того ж, я геть не вмію зберігати таємниці, і мені було б нестерпно плести інтриги проти людей. Це просто неввічливо. Я кепсько даю раду з почуттям провини, а нам, боюся, багато кому доведеться залити сала за шкуру в процесі самозахисту. Крім того, я тут кілька книг узялася читати. Робота змовником на повній ставці забрала б у мене розкіш читання. Тому це має бути Гарпер.

— Гей! — обурилася Гарпер. — Дамочко, я теж маю що читати!

— А ще мені на думку спало, що ти ж вагітна, тому смерть на шибениці для тебе значно, значно менш імовірна, — провадила Рене. — Гарп, мені шкода таке казати, але думаю, це робить тебе головною. За моїм підрахунком, ти щойно перемогла, з рахунком п’ять проти семи.

— Тоді вже шість до семи, — промовила Гарпер. — Бо я проголосувала за Джона.

— Оце так збіг, — вишкірившись, мов ненормальний, промовив Пожежник. — Я теж.

Він розгорнув папірець і