Лі Бардуго - Король шрамів, Лі Бардуго

— втрутився Ніколаї. Він знову вкляк поряд із Ісааком. — Завтра я напишу листа його матері. Ми можемо принаймні призначити пенсію родині героя й переконатися, що вони будуть забезпечені всім необхідним.

— А що з тілом? — тихо запитав Толя.

— Віднесіть його тунелями до «Лазлайона».

Женя провела пальцями по вилозі Ісаакового кітеля.

— Я негайно візьмуся за роботу. Він… він ні секунди не вагався. Коли ми розповіли йому, що саме стоїть на кону, він…

Толя обережно підняв хлопцеве тіло своїми велетенськими руками.

— У нього було королівське серце.

— Що ти сказав Гайрамові Шенку? — поцікавилася Женя, витираючи з пошрамованої щоки свіжі сльози. — Він вишкірявся аж до вух.

— Передав йому креслення наших підводних човнів.

— Ізмарсій? — перепитала Тамар.

— З усім озброєнням? — стурбовано додав Толя.

— Боюся, що так. Наскільки я зрозумів, — відповів король, — Аппарат зник, а фієрданська армія на чолі з удаваним Ланцовим рухається до наших кордонів. Він хоч привабливий?

Тамар насупилась.

— Аппарат?

— Удаваний Ланцов. Гадаю, це не має значення. Але так, я віддав Шенкові справжні креслення. Нам доведеться воювати. Гроші керчинців знадобляться нам не менше, ніж підтримка наших нових шуанських друзів.

— Але земені… — запротестував Толя.

— Не переймайся, — заспокоїв його Ніколаї. — Я дав Шенкові те, чого він хотів, однак він незабаром зрозуміє, що потрібно йому дещо геть інше. Часом доводиться годувати демона.

— Ти про що? — не зрозуміла Женя. — І взагалі, ви збираєтеся нам розповісти, де були?

— А ліки знайшли? — приєдналася до неї Тамар.

— Знайшли, — відповів король, — але вони не допомогли.

— Тож ченцю не вдалося вам зарадити? — припустив Толя.

Ніколаї зустрівся поглядом із Зоєю. Вона глибоко вдихнула й кивнула. Час було все повідомити решті.

— У нас погані новини.

— Знову? — здивувалася Женя.

— Це Равка, крихітко, — хором озвалися Ніколаї та Зоя.

— Тут завжди є ще щось погане, — почула Назяленскі слова короля, виходячи до сусідньої кімнати, щоб привести їхнього бранця з міцно зв’язаними руками. Вона розбудила ченця за допомогою крапель із Жениної червоної пляшечки, насолоджуючись тим, як він здригнувся, повертаючись до тями, і приголомшено подивився на неї.

— Юрій? — здивувалася Женя. — А він що накоїв? Хтось поряд із ним помер від нудьги?

Зоя смикнула мотузку, і чернець вийшов на світло. Його каптур упав на потилицю.

Краяльниця задихнулася й позадкувала, прикриваючи рукою пов’язку на втраченому оці.

— Ні. Це неможливо. Ні.

Король заспокійливо поклав руку їй на плече.

Чернець залишався занадто цибатим і занадто худорлявим, але тепер рухався значно граційніше. Його обличчя було чисто виголене, а окуляри зникли. Волосся, гладенько зачесане з чола, почорнішало, а всі риси змінилися: кістки потоншали, додавши обличчю гостріших та привабливіших ліній. Хлопцеві мерехтливі очі були сірими, наче кварц.

Тамар заступила собою Женю, намагаючись її захистити.

— Це неможливо.

— Неймовірно, — тихо виправив її Ніколаї.

Зруйнувавши тіло, яке Єлизавета з такою любов’ю зберігала, Зоя побачила, як від вогню майнула тінь, однак тоді вона не зрозуміла, що саме сталося. Дарклінґова сила розпалася на шматки: частина залишилася в пораненому, майже знищеному під час обряду тіньовому солдаті, який оселився всередині Ніколаї. Проте його дух уже почав перетікати із солдата в приготоване Єлизаветою тіло… Зоя мала б здогадатися, що Дарклінґ не знехтує нагодою вирватися на волю.

Юрієве бажання збулося. Він допоміг своєму Святому повернутися. Цікаво, чи молодий чернець пожертвував собою добровільно? Залюбки? А може, в останні, наповнені вогнем і жахом миті він благав зберегти йому життя? Зоя знала, що не варто чекати милосердя від Беззоряного Святого. Дарклінґ не завдавав собі клопоту відповідати на молитви.

Ніколаї помітив ці зміни в повітці, де вони знайшли собі притулок, поки Зоя їздила до Крибірська.

— Дозволь мені вбити його? — попросила дівчина, побачивши, що сталося. — Тіло поховаємо тут. Ніхто ніколи не дізнається, що він… — Їй забракло слів. «Він повернувся». Зоя не спромоглася промовити ці слова вголос. Вона просто відмовлялася це робити.

— Якщо ми його вб’ємо, мені, напевно, ніколи не вдасться позбавитися демона, що оселився всередині, — нагадав Ніколаї. — А на нас чекає війна. Доведеться зосередити всі наявні ресурси.

Чернець повертався до Ос Альти із кляпом у роті, та від самого виразу його знайомих сірих очей Зої кортіло скрутити йому шию.

Ніколаї наполягав, що їм удасться скористатися Дарклінґовою силою. А Зої понад усе хотілося знову побачити, як він горить. Отже, доведеться почекати. Вона буде терплячою. Звір у неї всередині знав, що таке вічність.

Тепер Зоя подивилася на Женю, котра затискала рота пошрамованими руками, на розлюченого Толю, на Тамар із сокирами напоготові. Подивилася на свого короля й жінку, котрій судилося стати його дружиною.

«Ми — дракон, і ми дочекаємося вдалої миті».

— Скільки давніх друзів зібралося в одному місці! — озвався Дарклінґ вустами відданого довірливого хлопчиська, чергового дурника, що полюбив його. — Як приємно повернутися додому!

Подяка

Передовсім хочу подякувати моїм читачам, новим і давнім, котрі уможливили продовження моєї подорожі Гришаверсом. Я й мріяти не могла про кращих супутників.

Численні подяки моїй розкішній команді з видавництва «Imprint»: моїй винахідливій редакторці Ерін Штайн, яка дозволила мені продати їй цю книжку за обідом на Комік-коні в Сан-Дієґо; головнокомандувачкам-дизайнеркам Наталі К. Соуса та Еллен Дуді, Джонові Морґану, Ніколь Отто, Реймондові Ернесто Колону, Мелінді Акелл, Дон Раян, Веслі Тернер та Джессіці Чанґ. Я б розгубилася без геніального загону спецпризначення MCPG — Маріель Доусон, Морґан Дабін, Моллі Елліс, Терези Феррайоло, Джулії Ґардінер, Кетрін Літтл, Кеті Галата, Люсі дель Пріор, Еллісон Верост, Мелісси Зар, команди «Затятого читання», Дженніфер Ґонзалез і відділу продажів, Крістін Дулані та завжди безстрашного Джона Яґеда.

Моя щира любов та вдячність родині «New Leaf Literary»: Пої Шахбазяну, Гіларі Пічон, Девінові Россу, Джо Вольпе, Катлін Ортіз, Мії Роман, Вероніці Ґріджалві, Абіґейл Донаг’ю, Келсі Л’юїс, Кассандрі Бейм і, звісно, Джоанні Вольпе, яка вела мене за ручку й оберігала мене на кожному повороті. А особлива подяка Меліссі Роґал — убивці велетнів.

Я хочу подякувати Голлі Блек і Сарі Ріс Бреннан за неоціненні відгуки на ранні чернетки цього рукопису; Морґан Фахей, яка супроводжувала й підбадьорювала мене під час написання останньої чернетки; Рейчел Мартін, яка запропонувала керівництво й підтримку в роботі над кінцевим варіантом; а ще Робін Бейкон, яка готує вбивчий пиріг і розкішну «Запечену Аляску»5, Зіґґі, людині-ядру, котрий змушував мене від душі реготати, Ерін Дафферн, яка допомагала мені рухатись далі, навіть коли дуже-дуже хотілося зупинитися. Також дякую Мері Лу, Рейнбоу Ровелл, Робін Вассерман, Кассандрі Клер, Сабаї Тагір, Робін Ла-Феверс, Деніелеві Хосе Олдеру, Керрі Раян, Крістін Патрік, Ґретхен Мак-Гіл,