Джон Гришем - Інформатор

день, коли його заарештували, тож йому зменшать термін, який ще встановлюється. «Кузени» й гадки не мали, де ховається Зік Форман, але не переймалися цим. Для них усе скінчилося. Власне безперспективне майбутнє, ось що їх гнітило.

У переповненому судовому залі Пола Гелловей, яка полюбляла виступати перед публікою, презентувала обвинувачення. Її першим свідком була Верна Хетч. Лейсі викликали другою. Було представлено фото і відео з місця злочину. Дівчина давала свідчення цілісінький день, і це був виснажливий досвід. Проте й після цього вона залишилася в залі й сиділа до кінця засідання поряд з Верною. За вісім днів суду тут побували багато друзів і родичів Г’юго. Вони приходили, щоб подивитися відео крадіжки «доджа рам» та інше, зроблене камерою в магазині Фрога. Зік Форман виявився чудовим свідком. Клайд Вестбей теж добре впорався, хоча й нервував і відмовлявся дивитися на будь-кого із звинувачених. Ніхто з них не свідчив. У них був один захисник. Один за всіх, і всі за одного. Якщо вони підуть на дно, то всі разом.

Присяжні радилися шість годин і засудили усіх п’ятьох. Наступного тижня Пола Гелловей подала клопотання про призначення смертної кари, але безрезультатно. Присяжні були не проти призначити Бонну Дюбосу і Хенку Сколі найвищу міру покарання. Бонн замовив зіткнення. Хенк владнав деталі. Але так і не було доведено, чи знали брати Метони або Ронн Скінер про цей план. Відповідно до закону, члени банди спільно відповідають за злочини банди, були вони в них задіяні чи ні, але присяжні не могли покласти вину на решту трьох. Натомість їм призначили довічне ув’язнення без права на дострокове звільнення.

Коли «кузенів» засудили і запроторили за ґрати, Пола Гелловей взялася за справу RICO. Більшість обвинувачених визнали провину в обмін на менший термін ув’язнення, і загалом кожен отримав по шістдесят місяців.

Вілліс Морен, хлопчик на побігеньках, якому колись довіряли, зовсім не хотів до в’язниці. Колись у нього був брат, якого зґвалтували і вбили у в’язниці, тож його самого така перспектива лякала. Під час кількох допитів він натякнув, що йому дещо відомо про вбивство Сона Разко та Ейлін Мейс, ба навіть про зникнення Дайгера Роблеса, інформатора. ФБР не було особливо зацікавлене в тому, щоб кинути Морена за ґрати, тож із ним швидко уклали угоду, пообіцявши, що він не сидітиме у в’язниці.

Морен іноді працював із Дельгадо, який був улюбленим вбивцею Дюбоса. Ходили чутки, принаймні серед ветеранів організації, що Дельгадо дуже вправний кіллер, а також що він, мабуть, і ліквідував Сона та Ейлін.

Відтак Еллі Пачеко відкрив іще один розділ в історії Дюбоса.

Через два місяці після суду, на якому розглядалася справа про вбивство, Клаудія Макдовер і Філліс Тебен в оточені адвокатів постали перед судом у Таллаххасі. Обидві жінки зізналися у хабарництві й відмиванні грошей. Тепер їх чекало ув’язнення. Спершу суддя звернувся до Філліс і після переліку скоєних нею злочинів призначив їй десять років.

Атаку судді на Макдовер було б варто зберегти для нащадків. У заготовленій промові він говорив про її «неймовірну жадібність», «патологічну брехню», «боягузливу зраду» довіри, яку їй виявив електорат. Основи стабільного суспільства, говорив він, — це чесність і справедливість, і їх належить оберігати «суддям, таким, як я і ти», захищати громадян від корупції, насилля та зла. У промові вчувалося багато різних емоцій, але аж ніяк не було співчуття. Ця гнівна тирада звучала тридцять хвилин і приголомшила багатьох присутніх у залі. Клаудія Макдовер, яка й так була стрункою, а за сімнадцять місяців перебування під слідством схудла ще більше, стійко зносила удари. Лише раз здалося, що їй стало зле — жінка раптом ніби зів’яла, але за мить знову стала такою, як і була. Вона не зронила жодної сльозинки і не відводила погляду від судді.

Клаудію Макдовер засудили на двадцять п’ять років.

У першому ряду сиділа Лейсі, з одного боку біля неї був Еллі, з іншого — Джо Елен, і їй було майже шкода цю жінку.

«Найкращий із сучасних авторів трилера», —.

Кен Фоллетт.

«Джон Грішем — майстер своєї справи... Його історії розумні, добре продумані, а персонажі — неординарні та цікаві», —

Джонатан Ярдлі Los Angeles Times.

«Недотримання закону спричиняє драму. Нова книга Ґрішема — це погляд зсередини на брудні механізми судочинства та влади, який неабияк захоплює», —

Los Angeles Times

«Ґрішем створив напружену драму із невеликої махінації, яких не бракує у нашій судовій системі» —

Чарльз Фінч, USA Today.

«Твори Ґрішема — це завжди велика втіха», —

Патрік Андерсон, The Washington Post

«З кожною новою книжкою