Олександр Дюма - Три мушкетери

Тільки ця думка й стримала Д'Артаньяна — отакий вплив справляє по-справжньому благородна людина на все, що її оточує.

Наш гасконець спустився вниз і побачив біля виходу Атоса та чотирьох мушкетерів, які чекали його повернення і вже турбувалися. Д'Артаньян заспокоїв їх, і Планше побіг до інших постів сказати, що все гаразд і що його пан вийшов від кардинала цілим і здоровим.

На квартирі в Атоса Араміс і Портос стали розпитувати про причини цього незвичайного побачення. Але Д'Артаньян сказав тільки, що пан Рішельє пропонував йому вступити лейтенантом до кардинальської гвардії і що він одмовився.

— І добре зробили! — в один голос вигукнули Портос та Араміс. Атос глибоко замислився й нічого не відповів. Та коли вони лишилися з Д'Артаньяном самі, він сказав другові:

— Ви вчинили так, як повинні були вчинити, Д'Артаньяне, проте, можливо, ви припустилися помилки.

Д'Артаньян зітхнув. Атосові слова дивовижно відповідали потаємному голосові його власного серця, який підказував, що на нього чекають великі нещастя.

Наступного дня всі лаштувалися до від'їзду. Д'Артаньян пішов попрощатися з паном де Тревілем. Всі вважали, що розлука гвардійців з мушкетерами буде дуже недовгою, бо в цей день король засідав у парламенті й збирався виїхати завтра вранці. І пан де Тревіль обмежився тим, що спитав у Д'Артаньяна, чи не потребує він чого-небудь. Д'Артаньян з гордістю відповів, що в нього є все необхідне.

Пізно ввечері гвардійці роти пана Дезессара зібралися разом з мушкетерами роти пана де Тревіля — вони вже давно щиро товаришували між собою. Друзі розлучалися, аби зустрітися знову, коли це буде завгодно Богові і якщо це взагалі буде йому завгодно. Всю ніч вони бенкетували, наче намагалися здолати свою тугу веселощами й безтурботністю.

Почувши вранці звуки сурм, друзі попрощалися: мушкетери побігли до казарм пана де Тревіля, гвардійці — до казарм пана Дезессара. Обидва капітани одразу ж повели свої роти до Дувру, де король призначив огляд військові.

Людовік XIII був чимось засмучений і здавався хворим, що трохи пом'якшувало пихатий вираз його обличчя. Справді, напередодні, під час засідання парламенту, його схопила пропасниця. І все-таки він не відклав походу й хотів виступити того ж вечора, хоч як його вмовляли не робити цього. Він наказав шикувати військо для огляду, сподіваючись, що зусиллям волі переборе хворобу.

Після огляду гвардійці рушили в похід самі, бо мушкетери мали виїхати з Парижа тільки з королем, і це дозволило Портосові показатися в своїй блискучій вирядці на Ведмежій вулиці.

Він проїхав під вікнами дружини прокурора в новому мундирі, верхи на чудовому коні.

Пані Кокнар надто кохала Портоса, щоб відпустити його просто так: вона знаком запросила його спішитись і завітати до неї.

Портос був просто розкішний; його остроги видзвонювали, кіраса виблискувала, шпага нещадно била його по литках. Цього разу він мав такий пишний і грізний вигляд, що писарям і на думку не спало сміятися з нього.

Мушкетера ввели до кабінету метра Кокнара. Сірі очиці прокурора гнівно блиснули, коли він побачив кузена в нових пишних шатах. Проте він потай плекав надію, що Портоса вб'ють, бо всі казали, що похід буде небезпечний. Це трохи втішало метра Кокнара.

Портос сказав прокуророві кілька люб'язних слів і попрощався з ним. Метр Кокнар побажав йому всього найкращого. Що ж до пані Кокнар, то вона не змогла стримати сліз; але ніхто погано не подумав про її тугу, бо всі знали про її палку любов до своїх родичів, через яких вона без угаву сварилася з чоловіком.

Проте справжнє прощання відбулося в кімнаті у пані Кокнар: це було несамовите прощання.

Потім дружина прокурора, вихилившися з вікна так, ніби збиралася вистрибнути з нього, довго махала хусточкою вслід Портосові.

Мушкетер приймав знаки прихильності з виглядом людини, яка звикла до таких сцен. І тільки завертаючи за ріг, він зняв капелюха й помахав ним на прощання.

Араміс того дня писав довгого листа. До кого? Цього ніхто не знав. Кетті, яка мала ввечері виїхати до Тура, чекала в сусідній кімнаті.

Атос маленькими ковтками допивав останню пляшку іспанського вина.

А тим часом Д'Артаньян уже вирушив у похід зі своєю ротою.

Коли вони під'їхали до Сент-Антуанського передмістя, наш герой озирнувся й весело глянув на Бастилію. А що він дивився тільки на Бастилію, то й не помітив міледі, яка, сидячи верхи на буланому коні, показувала на нього двом підозрілим з вигляду чолов'ягам, котрі одразу ж підступилися ближче до гвардійських лав, аби краще роздивитися юнака. На їхні запитальні погляди міледі знаком відповіла, що це саме той, кого вона має на увазі. Певна, що тепер їй нема чого турбуватися за виконання своїх наказів, вона стьобнула коня й зникла з очей.

Двоє незнайомців разом з юрбою цікавих подалися слідом за ротою і біля Сент-Антуанської застави сіли на коней, яких тримав напоготові слуга без лівреї, що чекав на них.

XI. Облога Ла-Рошелі

Облога Ла-Рошелі була великою політичною подією часів владарювання Людовіка XIII і одним з найбільших воєнних заходів кардинала. Тому буде цікаво і навіть необхідно сказати про неї кілька слів. До того ж, чимало обставин цієї облоги так тісно пов'язані з історією, яку ми розповідаємо, що нам просто неможливо обійти їх мовчанкою.

Розпочати облогу кардинала примусили досить поважні політичні міркування. Ми спершу змалюємо саме їх, а вже тоді перейдемо й до мотивів особистих, які, либонь, мали для його високопреосвященства значення не менше, ніж причини політичні.

З усіх великих міст, відданих Генріхом IV гугенотам для гарантії їхньої безпеки, на той час у них лишалась тільки Ла-Рошель. Тож ішлося, по суті, про зруйнування останнього оплоту кальвінізму, цього небезпечного зародку, з якого безнастанно проростало сім'я внутрішнього народного обурення та зовнішніх воєн.

Невдоволені іспанці, англійці, італійці, авантюристи з усього світу, колишні солдати з найрізноманітніших сект на перший-ліпший заклик гуртувалися під прапорами протестантів у своєрідне широке об'єднання, що невпинно розгалужувалося в усі боки й охоплювало часом мало не всю Європу.

Отож Ла-Рошель, яка набула особливого значення після ліквідації інших міст, що належали кальвіністам, стала осередком розбрату й честолюбних замірів. Більше того, порт Ла-Рошелі був останнім морським портом, що відкривав англійцям вхід до французького королівства, і, закриваючи його для Англії, цього споконвічного ворога Франції, кардинал мав завершити справу Жанни д'Арк[185]і герцога де Гіза[186].

Ось чому Бассомп'єр, який водночас був і протестантом, і католиком — протестантом за переконаннями і католиком як командор ордена Святого Духа, — Бассомп'єр, який був