Болеслав Прус - Фараон

думок гордість царевича зростала, а серце його сповнювалось гнівом проти жерців. Цей гнів був тим небезпечніший, що був затаєний, як скорпіон, що, причаївшись у піску, отруйним жалом ранить ногу необережного.

Розділ сорок шостий

Уночі вартові дали знати, що юрба лівійців, які просили милосердя, увійшла до ущелини. В пустелі справді видно було відсвіти їхніх вогнищ.

Зі сходом сонця заграли труби, і все єгипетське військо в повному озброєнні вишикувалось у найширшому місці долини. За наказом царевича, який хотів іще більше налякати лівійців, поміж шеренгами воїнів поставили мирних носіїв, а серед кінноти — погоничів на ослах. І вийшло так у цей день, що єгиптян стало як піску в пустелі, і лівійці трепетали, мов голуби, над якими кружляє яструб.

О дев’ятій годині ранку до намету царевича під’їхала його золочена бойова колісниця. Коні, прикрашені страусовими перами, рвалися так, що кожного з них мусили тримати двоє конюхів.

Рамзес вийшов з намету, сів у колісницю і сам узяв віжки, а місце візника зайняв поряд з ним його радник Пентуер, Один з воєначальників розкрив над царевичем величезний зелений парасоль, а ззаду і по обидва боки колісниці йшли грецькі офіцери в позолочених панцирах. На певній відстані за почтом царевича посувався невеликий загін гвардії, що оточував Техенну — сина лівійського володаря Мусаваси.

За кількасот кроків від єгиптян, біля виходу з ущелини, стояла смутна юрба лівійців, що благали милосердя в переможців.

Коли Рамзес виїхав із своїм почтом на узгір’я, де він мав приймати ворожих посланців, військо на його честь зняло такий крик, що хитрий Мусаваса засмутився ще гірше й сказав лівійським старшинам:

— Істинно кажу вам, так кричать воїни, які люблять свого полководця.

Тоді один із найнеспокійніших лівійських князів, великий розбійник, шепнув Мусавасі:

— А не думаєш ти, що в цю хвилину ми вчинимо краще, якщо довіримось швидкості наших коней, а не ласці фараонового сина?.. Адже він — мов лютий лев, який, навіть гладячи, здирає шкуру; а ми — мов ягнята, відірвані від сосків своєї матері.

— Роби як хочеш, — відповів Мусаваса, — вся пустеля перед тобою. А мене народ вислав, щоб я спокутував свої гріхи, і, що найголовніше, я маю сина Техенну, на якому царевич зірве свій гнів, якщо я не зумію його вблагати.

До юрби лівійців прискакали два азіатські верхівці й нагадали, що царевич чекає на вияв їхньої покори.

Мусаваса гірко зітхнув і пішов до пагорка, на якому стояв переможець. Ніколи ще не долав він такої важкої дороги!.. Цупке полотно — ознака покути — погано прикривало йому спину; голову, посипану попелом, немилосердно пекло сонце; босі ноги колола жорства, а серце гнітив смуток — і власний, і переможеного народу.

Він пройшов усього кількасот кроків, але не раз зупинявся, щоб перепочити. Часто оглядався назад, щоб пересвідчитись, чи голі невільники, які несли дари для царевича, не крадуть золотих обручок або ще гірше — самоцвітів. Адже Мусаваса, як муж досвідчений, добре знав, що люди охоче користуються з чужого нещастя.

«Дяка богам, — потішав себе в своєму горі хитрий варвар, — що мені судилося скоритись царевичу, який не сьогодні-завтра надіне шапку фараона. Володарі Єгипту — великодушні, особливо в хвилину перемоги. Якщо я зумію зворушити мого владику, він зміцнить мою владу в Лівії й дозволить мені збирати великі податки. Справжнє чудо, що сам наступник трону схопив Техенну, — він-бо не тільки не скривдить його, а ще й обсипле почестями…»

Думаючи так, він все оглядався назад. Невільник, хоч і голий, завжди може сховати в роті вкрадений коштовний камінь або навіть проковтнути його.

За тридцять кроків від колісниці наступника трону Мусаваса і знатні лівійці, які супроводжували його, упали ниць і лежали в піску, аж поки ад’ютант царевича не звелів їм підвестись. Пройшовши кілька кроків, вони знову впали ниць і робили так тричі, і щоразу Рамзес мусив наказувати їм, щоб вони підвелись.

В цей час Пентуер, стоячи на колісниці царевича, шептав своєму повелителю:

— Хай обличчя твоє не виявляє їм ні суворості, ні радості. Краще будь спокійний, як бог Амон, який зневажає своїх ворогів і не радіє легкій перемозі.

Нарешті покутники зупинилися перед царевичем, який із своєї позолоченої колісниці дивився на них, мов гіпопотам на каченят, яким ніде сховатися від його страшної сили.

— Це ти? — озвався раптом Рамзес. — Це ти — Мусаваса, мудрий вождь лівійців?

— Я твій слуга, — відповів Мусаваса і знову впав на землю.

Коли йому звеліли підвестись, царевич сказав:

— Як міг ти допуститись такого тяжкого гріха й підняти руку на землю богів? Невже ти втратив давню обачність?

— Володарю, — відповів хитрий лівієць, — образа затуманила розум вигнаним воїнам його святості; вони пішли на власну згубу, тягнучи за собою мене й мій народ. І боги відають, скільки тривала б ця ганебна війна, якби на чолі війська фараона (хай він живе вічно!) не став сам Амон у твоїй подобі. Ти, як вітер пустелі, впав, коли тебе не чекали, туди, де тебе не чекали, і, як бик ламає очеретину, так ти зломив засліпленого ворога. І тепер весь народ наш зрозумів, що навіть страшні лівійські полки варті чогось лише тоді, коли керує ними твоя рука.

— Ти мудро сказав, Мусавасо, — відповів царевич, — а ще краще вчинив, вийшовши сам назустріч війську божественного фараона, не чекаючи, поки воно прийде до вас. Я б хотів лише знати, наскільки щира ваша покора?

— «Хай звеселиться твоє обличчя, великий єгипетський володарю, — відповів на це Мусаваса. — Ми прийшли до тебе як підданці, щоб ім’я твоє було славне в Лівії і щоб ти був нашим сонцем, яким ти є для дев’яти народів. Накажи тільки підданим твоїм, щоб вони були справедливі до завойованого і приєднаного до твоєї держави народу. Хай твої начальники правлять нами сумлінно й справедливо, а не доносять тобі про нас, із своєї злої волі, неправдиві звістки, викликаючи тим твою неласку до нас і дітей наших. Накажи їм, наміснику доброзичливого фараона, щоб вони правили нами згідно з твоєю волею, шануючи свободу, віру, мову та звичаї батьків і предків наших.

Нехай закони твої будуть однакові для всіх підданих тобі народів, нехай урядовці твої не потурають одним і не переслідують інших. Нехай присуди їхні будуть для всіх однакові. Нехай беруть вони з нас податки, призначені для твоїх потреб і твого вжитку, а не стягають з нас інших, прихованих від тебе, які не попадають у твою скарбницю, а тільки збагачують твоїх слуг і слуг твоїх слуг. Накажи правити