Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Тобі живою звідси не вибратися! - Кротарікс обсмикнув відчинені краї камзола, повільно видихнувши. - А ти підеш зі мною. - Демон махнув рукою, спрямувавши пальці у підлогу. Охорона потягла ельфійку з помосту до інкуба-демона у фіолетовому камзолі. Пірати довкола розступилися. На піску почали з'являтися фіолетові вогники. Вони дедалі швидше крутилися, розширюючи своє коло у діаметрі. Коли ж таємнича вирва досягла людського зросту, темний простір відкрився і там, у просторі, з'явилася кімната, вся обвішана темною тканиною. Маль, як зачарована, стояла, дивлячись углиб потайного проходу. Несподівано демон смикнув її, і дівчина з вереском упала, зникнувши у вирві. Ось тільки ніхто не зрозумів, куди вирва перенесла ельфійку.

- Маль! - Вигукнув Ронал, спробувавши вирватися з чіпких рук піратів.

- Радий був з вами побачитися, моя королева. - Знімаючи свій капелюх, сказав демон, але останні слова почула лише Маль. Він вклонився, підстрибнув і зник у потоці магії.

Портал відкрився з іншого боку і з нього вивалилася ельфійка. Вона боком завалилася на килим, який покривав кам'яну підлогу. Було холодно і темно, наче дівчина опинилася в печері глибоко під землею. Знову з'явилася фіолетова матерія і звідти стрімко вийшов демон. Його камзол обернувся перетинчастими крилами, обличчя набуло форми морди кажана, гострі ікла збільшилися і тепер випирали з-під верхньої губи. Руки по самі лікті покривала темна матерія, якв закінчувалась чорними візерунками, гомілкостопи набрякли, розірвавши туфлі і показавши тонкі пальці з чорними кігтями.

- Я стільки років жив, оточений гармонією та спокоєм, а ви все зіпсували! Хто вас просив втручатися у моє життя? - Кротарікс схопив кістлявою рукою Маль за горло і, піднявши над собою, притис худе тіло до холодної стіни. – Як… як ви змогли повернути її до життя? Відповідай, інакше я і оком не поведу, перегризу тобі горлянку!

У дівчини вже не вистачало повітря у грудях. Тоді демон злісно відкинув її убік. Маль закашлялась, приводячи легені в порядок.

- Вона - дочка королеви Нітріл, твоя королева! - Не розуміючи реакції демона, обурилася ельфійка.

- Вона не моя королева і ніколи нею не буде! Я вільний ступати на будь-яку землю безкарно, вільний спати і ґвалтувати, кого захочу, вбивати та висушувати. І ніхто не сміє підкоряти мене собі! - Зло кричав Кротарікс.

 - На твоїх руках клятва Ради Корони! Ти зрадив королеву, боязко втікши з поля битви і тепер клятва повільно вбиває тебе. Ти повинен підкоритися! – Гнівно відповіла ельфійка, підводячись з підлоги. Її слова хоч і переривалися глибоким подихом, але з кожним зітханням набирали все більше сили.

 - Повинен підкоритися?.. Цій жахливій ​​тварі, яка бреше і не червоніє на кожному кроці?.. Жадібному, егоїстичному виродкові?.. Ти сліпа, коли кажеш таке про цього дракона! - Здавалося, що інкуб зараз спалить все навколо себе - так яскраво палали його очі ненавистю. Злість, образа, біль – усі ці почуття він так ретельно приховував усі ці століття, він ховав їх так глибоко в душі, що забув про них. А сьогодні, зараз, минуле повернуло йому біль втрати, і він не знав, як йому бути? Зібрати всі ці почуття і знову поховати чи виплеснути їх назовні, звільнившись від вікового вантажу?

- Це ти осліп від своєї гордовитості! Королева пожертвує життям за порятунок друзів та свого народу, переламає всі свої кістки, але врятує. - Тепер Маль говорила спокійно та впевнено. Демон міг би похитнути її віру, якби вона на власні очі не бачила, як Лія жертвує собою заради порятунку інших.

 - Невже? Кажеш, я гордовитий, кажеш, дракон за народ життя віддасть? Ти просто не знаєш, якими жадібними та лютими бувають ці створіння! Для них смерть якогось хлопця – ніщо в порівнянні з втратою однієї монетки зі скарбниці! - Демон провів рукою, і перед очима ельфійки раптом постала картина того, що зараз у своїй голові уявляв Кротарікс. Це було для Маль новиною. Вона хитнула головою, думаючи, що це наслання, але картинка не тільки не зникла, а стала ще виразнішою. Тоді Маль згадала, що коли магічне створіння дуже схильне до емоцій, той, хто знаходиться поруч з ним, може побачити те, що коїться в голові іншого через його ауру. Мабуть, сильний страх зіграв їй на руку. Незважаючи на гнів, у голові Кротарікса проскакували спогади яскраві та радісні, в яких він разом із Нітрил спокійно жив у замку в оточенні Магуми, Котти та багатьох інших, хто вже спочиває у землі. На його обличчі була яскрава посмішка, а очі блищали радістю.

- Дракони охороняють світ від зла? Нісенітниця собача і не більше. – Тим часом продовжував хазяїн печери. - Для них клятви та обіцянки нічого не означають. Їм не важливо, наскільки тобі буде боляче і як довго ти страждатимеш? Ми – комахи під їхніми ногами! Я прожив більше тисячі років і знаю напевно, як це боляче, коли ти розумієш, що обіцянка, яку дав дракон, якого ти вважав своєю близькою істотою, плює на свої слова, кидаючи твоє життя на волю долі! Не смій навіть казати, що знаєш її! Ти не бачила того, що я бачив!

- А ти не бачив того, що бачила я! – Вигукнула ельфійка.

- Ти наївна, як дитина. - Демон витріщив очі, підійшовши впритул до ельфійки. Його трясло, немов у психічному нападі гніву. – Я так довго чекав дня, коли зможу віддати належне королівському роду драконів, адже саме завдяки їхній байдужості до нижчих істот я зміг набути сили. Ха-ха-ха… - Раптом демон зпмовк, весь його вигляд змінився, став м'якшим, став награванішим. В очах майнули грайливі вогники. Кротарікс своєю лівою рукою поправив позолочений чубчик. - Треба одягтися. Увечері таке свято заплановано! Не годиться правителю острова бути перед своїми підданими в такому безглуздому вигляді. Сиди тут і не думай втекти, панночко, - сказав демон. - Від мене ніхто не втече... - Інкуб узявся за шкуру невідомого звіра, з-під якої тяглися промінчики сонця, відкинув її край і залишив печеру. Маль зовсім не очікувала такої швидкої зміни настрою. Деякий час дівчина збентежено стояла.