Лі Бардуго - Дев'ятий дім, Лі Бардуго

Але було вже запізно. Він зник за стіною.

— «Орач, як хрест, несе утому — додому йде, — декламував Сендоу, його голос лунко дзвенів у кімнаті. — І світ лишає по собі — мені і темній птасі...»

Белбалм повільно підвелася з крісла й струсонула рукавами елегантної чорної туніки.

— Поезія, Елліоте?

Смертельні слова. Але Белбалм не боялася смерті. Чому б вона мала її боятися? Вона вже стикалася з нею й перемогла її.

Сендоу сфокусував суворий погляд на жінці.

— «А може, ця земля, сумна, забута Богом, в собі ховає чиєсь серце пломінке...»

Белбалм глибоко вдихнула й скинула одну руку в бік Сендоу — таким самим жестом Алекс запрошувала всередину Геллі й тягнула до себе Норта.

— Стійте! — вигукнула Алекс, кидаючись через кімнату.

Вона схопила Белбалм за руку, але жінчина шкіра була тверда, як мармур; вона не прогиналася під пальцями.

Сендоу вирячив очі, а з його вуст злетів такий звук, наче засвистів чайник, повідомляючи, що кипить. Він задихнувся й упав назад у крісло з такою силою, що воно відкотилося від стола. Чоловік учепився в бильця. Звук стихнув, але декан закляк, виструнчившись і витріщаючись у нікуди, немов поганий актор, що вдає шок.

Белбалм гидливо стиснула губи й витерла кутик рота.

— На смак як ватяне яблуко.

— Ви вбили його, — промовила Алекс, не в змозі відвести погляд від деканового тіла.

— А невже він заслуговував на щось краще? Чоловіки помирають, Александро. І це рідко якась трагедія.

— Він не перетне Серпанок, чи не так? — сказала Алекс, починаючи розуміти. — Ви їсте їхні душі, тож вони ніколи не потрапляють туди.

Саме тому Нортові не вдалося знайти Ґледіс чи когось з інших дівчат на протилежному боці. А що сталося з Тариною душею, пожертвуваною для ритуалу Сендоу? Куди вона врешті-решт потрапила?

— Я тебе засмутила. Бачу. Але ти сама знаєш, як це — вигризати собі місце в цьому світі, на кожному кроці боротися за виживання. Проте ти й уявити не можеш, наскільки складніше це було в мої часи. Жінок запроторювали до божевілень за те, що вони читали забагато книжок, або через те, що їхні чоловіки від них стомилися. Для нас було відкрито так мало шляхів. А мій шлях у мене вкрали. Тому я вимостила собі інший.

Алекс тицьнула в жінку пальцем.

— Вам не слід перетворювати це на якийсь феміністичний маніфест. Ви собі вимостили новий шлях життями інших дівчат. Дівчат-іммігранток. Смаглявих дівчат. Бідних дівчат. — «Дівчат на кшталт мене». — Аби виторгувати собі ще кілька років.

— Насправді йдеться про щось значно більше, Александро. Це було божественне діяння. Забираючи чергове життя, незабаром я бачила, як на мою честь зводять новий храм — цей храм зводили хлопці, котрі ніколи не припиняли зачудовуватися силою, якою хизувалися, однак вважали її чимось належним. Вони гралися з магією, а я тим часом заволоділа безсмертям. І ти теж станеш частиною цього.

— Пощастило мені. — Алекс не мусила перепитувати, що вона має на увазі. Белбалм відмовилася від жертвоприношення Сендоу, адже не хотіла зіпсувати собі апетит. — Я стала винагородою.

— За це довге життя я навчилася терплячості, Александро. Не знаю, якою була Софія, коли я зустріла її, а от коли я з’їла її душу... Вона виявилася неприборканою і хороброю, гіркою, як тис, від неї кров закипала. Вона підтримувала мене понад п’ятдесят років. Потім, коли я стала слабшати й старішати, з’явилася Коліна. Цього разу я вмить упізнала запах її могутності. Я відчула цей аромат на паркувальному майданчику церкви та їхала за нею кілька кварталів.

Їхні смерті стали підґрунтям для гробниць «Святого Ельма» й «Рукопису».

Як там казала Белбалм?

— Вони були Колесоходами.

— Здавалося, наче щось притягнуло їх сюди навмисно, аби нагодувати мене. Так само, як тебе.

Саме тому 1902-го вбивства припинилися. Дівчата швидко помирали одна за одною наприкінці 1800-х, коли Дейзі їла пересічні душі, аби вижити. Але потім вона знайшла першу Колесохідку, Софію Мішкан, дівчину з такою самою силою, як у неї. А тепер настала черга Алекс.

«Це містечко». Чи притягував Нью-Гейвен до себе Колесоходів? Дейзі. Софія. Коліна. Невже Алекс завжди рухалася траєкторією до неминучого зіткнення із цим місцем і цим чудовиськом? Магія годується магією?

— Коли ви дізналися, хто я така? — поцікавилася дівчина.

— Від моменту нашого знайомства. Я хотіла дозволити тобі трохи достигнути. Змити із себе сморід буденності. Але...

Белбалм різко здвигнула плечима. Випростала руку.

Алекс раптом відчула гострий біль, наче їй під груднину запхали гак і він уп’явся в серце. Вона побачила, як навколо запалали сині вогні, вони з Белбалм опинилися в центрі полум’яного кільця. Колеса. Стерн відчула, як падає.

Геллі була сонячним сяйвом. Норт був холодним і пахнув вугільним димом. Белбалм була зубами.

Алекс гойдалася поблизу гриля на крихітному балкончику в «Ґраунд-Зіро», у повітрі стояв густий аромат деревного вугілля, удалині над пагорбами розлігся туман. Вона відчувала, як у її босих ступнях вібрує басовий трек. Звела великий палець, затуляючи ним місяць, що саме зійшов, а потім знову дозволила йому з’явитися.

Жінка нахилилася над її колискою, знову та знову тягнучись до дитини, але руки проходили крізь тільце Алекс. Вона плакала, срібні сльози падали на дитячі пухкенькі ручки та зникали під шкірою.

Геллі тримала Алекс за руку й тягнула набережною Веніс-біч. Дістала з колоди таро дев’ятку жезлів. У руках Алекс уже була карта. «Я нізащо не дозволю витатуювати це на мені, — сказала Геллі. — Дозволь мені витягнути ще раз».

Лен зняв зі своєї руки один зі шкіряних браслетів і застібнув його на зап’ясті Алекс. «Не розповідай Мош», — прошепотів він. Його дихання відгонило кислим хлібом, проте дівчина ще ніколи так не раділа, ніколи не почувалася так добре.

Її бабуся стояла біля плитки. Алекс відчула запах кмину, м’яса, що смажилося в духовці, відчула в роті смак меду й волоських горіхів. «Тепер ми їмо вегетаріанську їжу», — сказала Міра. «їж це в себе вдома, — заперечила бабуся. — Коли вона приходить сюди, я годую її так, щоб вона мала сили».

У садку тинявся чоловік, підрізав живопліт; чоловік ніколи не змінювався й навіть у похмурі дні мружився від сонця. Намагався поговорити з Алекс, але вона не могла почути жодного слова.

Дівчина відчувала, як з неї по черзі, наче