Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Публіцистика » Холодна Гора 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Холодна Гора" автора Олександр Семенович Вайсберг. Жанр книги: Публіцистика.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 121 122 123 ... 225
Перейти на сторінку:
якого він зважав, але який мало його зачіпав.

Чого хотіли від нього й навіщо він був їм потрібний?


Через декілька днів Рейбіш подався на допит і його не було три дні. А тим часом Бондаренко зблизився зі мною настільки, що почав говорити відверто.


— Скажіть, Генріку Павловичу, що, власне, думають люди? Як пояснюють собі масові арешти?


— Люди мовчать. А коли говорять, то не кажуть того, що думають. Кажуть лише, що високопоставлені опозиціонери наварили пива, а тепер цілий народ має його пити.


— А ти що думаєш?


— Я один із тих, хто мовчить.


Мовчали ми обидва, але кожен знав, що інший має на думці.


— Чи не думаєш ти, Генріку, що скоро має надійти перелом?


— Після промови Сталіна ми всі на це сподівалися, але потім трапилася та історія з Тухачевським, яка страшенно стривожила російських товаришів. Після повідомлення про страту генералів, усі були шоковані. Кожен говорив: «То дуже небезпечно, що такі зрадники могли стати на чолі армії. То щастя, що їх своєчасно викрито. Тепер треба міняти стратегічні плани, щоб ліквідувати наслідки зради». Так говорять люди.


— Чи справді в те повірили?


— Не знаю.


— А ти сам у те віриш?


Він подивився на мене, потім опустив очі.


— Власне, ні — сказав він пошепки. — Але навіщо все це діється? Ти ж повинен краще все те розуміти, Олександре Семеновичу. Ти ж перечитав стільки книжок.


— Я розумію рівно стільки, як і ти.


Я був задоволений з того, що в усіх питаннях Бондаренко мислив так само, як і я. Однак, ми обидва уникали виразного висловлювання своїх поглядів. Боялися говорити. Стіни могли мати вуха.


— Олександре Семеновичу, чи ви чули про справу Мазо?


— Ні.


— Мазо зачинився в кабінеті й всадив собі кулю в лоба. Секретарка застала його мертвим за столом і знайшла його листа. Гебісти увірвалися до кабінету й прочитали того листа. Потім прийшов заступник Мазо, забрав листа, а кабінет опечатав. У листі були страшні речі. Більшість із тих, хто знав про лист, забрано. Мазо напередодні вислав декілька копій того листа до високопоставлених товаришів у Києві та Москві. Тому багато хто знав його зміст. Зрештою, багато людей довідалось про зміст листа й цьому неможливо було запобігти.


— Що ж було в тому листі, Генріку Павловичу?


Він понизив голос:


— Небезпечно про це говорити.


— Можеш мені вірити. Хто тобі про це розповів?


— Один російський товариш, який працював у канцелярії ДПУ.


Тепер він уже заарештований.


— Що було в листі?


— Не повіриш, Олександре Семеновичу. Не забувай, що він був старим чекістом й начальником Харківського обласного НКВС. Тисячі були заарештовані за його наказом. І от він кінчає життя самогубством і лишає цього листа.


— Що було в листі?


— Мазо написав, що сумління не дозволяє йому брати участь у тому, що діється. Не для того він брав участь у революції, аби прикривати своїм іменем жахливе ошуканство і масові вбивства. Він не бачить іншої можливості для протесту, як свою смерть.


Генрік говорив пошепки. Коли ж у той самий момент до прозурки підійшов наглядач і заглянув до камери, мій співбесідник був вражений. Довго не міг заспокоїтись.


— Мабуть, нас підслуховували?


— Генріку, не сміши мене. Ми розмовляли так тихо, що ніхто не зрозумів би жодного слова.


Тієї ночі я довго думав про Мазо. В лютому Мазо пообіцяв Лейпунському, що випустить мене з країни. Але я був заарештований 1 березня. Чи Мазо обдурив Лейпунського, щоб заспокоїти мене фальшивим почуттям безпеки? Мабуть, ні. Йому це не було потрібно. Через рік я зустрівся в іншій камері з арештованим чекістом і той мене просвітив. У кінці лютого Мазо було зміщено з посади начальника Харківського обласного НКВС і викликано до Києва. Той час був використаний моїми недоброзичливцями з НКВС для здобуття підпису заступника Мазо під ордером на мій арешт. Мазо, однак, не залишився в Києві, через два тижні він повернувся, але мене вже було заарештовано. Мазо не міг скасувати рішення про мій арешт без слідства. Проте, методи мого слідства, як я тепер можу бачити ретроспективно, були досить ліберальними. Полевецький був янголом у порівнянні з Рєзніковим та Шалитом. Може, Мазо дав йому спеціальну директиву в моїй справі? Було схоже на те. Полевецький вів слідство в такий спосіб, ніби збирався скінчити його звільненням, або, в гіршому разі, депортацією.


— Дубового також заарештовано.


— Це неможливо! Генріку! Коли це сталось?


— Відразу ж після арешту Тухачевського і Якіра. Можливо, його вже розстріляли.


Я й сам не знаю, чому ця звістка так приголомшила мене. Генерал Дубовий був командуючим Харківського військового округу.


Червона армія територіально була поділена на декілька військових округів. Наскільки я пам’ятаю, ціла Україна з її 45 мільйонами людності мала лише три військових округи. Начальник такого округу був одним із найвищих за званням в армії. Дубовий був знаний як талановитий

1 ... 121 122 123 ... 225
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодна Гора», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Холодна Гора"