Ганна Ткаченко - Спалені мрії

пісня була завжди поряд із їхнім життям. Сумна і лірична, весела й жартівлива, співали за настроєм, але все одно співали.

Дід Сава кожного разу згадував якусь мить із життя в окупації чи партизанського, про що, здавалося, не забути до кінця віку. Іноді – свою молодість, про те як багато товару привозили у їхню Березівку на ярмарок, який проходив на великій площі між будинком волосної управи та школою. Згадував ще більші ярмарки в Мені та Березному, куди привозили так багато товару, що й обійти за день і роздивитися все було важко. А навкруги ятки, та теж із різним товаром, а по центру лірники співають та бандуристи. Охочих послухати збиралося дуже багато. До них приєднувалися й місцеві, у кого талант у цьому ділі був. Згодом засідала дума і вирішувала, як вирученими коштами розпорядитися, яким сім’ям допомогу надати, бо ніколи не забували ні інвалідів війн, ні їх сімей, ні сиріт. Згадував і ярмарки у великих містах та в інших країнах. Любив розказувати, як колись великий купець із Березного, якого батько знав, їздив із товаром навіть до самого Стамбула, а там на вторговані гроші купував їхній крам. Крім нього інколи привозив наших українців, яких на турецьких базарах у рабство продавали. Не жалів на них грошей, а ті родинами за нього Богу молилися. На думку спадали й ще більш давні часи – козацькі.

Отак довгими зимовими вечорами вплітали у роки свої розповіді ці прості люди, пов’язуючи їх зі своїми далекими і близькими родичами та односельцями, які жили на цій щедрій землі, в цьому чарівному правобережному Придесенні й найріднішому селі – Березівці, бо, незважаючи ні на що, продовжувала текти річка нескінченного людського роду.

Отож узимку ждали літа, а наробившись за літо, ждали зиму. У тяжких трудах виконували п’ятирічні плани, так і не дочекавшись нового хорошого життя. Та все ж частенько зимовими вечорами, коли разом співали та говорили, заглядали наперед через роки – шукали хоч для дітей те світле майбутнє, про яке говорили по радіо і співали в нових радянських піснях. Прості селяни й зараз не жили, а намагалися вижити, підтримуючи одне одного і словом, і ділом, бо всі вони – частина тієї доброї і працьовитої родини, яка має найкращу у світі назву – УКРАЇНА.

Оглавление Розділ 1   1   2   3   4   5   6 Розділ 2   1   2   3   4   5   6   7   8   9 Розділ 3   1   2